Як печуть паску у гуцульському селі Криворівня на Івано-Франківщині

Господиня з Криворівні Василина Зеленчук. Суспільне Івано-Франківськ

Щороку до Великодня жителька високогірного села Криворівня, що на Івано-Франківщині, Василина Зеленчук випікає в печі на дровах десяток румʼяних пасок. Потім серед усіх обирає найкращу і найбільшу, щоб поставити в паскавник, а його — в бесаги. Сім'я господині — одна з небагатьох у Криворівні, яка досі використовує їх замість кошика. Одягнувшись у гуцульський одяг, родина йде на великоднє богослужіння, яке починається в неділю опівночі та триває до ранку.

Рецептом гуцульської паски, а також спогадами про давні великодні традиції Василина Зеленчук поділилася із Суспільним.

"Процес випікання паски, як медитація, він тебе умиротворює"

Василина Зеленчук пече паски у вівторок або середу перед Великоднем. Готуючись до процесу, господиня відкладає всі справи. Жінка каже: всі вісім годин, поки пече святковий хліб, її нічого не повинно відволікати.

"Я стараюся в той відрізок часу, коли печу паску, нічим не займатися. Якщо є якісь справи, телефонні дзвінки, щось термінове потрібно вирішити, прошу вибачення і ми ті справи переносимо на інший день. Має бути спокій і добрі наміри. Процес випікання паски, як медитація, він тебе умиротворює. В душі йде молитва, така тиша, яку неможливо пояснити. Ти бачиш цю поживу, дякуєш Богу за те, що вона є", — каже господиня.

Як пекти гуцульську паску

Василина Зеленчук пече паску з раннього дитинства. Жінка розповідає: дивилася, як це роблять бабуся чи мама, і разом із сестрами та братами долучалася до процесу. Вони створювали свої маленькі пасочки в залізних кришках від банок. Так з покоління в покоління і передався рецепт гуцульської паски.

З часом, каже господиня, деякі деталі в рецепті вдосконалювала, але основа незмінна — борошно, молоко, дріжджі, масло, яйця, цукор. Молоко жінка використовує кип'ячене. Декілька років тому таку хитрість підгледіла в господинь з Космача, спробувала і так, запевняє Василина Зеленчук, смачніше.

Спершу ґаздиня змішує дріжджі з цукром. Потім збиває жовтки з цукром. В кип'ячене молоко додає масло. Все це змішує та сипле поступово борошно. Далі місить тісто і залишає на три години. Загалом виходить чотири літри тіста, з якого потім буде 10-11 пасок.

"Далі воно кисне, знаєте, як в Біблії пише: на три мірки тісто. От коли воно на три мірки викисне, тоді вже з нього можна робити паску, оздоблювати", — пояснює Василина Зеленчук.

Василина Зеленчук випікає паски у печі.

Поки тісто росте, жінка розпалює вогонь у печі та готує посуд, в якому випікатиме паски. Цей посуд, каже, має свою назву — чавунні кітлики.

Василина Зеленчук готує паски до випікання.

Коли тісто готове, господиня з нього формує палянички та розкладає в кітлики. А далі починає оздоблювати паски. Декор може бути різний, проте на кожній пасці має бути хрест.

"Хрест — основа всього. Він нас рятує. Хрест — це не тільки основа паски, а й життя нашого. Так було з діда-прадіда. Я навіть не знаю іншої оздоби, крім хреста. Є пташки чи квіти, але хрест — основа. Зозульки ще робимо, бо є багато легенд, що пташки на хрест сідали, коли Христа розпинали. І коли зозуля закує, це — ознака того, що весна точно прийшла", — пояснює Василина Зеленчук.

Після оздоблення паски знову потрібно залишити на годинку. Потім змастити яйцем без цукру і ставити в піч. Печуться паски приблизно годину. Впродовж цього часу господиня тричі відчиняє дверцята в печі та перевіряє, чи все добре, чи гнітиться, червоніє паска.

На питання, чи треба щось примовляти, щоб паска вдалася, відповідає так: "Найкраща примовка — це дія. Треба просто спостерігати, щоб не пригоріло. Весь секрет в цьому. Окрім молитви — нічого".

Гуцульські великодні традиції

Поки паски печуться, Василина Зеленчук пригадує давні гуцульські великодні традиції. Наприклад, в неділю на Великдень колись стріляли з пістолів. Цей звук був ознакою "порядних ґаздів".

"Колись було, що йшли такі гонорові ґазди з пістолями. І йшли на конях, бо люди жили у верхах, то зараз — при дорозі. Колись коло дороги ніхто не жив, бо так легше було ростити худобу. І ті ґазди з'їжджали конями з бесагами до церкви. Коли священник посвятив ці паски, тоді вони швиденько на коні — й додому. І вважалося гонором першим прийти додому. І хто вже перший приходив, стріляв з того пістоля. І де вже той звук було чути, то вже — гоноровий ґазда, бо він першим прийшов додому. Зараз такого, звичайно, немає", — розповідає жінка.

Локальна історія

Василина Зеленчук пригадує і ті традиції, які були в її родині.

"Бабуся моя колись на Страсну службу в четвер брала із собою поливану посудину, в неї ставила пшеницю, зерно і свічку. Коли читали перше Євангеліє, вона цю свічку засвічувала і вона горіла, доки не закінчиться служба. Потім бабуся несла додому цю баньку так обережно, щоб, не дай Боже, не погасилася свічка. Обходила три рази хату за сонцем. Вважалося, що так увесь рік в хаті буде мир і спокій", — пояснює Василина Зеленчук.

Саме тому господиня пече паски у вівторок або в середу перед Великоднем, а не в четвер. Бо в четвер відвідує богослужіння.

"Я не уявляю, щоб могла це пропустити. З дитини малої ми ховалися від тих патрулів (за Радянського Союзу — ред.) Баба нас ховала за тим кожухом, мама ховала і ми так легенько викрадалися і йшли на службу. Наприклад, іде моя бабуся з дідом і йду я з ними. Ну вони (комуністи — ред.) знали, що з тих старших візьмеш, їм уже за 70. Бабуся з паличкою, а ми так трималися за ту паличку і проскакували. А коли мама йшла, то так пригадую, я, як мамина тінь, і якось губилися в натовпі, бо людей багато", — пригадує Василина Зеленчук.

Бережуть давню традицію

Коли паски готові, Василина Зеленчук дістає їх з печі та змащує водою з цукром для блиску. Тоді господиня обирає найкраще оздоблену та найбільшу паску, щоб поставити в паскавник — спеціальний дерев'яний посуд, а його — в бесаги — велику гуцульську торбу з двома відділами або "вухами". В переднє "вухо" ставлять паску, а в заднє — яйця, сир, масло, ковбасу, буженицю та хрін.

Зазвичай бесаги з паскавником несе чоловік Василини Василь Зеленчук, а минулого року долучалися сини.

"Коли почалася війна і чоловік був залучений в штабі, то два останні роки з паскавником не ходив. Тоді наш син середній Назар, навіть не задумуючись, сказав: "А паскавник буде, бо я бесаги озьму". Я навіть йому не казала, він сам захотів собі", — розповідає Василина Зеленчук.

Переважно в Криворівні люди на Великдень приходять в церкву з кошиками. Однак їхня сімʼя та ще три інші в цьому селі досі бережуть давню традицію.

"Чомусь нас ота естафета предків, те, що вони робили, не покидає. Нам це — приємно, ми це хочемо робити. Ми можемо так само йти з кошиками, як всі, але чомусь хочеться вбратися в гуцульський одяг, прийти на початок служби опівночі. Богослужіння йде цілу ніч. І ми витримуємо. Трошки хочеться спати, але є якась сила, яка нас підтримує", — каже Василина Зеленчук.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube