Військовослужбовиця з Івано-Франківська Христина на позивний Кудрява під час повномасштабного вторгнення обороняла Рубіжне, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Зайцеве, Бахмут, Курдюмівку, Озерянівку, Макіївку, Серебрянський ліс, а також брала участь у звільненні Лимана у складі батальйону оперативного призначення бригади НГУ "Рубіж". З квітня 2025 року очолює службу технічних засобів Північного Київського територіального управління Національної гвардії України.
Про гендерні стереотипи в армії, чому знехтувала кар'єрою моделі, які інновації українські військові застосовують "на нулі" та хто надихає продовжувати боротьбу з російською армією, "Кудрява" розповіла Суспільному.
Модель чи військовослужбовиця
У 19 років у Христини був вибір між двома професіями: стати моделлю і підписати контракт на роботу в Китаї чи піти керівницею клубу у військовій частині. Дівчина обрала друге.
"Це був такий буремний молодий час, 2013 рік. І перспектив, якихось шляхів було дуже-дуже багато. Пам'ятаю, начальник кадрів дуже правильно вклав слова в мою голову. І я все-таки подумала, що краще підписати контракт з військовою частиною", — пригадує "Кудрява".
У військовій частині дівчині пообіцяли, що вона буде писати статті й фотографувати.
"Насправді я все своє юнацтво мріяла стати журналісткою, але в батьків не було спроможності для мого навчання у Львові чи Києві. І я пішла в аграрний коледж. Після завершення навчання зареєструвалася на біржі праці, де мені й запропонували посаду у військовій частині", — каже Христина.
У військовій частині військовослужбовиця організовувала бійцям дозвілля. У 2015 році вступила до Національної академії Нацгвардії України, адже хотіла брати участь у бойових діях.
"У 2014 році я була в списках на виїзд, але командир частини вирішив обмежити кількість жінок, які братимуть участь в бойових діях. Пам'ятаю, тоді відправили молодого офіцера, який приїхав з академії. Я думала, що він був замість мене. Мене це дуже мучило, бо кожного ранку переживала, чи він вижив", — згадує Христина.
"Кудрява" — для своїх, "Горгона" — для противника
Свій позивний Кудрява Христина не використовувала під час бойових дій. Каже, що військові часто змінюють псевдо, аби росіяни не розуміли, про кого саме йде мова, коли чує їх.
"Кудрява — це більше не позивний, а мій нікнейм в соцмережах, маленький особистий бренд. Він допомагав закривати збори. Він був про мене, тому що я все своє життя приймаю себе кучерявою", — каже Христина.
Позивний "Горгона" військова використовувала у боях в Рубіжному, Зайцевому, Лисичанську, Сіверськодонецьку та Бахмуті.
"Це така історія антагоніста, коли "Кудрява" — це був якийсь такий добрий образ для своїх, то "Горгона" — образ для противника. Хоча я вважаю, що "Горгона" — це досить позитивний персонаж міфології, і він такий достатньо фемінний", — каже військовослужбовиця.
Під час деяких бойових завдань Христина та її побратими й посестри використовували для позивних імена міфологічних героїв чи елементи з таблиці Менделєєва. І це було їй дуже до вподоби.
Думала, що це — радіогра, а не повномасштабне вторгнення
Повномасштабне вторгнення РФ застало "Кудряву" на чергуванні в Станиці Луганській. Вона першою серед своїх побратимів дізналася про наступ РФ.
"Я довго вслухалася в радіоефір, щоб зрозуміти, що це точно не радіогра і противник не намагається ввести нас в оману, створюючи інформаційний шум. І коли зрозуміла, що справді в координатах, які він передає, розташовані й наші позиції, я почала будити своїх побратимів", — згадує військова.
Розуміючи, що підрозділ перебуває в оперативному оточенні й, можливо, не вибереться звідти, Христина все ж не змогла сповістити про це свою маму. Хоч і розуміла, що це могло бути останнє повідомлення до неї.
