З дитинства у "синіх ягодах". Як сім'я прикарпатки Мирослави Гогільчин збирає чорниці на Климовій горі

За "синіми" або "чорними ягодами" Мирослава Гогільчин із села Маркова, що на Івано-Франківщині, ходить на Климову гору ще з дитинства. Ягідниця вирушає вдосвіта, аби вже вранці торгувати свіжим збором на базарі. До підніжжя гори жінка добирається скутером. Перед заходом у ліс вона прив'язує до мотузки на поясі відра, дістає заховану у високій траві палицю, щоб перевіряти нею ягідні кущики на змії, та обов'язково читає молитву.

Упродовж сезону — чи в грозу, чи в спеку — Мирослава майже щодня сходить на Климову і приносить звідти щонайменше два відра ягід. В один із таких походів Суспільне вирушило разом із нею.

"У нас усі збирають від дитинства"

У село Маркова Солотвинської громади ми заїжджаємо о 8:00. Мирослава Гогільчин чекає нас біля свого подвір'я, спершись на рожевий скутер. Переважно о цій порі, каже Мирослава, вона вже повертається з Климової гори з декількома відрами "синіх ягід" і збирається на базар.

"Я збираю ягоди від дитинства. У нас усі збирають від дитинства — з 10 років або і швидше. О 5:00 ми йдемо, о 5:30 починаємо збирати. Це місце — для всіх сіл: Маняви, Монастирчан, Бабча, Солотвина. Хто не лінується", — розповідає Мирослава, надягаючи дощову куртку і шолом.

Під сидіння скутера, який жінка називає своїми "другими ногами", вона кладе декілька відер, хреститься, заводить транспорт і рушає селом до підніжжя гори. Їдемо за нею.

Суспільне Івано-Франківськ

"Треба їсти кулаком, аби смак відчути"

На місці Мирослава паркується поблизу двох автомобілів інших ягідників, дістає відра і накидає наплічник. Потім бере заховану в траві палицю.

"Змії можуть скрутитися, за палець вкусити. А я паличкою собі поштуркаю, і відтак спокійно. Змія тебе теж не вкусить задурно: якщо вона напудиласяЗлякалася, то і я напудилася. Як нехотячи рушиш, то вона обороняється", — розповідає Мирослава.

Суспільне Івано-Франківськ

Натягуємо на ноги поліетиленові пакети й ґумові чоботи — далі пішки. Поки йдемо, Мирослава згадує про звірів, яких деколи бачить у лісі: "Десь тому зо три роки два олені летіли так, що ми налякалися. Є багато диких кіз".

Суспільне Івано-Франківськ

Йдучи глибше в гущавину, ягідниця зауважує, що у 2024 році багато ягід померзло. Але тепер, на третій тиждень після початку сезону, ще можна знайти місця з рясними чорницями.

"Завжди Бог помагає. Ви розумієте, такі ягоди непочаті не раз найду. З Божою поміччю всю роботу треба починати", — каже Мирослава.

Суспільне Івано-Франківськ

Коли натрапляємо на перший кущик з чорницями, ягідниця молиться: "Господи Боже, допоможи! Матінко Божа, всім дочкам та й мені".

Зібравши руками повну жменю чорниць, Мирослава пропонує нам скуштувати: "Треба їсти кулаком, аби смак відчути. Одна не смакує".

Суспільне Івано-Франківськ

Що вище по Климовій горі, то більше "синіх ягід". Подекуди — суниці й кущики ґоґодзів — так у Марковій кажуть на брусниці. Доки йдемо, Мирослава ділиться рецептами улюблених страв з чорниць: "Ягоди зі сметаною домашньою — то так, як йогурт. Потолочили й цукру туди трішки. Та й самі ягоди корисно їсти".

"Рукою ти відчуваєш ягоду"

Мирослава говорить, що "сині ягоди" — це подарунок від Бога: "Ви розумієте, ми їх ні сапаємо, ні підгортаємо, ні садимо. Лиш не лінуватися піти збирати".

Ще років зо п'ять тому ягідниця збирала чорниці лише руками. Потім змайструвала спеціальну гребінку — так зручніше і швидше. Втім нею треба користуватися дуже обережно, аби не пошкодити кущик.

Суспільне Івано-Франківськ

"Рукою ягода так не мнеться, ти її відчуваєш. Щіткою — легше й безпечніше. Лиш треба мати добру щітку і дуже уважно збирати. Отак потрусив, щоб ані один листочок не впав", — каже жінка.

Суспільне Івано-Франківськ

Назбиравши зо чверть відра, Мирослава гукає Любу [ред. Любов Бойченюк] — свою доньку, яка також пішла збирати чорниці на Климову, а також брата Василя. Таким чином у лісі знаходять одне одного і повідомляють про місця, де є "файні ягоди", розповідає жінка. Тож ідемо на голос.

"Вона у школу ходила — шостий-сьомий клас — по одному відру ягід збирала. І то по два-три рази на день бігла. Прийде, назбирає, перекусить і знов у ліс. Професіонал", — ділиться Василь Гоголь, брат Мирослави.

Суспільне Івано-Франківськ

Чоловік каже, що ліс — рідне місце для їхньої сім'ї. З ним згоджується й Мирослава: "Буває таке, що прийдеш і думаєш: усе, вже не будеш іти. Але чогось… Не знаю, чогось так кортить".

Суспільне Івано-Франківськ

Сині руки, обличчя й сорочка

Заповнивши четверте відро, починаємо спускатися. Мирослава розповідає, що робити, якщо бракує посудини на ягоди: "Ми робимо вершок. Коли нема посуду, то маємо зі собою таку хустку, яку зав'язуємо на відрі. І в цей вершок ще йде половина такого відерця".

Сходити вниз, каже ягідниця, їй важче, ніж підійматися: "Назбирати легко, а знести тяжко. Бо я назбирую так багато — як підеш туди, на саму гору, то робиш саквиСакви — дві з'єднані одним полотнищем торби, які перекидають через плече (на груди й спину) такі й так зносиш".

Суспільне Івано-Франківськ

Попри те, що на Климову за чорницями ходять багато людей, суперництва за ягоди на горі немає.

"Конкуренція між ягідниками — на базарі переважно. А Климова — велика, дуже багато ягід є. Лиш треба йти", — каже Мирослава.

Суспільне Івано-Франківськ

Доходимо до скутера. Ягідники кажуть, що цього разу вдалося зібрати "середній літраж" чорниць. Любов Бойченюк показує нам долоні.

"Так, такі руки сині, ще навіть бувають і більше. І сорочка, і лице, і все таке може бути в тих, що збирають", — говорить донька Мирослави Любов.

Суспільне Івано-Франківськ

Опівдні, завантаживши повні відра в автомобіль, їдемо в селище Солотвин на базар. Тут Мирослава з донькою пересипають ягоди у скляні банки й розфасовують у пакети. Підходять перші покупці.

— Півлітри — 60 гривень, літра — 120 гривень.

— Давайте літру!

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube