Понад два роки маріуполька Наталія Макарова чекає на звільнення з російського полону чоловіка. Що таке війна, жінка пам'ятає з 2015 року, коли місто атакували російські війська. Втім найбільше наслідки агресії Наталія Макарова відчула після 24 лютого 2022 року. Тоді втратила оселю, три тижні з дітьми була під завалами будинку, пережила зраду сусідів і тортури. Після виїзду з окупації лікарі діагностували жінці саркоїдоз легень. Зараз вона разом із сином і донькою проживає в Івано-Франківську.
Про виїзд з окупованого Маріуполя, боротьбу з хворобою та надію на зустріч з чоловіком Наталія Макарова розповіла Суспільному.
"Ще до 8 березня бігала в лікарню і допомагала всім, чим могла"
Маріуполька Наталія Макарова — кандидатка біологічних наук. Жінка пригадує ранок 24 лютого 2022 року. Він розпочався з вибухів.
"Донька — триразова чемпіонка України і чемпіонка Європи з ушу. Напередодні ми забрали її з тренування. Вдома з родиною сиділи, сміялися, розважалися. Лягли о 2:00 спати і о 3:00 чоловікові приходить на телефон повідомлення: "Повна бойова готовність". За ним приїхали військові. Він зібрався за дві хвилини й покинув будинок. Я залишилася з дітьми вдома у повній невідомості. Приблизно о 5:00 прилетіли перші бомби", — розповідає Наталія Макарова.
За кілька днів у Маріуполі зупинили водопостачання. Згодом зникли світло, зв'язок та газ. Температура тоді сягала 13° морозу. Їжу доводилося готувати на вулиці під постійними обстрілами.
"Я — лікарка. Ще до 8 березня 2022 року бігала в лікарню і допомагала всім, чим могла. Ти ризикуєш щохвилини, бо випускають по три-чотири установки "Градів". Уявіть, як ворони прилітають над головою — для нас це було нормою", — каже Наталія Макарова.
"Азовсталь", поранення і лист від чоловіка
Востаннє звістку від чоловіка жінка отримала 10 березня 2022 року. Тоді його побратим передав Наталі листа.
"Чоловік писав, що "все буде "ок", "я за вами повернуся". Найстрашніше, що він писав: "У нас сьогодні великі опади". А ці "великі опади" — це тритонні бомби. У нього все було про кохання: "Ти мене чекай, я тебе люблю, у мене все класно". Я дізналася потім від звільнених побратимів, що він був тричі поранений, мав три контузії важкі, лікувався у госпіталі на "Азовсталі". Але він мені завжди писав, що все в нього добре", — розповідає Наталія.
Перебували під завалами будинку три тижні
Жінка досі лякається звуків літаків. Пояснює, що саме з них на її будинок росіяни скинули дві авіабомби. Наталія із двома дітьми тоді перебувала в підвалі. Після вибухів сім'я опинилася під завалами, де пробула три тижні. Вижили завдяки батькам Наталії, які спускали їжу і топлений сніг через вентиляційну шахту, що вціліла.
"Найстрашніше те, що відбувається з людиною в таких умовах. Коли нас через три тижні витягнули назовні, я побачила, що наша шкіра була біла, як папір. Під сонячними променями вона одразу плямами почала покриватися. Очі болять досі, я не можу ходити на сонці", — каже Наталія Макарова.
"Люди просто благали, щоб їх вбили"
Жінка пам’ятає, як росіяни скидали бомби на драмтеатр у Маріуполі. Від її будинку до споруди — приблизно 200 метрів.
"Ти сидиш у підвалі, ти просто все це слухаєш: як падають бомби, як кричать люди. Сильний мороз на вулиці. Люди просто благали, щоб їх вбили. Тому що до них вже ніхто не прийде, ніхто не допоможе", — розповідає Наталя Макарова.
"Били автоматами, вимагаючи інформацію про "Азовсталь"
Коли жінка з дітьми вибралася з-під завалів, на її подвір'ї стояв російський танк. Тоді сім’ї довелося переховуватися у сусідів.
"Сусіди наші — такі "чемні" люди. Одразу за три пакети російської їжі розповіли, що ми — родина військового. І ввечері, коли діти в підвалі лягли спати, зайшли п'ятеро чоловіків кавказької національності. Вони били мене автоматами, вимагаючи інформацію про "Азовсталь". Я просто благала, щоб вони або вбили мене, або перестали це робити. Почався сильний обстріл і вони просто втекли", — пригадує жінка.
Виїхали з Маріуполя на вцілілій автівці
Після цього Наталія Макарова поспішала виїхати з сім'єю з Маріуполя. Єдине, що вціліло — одна автівка. Нею й планувала їхати, проте через важкий стан, попросила допомоги у сусіда. Той зголосився відвезти в обмін на авто. Наталія Макарова із дітьми кілька діб вибиралася з Маріуполя.
"Я не могла вивести батьків з собою зразу, а сусід пообіцяв повернутися і забрати їх. Він нас завіз у Бердянськ з дітьми, просто висадив посеред міста. Забрав документи на машину і повернувся в Маріуполь. Але за батьками він вже не повернувся", — пригадує жінка.
Дорогою з Маріуполя на блокпості російські військові хотіли забрати сина
"Нас протримали на російському блокпості приблизно три години. Вони хотіли забрати сина. Я тоді сказала: "Беріть автомат, стріляйте в мене, а потім забирайте дітей". Випустили. Їдемо далі, я бачу ще один блокпост. І в мене вже, знаєте, "дах їде". Я розумію, що не витримаю. Болить все тіло. Але я під'їжджаю і бачу жовто-блакитну стрічку і розумію, що це — наш блокпост, що це — Україна", — розповідає маріуполька.
Невиліковна хвороба, смерть батька і полон чоловіка
Наталія каже, що батько після поранення й стресу помер від інсульту. Чоловік Наталії потрапив у російський полон, в якому перебуває понад два роки. Найбільше жінка боїться його не дочекатися.
"Мені діагностували саркоїдоз легень. Це — невиліковна хвороба і вона є наслідком стресу і сидіння в підвалах. Я не знаю, який термін життя, бо це — така рідкісна хвороба. Люди, які мають такий діагноз, не дуже довго живуть. Те, що зробили в Маріуполі зі мною мос**лі — це перелом хребта в грудному відділі, згодом — грижі по всьому хребту і зламаних п'ять ребер. У мене було хворе серце. Зараз стан дуже погіршився”, — додає Наталія Макарова.
Наталія мріє дочекатися звільнення чоловіка з полону
"Я гину кожен день. Я не можу спати, я не можу їсти. Начебто, знаєте, чоловік забрав мене з собою в полон... Те, що я змогла вивезти з Маріуполя — улюблену футболку мого чоловіка. Він просто обожнював її, і я змогла її схопити. І його парфуми. І це — єдине нагадування вже третій рік", — зізнається дружина.
Жінка каже: живе спогадами про щасливе життя в Маріуполі й надією на зустріч із чоловіком.
"Я завжди казала, що наші стосунки — це таке кохання, яке дається один раз і не кожній людині. Я відчуваю зараз кожен його рух, як там погано. Знаю, що він живий. Коли немає зараз поруч чоловіка, розумієш, що матеріальне — неважливе... До війни у нас усе було класно. Я — кандидат біологічних наук, обіймала немалу посаду в місті. Але отак раз комусь захотілося — і в нас не стало нічого", — говорить Наталя Макарова.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube