"Колись люди ходили з бартками, як тепер — з мобільними телефонами". Як Назарій Габорак виготовляє гуцульські топірці

Понад 20 років Назарій Габорак зі села Брустури Космацької громади, що на Івано-Франківщині, займається мосяжництвомМосяжництво — різновид художньої обробки металів, а також виготовлення з цих металів різноманітних виробів. Виготовляти бартки він навчився від дідуся.

Як Назарій Габорак продовжує родинну справу, аби зберегти давні гуцульські традиції, читайте у матеріалі Суспільного.

Бартки Назарія Габорака.

Родинна справа Назарія Габорака

Назарій Габорак не може підрахувати, скільки барток змайстрував за життя. У домашній колекції має зо два десятки гуцульських топірців: свої, дідуся та прадіда.

"З найстаріших, що в мене є, це — топірець мого прадіда Василя Шмадюка. Цьому топірцеві вже 100 років, а може й більше. Є робота мого дідуся Федора Шмадюка. Цій бартці теж — років 60. Його роботи є у різних музеях", — розповідає Назарій Габорак.

Робота мосяжника — небезпечна: відкритий вогонь, від верстатів — пооббивані пальці.

Профільної освіти майстер не має. Він каже: скільки себе пам'ятає, увесь час проводив у дідовій майстерні, де й освоїв мосяжництво.

"Важка робота. Дідо робив усе своє життя. Він народився у 1937 році, помер два роки тому. Як дідо робив, я видів у майстерні, і так потихеньку, потихеньку вчився", — пригадує майстер.

Дідусь Назарія Габорака з його сином.

Коли створили бартки, невідомо, каже Назарій Габорак. В Україні їх датують з часів опришків. Тепер гуцульські топірці здебільшого замовляють як сувеніри для туристів, колядників, на фестивалі та весілля у Карпатах. У давнину без барток в гори не виходили. Ними рубали ліс, захищалися від звірів чи просто спиралися для полегшення ходи.

"Всі люди ходили з бартками, як тепер — з мобільними телефонами. Без бартки не приймали в опришки. В опришків був такий ритуал: хлопець клав на колоду руку і старший рубав барткою по колоді або руці. Якщо рука не сіпнулася, тоді приймали в опришки. Бартки виготовляють і в Румунії, і в Польщі, і в Чехії. Навіть в Америці є, але там називається томагавк. Це — теж різновид бартки", — говорить мосяжник.

Назарій Габорак пояснює, що барткою у Верховинському районі називали сокиру. У Брустурах її називають топірцем.

Тепер гуцульські топірці здебільшого замовляють як сувеніри.

"Робота над бартками починається з кузні"

Кузню та інструменти Назарій Габорак зробив власноруч. Для переплавлення використовує зібраний заздалегідь металолом. Робота у кузні займає увесь день. За цей час майстер відливає 20-30 барток.

Робота над бартками розпочинається з кузні.

"Робота над бартками починається з кузні. Треба заготовити дрова. Розпилюємо на такі кайлачкиДерев'яні бруски смерекове суччя, підкидаємо. Маємо горно. Закладаємо туди метал, ставимо у піч і починаємо процес плавлення. Він — дуже довгий. Щоб розплавити метал, треба 3-4 години", — пояснює Назарій Габорак..

Якщо правильно робити бартки, то їх треба підбирати під зріст власника.

Далі робочий процес відбувається у майстерні. Там мосяжник обробляє заготовки, шліфує їх, обпилює, надає форму, наносить орнаменти. Стандартна бартка має 90 сантиметрів. Але, якщо правильно її робити, то треба підбирати бартку під ріст власника.

У майстерні мосяжник обробляє заготовки, шліфує їх, обпилює, надає форму, наносить орнаменти.

"Мосяжництво — це все, що пов'язане з латунним металом. Бо якщо залізо неможливо розплавити в домашніх умовах, то латунь не є настільки важкою у плавленні. Мосяжники виготовляли різні прикраси. Прадід і дідо робили персні. Колись золотом так ніхто не розкидався. Були різні обручки й гердани. Робили посуд, дзвони відливали", — каже майстер.

"Колись було дуже багато майстрів, тепер залишилися одиниці"

Першу бартку Назарій Габорак змайстрував у десять років. У нього підростає дочка та двоє синів. Чи успадкують сини майстерність та любов до мосяжництва, чоловік не загадує. Він пояснює: така робота — не з легких і потребує повної віддачі.

Чи успадкують сини Назарія Габорака любов до мосяжництва, чоловік не загадує.

"Робота — небезпечна: відкритий вогонь, від верстатів — пооббивані пальці. Але якщо ти любиш свою роботу, то вона тобі вдається. Колись було дуже багато майстрів, тепер залишилися одиниці. Є люди, які не можуть навчитися. Приїжджали з інституту, які хотіли б навчитися, однак ніяк їм не вдається. Лише окремі можуть освоїти це ремесло. Треба любити цю справу. Хотіти й навчитися — то є велика різниця", — додає Назарій Габорак.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube