Військовий з Прикарпаття Назар Горішний народився 24 лютого о 4:10. У 2022 році замість привітань від матері юнак почув тривожне: "Почалася війна". Свій 29 день народження колишній тату-майстер, а тепер військовослужбовець 10 гірсько-штурмової бригади, відзначає на фронті. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну він разом з рідним братом стали на захист України. В ЗСУ служить майже уся родина Горішних — матір також вступила у Богородчанську роту охорони.
Про що мріє іменинник у день народження, про нагороду від Залужного та як брати підтримують один одного на війні, читайте у матеріалі Суспільного.
"От мене Путін привітав..."
Назар Горішний народився у селищі Богородчани, поблизу Івано-Франківська. За освітою чоловік — художник-дизайнер, вчитель малювання. Фах здобув у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Михайла Грушевського.
З 2021 року Назар працював тату-майстром. Каже, справа була успішною до 24 лютого 2022 року.
"24 лютого я народився о 4:10. І через 28 років почалася повномасштабна війна. От мене Путін привітав з днем народження, — розповідає Назар. — Тоді був ажіотаж за пальним, за продуктами — за усім. Всі виїжджали, хвилювалися. Я цього не розумів. Якщо на тебе нападають, ти маєш зупинитися, подумати, включити холодну голову і діяти, а не тікати".
"Я — у військкомат, а брат — у військову частину"
Обоє братів Назар та Олег Горішні одразу вирішили, що підуть воювати. Назар старший на рік та сім місяців. З 26 лютого він був у Богородчанській роті охорони. З 1 червня 2022 року у складі 10 гірсько-штурмової бригади вирушив на фронт.
"Одразу ми заїхали в Донецьку область, Бахмутський район. Там різні точки були. Соледар переважно,— розповідає Назар. — До всього звикається. Думаю, багато людей звикли до війни. Так само і я звик. Для мене поїхати на позиції – це ніби встати зранку й каву попити. Це — просто робота та й усе".
Обидва брати навчалися у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї-інтернаті.
Молодший брат Олег продовжив здобувати освіту в Національній академії Нацгвардії України в Харкові. Чоловік брав участь в АТО/ООС у 2015-2016 роках. Наразі служить старшим лейтенантом у 14 бригаді оперативного призначення Національної гвардії України. Олег Горішний каже: до військової справи йому не звикати.
"Специфіка у нас трохи інша, переважно — штурмові дії, підсилення, — розповідає Олег. — Пригадую, як на фронті 12 годин був з побратимом під мінометним обстрілом. Оце слово — побратим — дуже западає в душу. Хоч ти його знаєш день чи місяць, але сидиш з ним в одній вирві й побратимство — це вже назавжди".
"Коли брат поруч — дух піднімається"
У грудні 2022 року брати зустрілися на Донбасі. Обоє — на різних позиціях, проте поблизу один від одного.
"Ми — за 15 км один від одного, — каже Назар. — Якщо біля мене, то навпаки, відчуваю якусь підтримку, не знаю, дух в мене піднімається. Знаєте, я старший на рік і сім місяців. Ми у дитинстві постійно билися, воювали. Нам казали: не воюйте. "Накаркали", одним словом".
Олег зізнається: те, що вони разом боронять країну, тільки посилює родинний зв'язок.
"Ми ще більше поріднилися. Ти знаєш, що він там сидить, а ти — тут, і вже якось спокійніше, ти себе чуєш впевненіше", — говорить Олег.
Матір також служить
У Богородчанській роті охорони служить матір братів Горішних. Задля цього жінка повернулася із заробітків.
"Мамі стало прикро, що ми воюємо, а вона — ні, тож вона вирішила записатися, послужити разом з нами", — жартує Назар і продовжує. — У мами завжди тривога за нас, як ми там з братом. Але повернення до мами, дружини, близьких — до тих, хто чекає, мотивує на фронті".
"Окупантів "косять" — вони далі пруть"
Російські окупанти часом "йдуть" у повний ріст, каже Назар. За сім місяців на Донеччині під Бахмутом, Соледаром багато чого побачив.
"Останній часом "вагнери" не бояться нічого, можуть собі в повний ріст йти. Хлопці наші їх "косять" — впали передні й вони далі йдуть безперестанку. Це під Соледаром так було. Не знаю, де їх стільки береться. Чи вони під чимось... А ще страх відіграє певну роль, тому що вони бояться своїх "заградотрядів", які стоять позаду них. Тому у них один варіант – повернутися трьохсотим", — розповідає Назар.
"Друзів загинуло багато"
"Друзів загинуло дуже багато. Є поранені, без рук, без ніг. Як їм жити? Тяжко, — продовжує розповідь Назар. — Думаю, люди мають цінувати те, що вони можуть встати просто зранку".
Отримав "Сталевий хрест" від Залужного
За мужність в одному з боїв Назар Горішний отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного "Сталевий хрест".
"Вагнери" наступали на нашу позицію. Їх там було багато — десь до 20, нас – восьмеро. І хлопці вели бій, ми їх прикривали. "Вагнери" зайшли на позиції. Потім почав дуже чітко працювати наш міномет, ми їх відтіснили. Поки вони відходили з пораненими своїми — зайшли в бліндаж. І тоді наші 777 "топори" — вони прямо у їхній бліндаж поцілили, там і підірвало БК два рази. Знищили ми їх добряче. Так відстояли свою позицію і виграли бій", — пригадує Назар.
Згодом бійця з позиції викликали в штаб. Про те, що отримає нагороду, Назар й не підозрював. Проте, вважає, це насамперед заслугою всіх побратимів.
"Надіюся, заслужив носити козацький чуб"
Під час великої війни Назар втілив ще одну свою мрію — відростив козацький чуб. Підстригся хлопець 25 лютого 2022 року.
"Поголився наголо з початком війни, й відтоді я цей чуб і відпускаю. Завжди мріяв, мені подобалося козацтво, я любив історію. Але, оскільки не воював, то думав, що не мав права носити чуб чи в козацькому стилі ходити. Вже після того, як побував на фронті, під обстрілами, кілька разів контузило, то думаю, що вже маю право. Надіюся", — розповідає Назар Горішний.
"Ти воюєш, а для когось це — бізнес"
Що хвилює військових на фронті? На це питання Назар відповідає так: коли на війні роблять бізнес.
"От я приїхав, постійно брав техніку на виплат. Раніше мені давали, все було добре. Цього разу мені відмовили, тому що я — військовий і з дня на день можу "відкинутися". Оце дивує, що ти воюєш, а для когось — це бізнес, бояться втратити гроші, — розповідає Назар. — Також засмучують ці сварки в Інтернеті. Кожен хоче доказати, що він має рацію, міряються, хто краще робить свою роботу. Ми маємо робити все разом, без заздрощів робити свою роботу. Потім життя покаже, хто чого вартує".
"Хочу подякувати усім волонтерам"
"Хочу подякувати всім волонтерам. Я — тату-майстер і через це мене багато людей знає. З початком великої війни, коли я пішов у "десятку", багато людей відгукнулися, хотіли допомогти. Мені вдалося назбирати на дві машини. І богородчанці, й іванофранківці передавали продукцію, амуніцію, — каже боєць Назар. — Допомагали люди з різних регіонів: зі сходу країни, з Києва, з Харкова, з-за кордону багато чого передали. Також у Богородчанах є волонтер Олег Пушик — цій людині довіряю, неодноразово допомагав".
Мрія іменинника на 24 лютого
Свій 29 день народження воїн відсвяткує в окопі. І цього дня має єдину мрію: "Якщо Путіна вб’ють 24 лютого, то, думаю, що буду святкувати свій день народження, як день звільнення країни від диктатора й тирана".
Читайте також
- "24 лютого вже була у військкоматі". Як іванофранківка Грета захищає своїх дітей та Україну
- Портрети на ящиках з боєприпасів. Боєць з Калуша Володимир Безрукий пише картини на фронті
- "З матір'ю наші погляди розійшлися". Історія бурята-монгола Олексія Васильєва, який захищає Україну
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!