"Встиг впасти — вижив, не встиг — розірвало". Історія ветерана з Франківська, який після фронту малює картини

Анатолій Мицкан на позивний НАТО з Івано-Франківська майже півтора року боронив українські землі на Запорізькому напрямку у складі 102 окремої бригади територіальної оборони. На фронті боєць отримав контузії, після цього пережив інсульт. Далі — фізична реабілітація і повернення до живопису. Зараз чоловік готується до першої персональної виставки та благодійного аукціону, на якому збиратиме гроші на потреби Сил оборони.

Свою історію ветеран Анатолій Мицкан розповів Суспільному.

Проза війни

Анатолій Мицкан добровольцем прийшов у військкомат 24 лютого 2022 року. Там його зарахували до територіальної оборони. У квітні він разом із побратимами вирушив на передову неподалік Гуляйполя, що на Запоріжжі.

"Коли ми зайшли на "нуль", в нас були тільки автомати й гранати — більше нічого. Нам тоді пощастило, що ворог не додумався штурмувати на максимум, як він це робить тепер. Зараз ми обросли м'язами, обросли зброєю. Класичний тероборонівець має вигляд суперкіборга з якогось американського бойовика. Хоч, звичайно, це — поезія, а проза війни трохи інша. Лопата, миші, встиг впасти — вижив, не встиг — тебе розірвало на шмаття", — розповідає боєць.

За понад рік на "нулі" Анатолій Мицкан отримав контузії. У чоловіка стався інсульт. Врятувало те, каже боєць, що напад стався не на передовій.

"На тебе за день падають сотні мін, два-три пакети "градів", обстрілюють із САУ. Заходить "вертушка" стабільно о 8:00, як за розкладом, і раз на день — літачок з КАБами. У мене так і закінчилося — інсультом", — каже ветеран.

"Коли перестану малювати будь-що, пов'язане з війною, напевно, тоді відновлюся"

Анатолій Мицкан розповідає, що після лікування зайнявся власною емоційною реабілітацією — взяв до рук пензлі, фарби й став до мольберта. Профільної освіти боєць не має. До повномасштабної війни малювання називав розвагою: писав портрети та пейзажі. Сьогодні на полотні — інша тематика: війна, російська агресія та ті, хто протистоїть їй.

"Такий виходить парадокс — художники, які пішли на війну, не можуть малювати, а ті, хто не малював, — починають. Виплеснути на картину ті емоції, стани, відчуття — все те, що там накопичилося, добре. Як інакше — я не знаю. Можливо, є інші способи реабілітації, для мене — це саме те. Коли вже перестану малювати будь-що, пов'язане з війною, напевно, тоді відновлюся", — говорить Анатолій Мицкан.

"Чи будемо ми святкувати перемогу? Я особисто — ні"

Через місяць ветеран планує повезти до Львова 15 робіт. Там 15 червня він хоче презентувати першу персональну виставку і провести благодійний аукціон. На отримані гроші планує придбати дрони та РЕБи. Бо до перемоги, каже Анатолій Мицкан, потрібно докласти ще чимало зусиль.

"От уявіть: завтра вмер Путін, вмерла Росія, імперія розвалилася. Ми святкуємо? Де? На попелищі? На трупах? Чи можна святкувати такі речі, коли стільки людей загинуло? Коли стерто масу міст і сіл. Навіть якщо завтра станеться, ми не воскресимо тих, хто пішов від нас. Ви читаєте некрологи: загинув письменник, вчений, інженер, бізнесмен. Ці люди, кожен у своїй сфері, творили країну. А їх нема. Чи будемо ми святкувати перемогу? Я особисто — ні", — додає ветеран.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube