Євген понад місяць прожив у Маріуполі, який обстрілювали та оточили російські військові. З міста він тікав пішки. Зараз чоловік живе в Івано-Франківську та мріє, щоб до нього переїхала кохана. Свою історію виїзду з тимчасово окупованих територій Євген розповів кореспондентці Суспільного.
"Сидіть вдома, бережіть своїх близьких! На роботу не можна виходити" — таке повідомлення 24 лютого отримав Євген від керівництва магазину музичних інструментів, в якому працював.
За вісім років війни місцеві жителі, каже Євген, вже звикли, що поруч велися бойові дії. Проте не вірили, що це переросте у повномасштабне вторгнення та окупацію міста.
Рубали паркани та дерева, а з каструль робили пічки
Наступного тижня, після початку вторгнення російської армії в Україну, у Маріуполі зникли електро- та газопостачання. Євген розповідає, місцеві, аби приготувати їжу, розпалювали багаття біля своїх будинків та облаштовували польові кухні.
"Ми рубали паркани, бо дерева було шкода зрізати. У нас от сусід зрубав вишню, яку посадив разом з батьком десь 40 років тому. Він тоді пішов у перший клас. Це для нього був спогад про шкільні роки, про тата. То він рубав її зі сльозами на очах", — каже Євген.
Чоловік пригадує, як одного разу під час обстрілів його матір готувала на вулиці їжу.
"Не захотіла пічку покидати, яку я зробив з каструлі, бо хтось вкраде. Я їй кричав: "Та біжимо!" Ми забирали під обстрілом й деруни, й пічку. Тертюхи були прісні, без солі, без нічого, але вони були найсмачнішими", — розповідає Євген.
Місто в оточенні: без українських новин та ліків
Через брак електроенергії медики не могли надати пораненим маріупольцям кваліфіковану першу допомогу. Зв’язок у місті приглушували, аби жителі не мали доступу до інформації від українських ЗМІ. Мобільна мережа, зі слів Євгена, була лише в окремих місцях, які час від часу обстрілювали. За його спостереженнями, найчастіше російські війська обстрілювали об’єкти інфраструктури, будівлі органів влади. Через обстріли в місті не було і питної води.
"У нас поряд була річка, там по п’ять літрів набирали. Ще до джерела ходили. Іноді можна було побачити, як по річці пливе уламок від боєприпасу. Інколи ми йшли зранку набирати воду, то вже обстрілювали", — розповідає чоловік.
Під час окупації Маріуполя допоміг поховати 12 людей
За кварталом, де жив Євген, був цвинтар. Проте ховати на ньому людей влада Маріуполя забороняла через брак місць. Тому Євген зі знайомими ховав людей за кладовищем. Намагалися копати ями там, де могил не побачили б діти. Євген каже, ховали мертвих в простирадлах, шторах чи гардинах. Тільки за березень, за словами маріупольця, площа кладовища збільшилася удвічі.
"Ховали вже поряд з річкою, бо там була м’якша земля. Ховали у скверах, під під’їздами та будинками. На вулиці Сєченова, поруч з нашою, були могили у парках, скверах. Ховали у дворах одразу за лавочками, а поруч люди готували їжу", — пригадує Євген.
За час перебування в Маріуполі Євген поховав 12 людей. Списки вбитих та дані про місця їх заховання він передавав районній раді. Проте ця інформація, зі слів чоловіка, потрапила до російських військових.
Дорога на волю і тайник у гітарі
Перебуваючи в окупованому місті, Євген, аби відволіктися від думок про війну, вперше за два роки взяв до рук гітару та почав писати пісні.
"Якби в мене був новий вибір, я знову б народився у той самий час на цій же землі, у своїй Україні. Я знову по колу прожив би життя", — співає маріуполець.
Цю пісню Євген написав у Маріуполі. Її текст, виїжджаючи з міста, чоловік заховав у своїй гітарі, аби рукопис не побачили російські військові.
З міста Євген вибирався пішки. На своєму шляху чоловік минув чотири пости окупантів. На одному із блокпостів російські військові шукали у чоловіків татуювання.
"Нас перевіряв "ДНРівець" у якого самого зеківські наколки: на пальцях "персні", "солнишко", — каже Євген. — А мене повністю роздягали, оглядали. Ще у Маріуполі мені подерли рюкзак ножем, бо довго відкривав".
З траси біля Маріуполя Євгена підібрав волонтер, який за наказом росіян віз продукти в окуповані міста. Перед цим його на блокпості пограбували самі ж російські військові, і він повертався порожнім авто. Так Євген доїхав до села Нікольське, де жила його дівчина. На той час воно вже було під російською окупацією, і там чоловіку прийшлося ховатися в підвалі. Адже росіяни вривалися в будинки, шукаючи чоловіків для мобілізації.
"Він — з Маріуполя, його й так потріпало"
Зі села Євген автомобілем через поля добрався до Бердянська. Звідти зеленим коридором вісім годин їхав до Запоріжжя. Там у Євгена на одному із 16 блокпостів мало не забрали гітару, в яку він заховав зошит із піснями та карту пам’яті, де були фото з Маріуполя.
"Тримався за неї. Мене били. Тримався, говорив, що це — остання гітара з Маріуполя, з нашої крамниці, де працював, доки не підійшов росіянин, якийсь офіцер. Це було ще під дощем. Він тоді сказав: "Ви що, не бачите? Він — з Маріуполя, його й так потріпало", — пригадує Євген.
Мрія відбудувати Маріуполь
Із Запоріжжя Євген потрапив до Дніпра, а звідти потягом доїхав до Івано-Франківська. Чоловік мріє, щоб сюди переїхала і його дівчина, яка зараз мешкає в одному з міст на заході України. Після перемоги чоловік планує їхати відбудовувати зруйнований Маріуполь. Каже, надіється, що жителі його рідного міста зрозуміють, хто такі росіяни.
"Це має стати уроком, щоб зрозуміти, хто там, які це є "троглодити"у концепції Карла Ліннея вид людини (лат. Homo troglodites), що має людський вигляд, рясну волосистість і нерозвинену мову, які це звірі. Вони навіть не розуміють, що вони коять. І ти от реально маєш справу зі звіром", — підсумовує Євген.
Читайте також
- Готували страву з голубів: спогади маріупольців про життя в оточеному окупантами місті
- Матір вивезли у РФ, батька розстріляли. Історія маріупольця, який переїхав на Франківщину та вступив до лав ЗСУ
- Історія Наріне. Як сім'я з шістьома дітьми втікала з Київщини на Прикарпаття
- Іноді пише: "Я ще живий". Розповідь дружини азовця, який продовжує тримати оборону на "Азовсталі"
- "Почався терор у прямому сенсі цього слова". Переселенка про життя в окупованому Херсоні
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!