Старший тренер французького спортивного клубу "Ла Вайянт де Кліші" Аркадій Канторжі та президент клубу Стефан Зангаль організували збір допомоги для українців. 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, чоловіки перебували в Івано-Франківську.
Про дорогу додому, гордість за чоловіків, які захищають Україну, та чому вирішили збирати допомогу для українців, Аркадій Канторжі розповів кореспондентці Суспільного.
До 1991 року Аркадій Канторжі навчався, а згодом і сам тренував дітей в Івано-Франківській дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву № 1. Згодом чоловіка запросили у Францію працювати тренером у клубі "Ла Вайянт де Кліші".
Аркадій Канторжі каже, що ніколи не втрачав зв'язок з Україною. Клуб, в якому працює тренер, співпрацює із школою зі спортивної гімнастики в Івано-Франківську.
24 лютого прокинувся о 5:00 від вибуху
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Аркадій приїхав у Івано-Франківськ разом із президентом спортивного клубу Стефаном Зангалем.
"У Стефана тут є кохана дівчина, тому я взяв відпустку і приїхав з ним. Тим паче я був впевнений, що війни такого масштабу не буде, й усіх в цьому переконував. Але, бачте, помилився. 24 лютого я прокинувся о 5:00 від вибуху. Спочатку я не зрозумів, що сталося. Думав, погода міняється. Але коли мій телефон почав "розриватися" від повідомлень, що розпочалася війна – все стало зрозуміло", — розповідає Аркадій Канторжі.
За словами чоловіка, першою думкою була безпека його колеги Стефана, адже дав обіцянку його батькам, що все буде добре.
"Його батьки теж дивляться телевізор, вони знали, що відбувається, і тому запитували нас, куди та навіщо ми їдемо. Але тоді, в перший день війни, нічого не було зрозуміло. Тоді ми ще не уявляли масштабів вторгнення", — каже Аркадій Канторжі.
На відміну від Аркадія, Стефан Зангаль сприйняв це як можливість бути в епіцентрі подій. Він фільмував усе, що відбувалося довкола. Згодом, повернувшись у Францію, передав ці матеріали місцевому виданню.
Аркадій Канторжі розповідає, що Стефан дуже перейнявся ситуацією в Україні. Побачивши чергу з охочих стати донором біля Прикарпатського обласного центру служби крові, теж захотів здати кров.
На кордоні панував хаос
Повернутися додому чоловіки планували 26 лютого. В них були квитки до Мілана, а звідти — у Париж. Але через початок повномасштабної війни в Україні повітряний простір закрили, а квитки анулювали.
"Ми не панікували. В той же день пішли до друзів, щоб почути їхні думки. Увечері, коли поверталися додому, вже працював патруль. У мене було дике відчуття нерозуміння того, як таке могло трапитися. Важко було зрозуміти, що це – реальність, а не сон. Ніч ми переночували тут, а 25 лютого, коли стало зрозуміло, що і як, купили квитки до Варшави. Перший рейс — о 16:00, але ми поміняли квитки та таки виїхали приблизно о 20:00", — розповідає Аркадій Канторжі.
За його словами, вони вперше добиралися додому автобусом. Дорога була важка і довга. Серед усіх, хто виїжджав, Аркадій зі Стефаном були чи не єдиними чоловіками.
"На кордоні перед нами стояли приблизно 15 автобусів, а тривалість проходження одного пункту пропуску становила 5-6 годин. Тоді ми зрозуміли, що або стоїмо тут ще дві доби, або йдемо пішки. Тому я взяв свій портфель, Стефан — маленьку валізку, і пішли до кордону своїм ходом. Ми долучилися до однієї з груп біженців й рухалися разом з ними", — каже чоловік.
Аркадій Канторжі розповідає, що "на кордоні панував хаос". Хтось кричав, що надто довго стоїть у черзі. Були жінки, які плакали. Їхні чоловіки поверталися захищати Україну. Хтось, навпаки, був дуже виснаженим і мовчазним.
"Мені запам'яталася одна картина. На моїх очах чоловік поцілував жінку з дитиною й повернувся. А ця пані так розчулилася, що не могла завести авто. Було видно, як їй боляче, що вона мусить втікати, а чоловіка залишити в Україні. А мене переповнила гордість, що чоловіки повертаються і йдуть захищати країну", — каже Аркадій.
На пункті пропуску в Аркадія та Стефана проблем не виникло. У Польщі вони потрапили у пункт допомоги біженцям, який місцеві волонтери облаштували в орендованому приміщенні будівельного магазину.
"Були навіть ліжка, щоб люди, які не мали куди йти, могли залишитися на ночівлю. Окрім того, з-під кордону українців безкоштовно забирали автобуси й везли до польських міст", — розповідає Аркадій Канторжі.
Допомогти українцям — необхідно
Повернувшись додому, Аркадій зі Стефаном організували у залі їхнього клубу збір допомоги українцям.
"Ще на кордоні ми побачили, що це — необхідно. Бачили, скільки є біженців. Спочатку на сайті нашого клубу ми опублікували інформацію про збір гуманітарної допомоги. І нам одразу почали приносити спальні мішки, каримати, ліки, одяг, засоби гігієни та харчі", — каже Аркадій Канторжі.
Українські заробітчани, які працювали перевізниками, почали возити гуманітарну допомогу. За два дні збору все приміщення було зайняте допомогою.
"Зараз трошки складніше на кордоні, адже потрібно мати документи з інформацією, що, куди та в яких обсягах передаємо. Ми б дуже хотіли передавати речі для військових: бронежилети, тепловізори чи каски, але у Франції на ці речі потрібно мати дозвіл. Все, що можемо — надсилаємо. Був запит на військові наколінники, то їх ми придбали", — розповідає Аркадій Канторжі.
Наразі Аркадій зі Стефаном допомагають й біженцям, які перебувають у Франції.
"До нас прийшли двоє пенсіонерів з Харкова. Ми з ними поділилися найнеобхіднішими контактами у Франції, дали засоби гігієни й продукти. Також до нас приходять люди, які готові прийняти біженців в себе й допомогти з житлом, працевлаштуванням і харчуванням", — каже Аркадій Канторжі.
Читайте також
- У Бурштині на Івано-Франківщині волонтери виготовляють консерви з м’ясом і кашами на фронт
- Франківські волонтери під час благодійного ярмарку зібрали 42 тис. грн для ЗСУ
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!