"Ми видаляли з електронних носіїв всю інформацію, бо розуміли, що наші телефони й усе решта можуть потрапити до противника. Я не написала мамі повідомлення. Боялася, що вона вже не зможе мене побачити, забрати, але водночас думала, що раптом ми виберемося і все буде добре, а я просто "втріпаю" мамі нерви", — каже Христина.
Зрештою їм вдалося вийти зі Станиці Луганської, хоча мали тільки один легковий автомобіль. Про цю ситуацію "Кудрява" розповіла матері через півтора року.
"Паніка на полі бою страшніша за противника"
Христина разом з побратимами й посестрами тримала оборону Рубіжного, Сіверськодонецька, Лисичанська, Курдюмівки, Зайцевого, Озерянівки, Андріївки, Хромового та Бахмута. Брала участь у звільненні Лимана та боронила Серебрянське лісництво.
Оборону Рубіжного "Кудрява" називає "найбільш недомовленою героїчною історією цієї війни", адже під час оборони міста українські війська знищили величезну кількість особового складу російської армії.
"У мене ще досі є збережені голосові повідомлення, коли в критичних ситуаціях командир виходив в ефір і спокійним голосом доводив свої рішення. Цей чіткий голос дає тобі правильний вектор і заспокоює, тому що паніка — найстрашніше на полі бою. Навіть противник не такий страшний", — розповідає військова.
Оборона Хромового, через яке пролягала "дорога життя" на Бахмут, збіглася з днем її народження.
"До обіду всі приносили мені те, що знаходили в тому населеному пункті, де ми були, — цукерки, торт. Хтось квіти якісь назбирав. А після обіду нам сказали, що треба їхати на ту ділянку. І це було, як обухом по голові, що все — свято закінчилося. Не особливо воно і було, але закінчилося", — розповідає Христина.
На полі бою гендерні стереотипи – на другому плані
На початку повномасштабного вторгнення Христині було складніше не фізично, а морально й психологічно.
"На деякі завдання я навіть напрошувалася, хоча це у військових вважається поганою прикметою. Робила це через те, що розуміла: мене у деяких випадках хочуть уберегти, бо я — жінка", — каже "Кудрява".
Через це військова старалася виконувати завдання сумлінно.
"На полі бою, коли йдуть активні бойові дії, питання гендерної рівності й стереотипів відходять на задній план. Насамперед цінується твоя професійність. Коли ви повертаєтеся і перебуваєте в якомусь більш-менш безпечному середовищі, тоді вже можуть починатися історії про те, що "тобі ж народжувати, а ти перемерзнеш в підвалі", але комунікацією всередині маленьких колективів ця історія долається", — розповідає військова.
"Кудрява" принципово не готувала їжу для своїх побратимів, аби не асоціюватися у них з кухнею. Також, каже, доводила свою думку щодо гендерних стереотипів. Побратими підтримували її у цьому.
"У нас просто шикарні хлопці. На превеликий жаль, загинув "Брага". Він готував зелений борщ, як моя мама. Ми приносили з підвалу в Курдюмівці закручений щавель, і він такий: "О, клас, зварю зелений борщ", — пригадує військовослужбовиця.
"Чекатимуть, коли вона оступиться"
На думку Христини, жінки повинні ухвалювати рішення про службу у війську виважено, а не спонтанно.
"Потрібно бути готовою до того, що тобі не радітимуть у підрозділі як чоловіки, так і жінки", – каже "Кудрява".
Христина пригадує випадок, коли військовослужбовиця відмовилася брати у свій підрозділ снайперок, яким менш як 30 років і які не мають дітей.
"Вона мені розповіла, що взяла молоду дівчинку. В неї погіршилося здоров'я і вона прийшла з цим питанням до керівництва з батьками. Я ж кажу своїй посестрі, що через один інцидент вона забирає можливість у певної категорії людей", — каже "Кудрява".
Христина вважає: одна вмотивована жінка — більш ефективна, ніж 10 чоловіків, які не знають, де себе подіти у війську.
"В мене був командир, який з розумінням ставився до того, що жінки — це такий самий крутий потенціал і ресурс, як і чоловіки. А особливо — вмотивовані жінки, бо вони будуть черпати знання, намагатимуться бути кращими, тому що кожен збоку дивитиметься і чекатиме, коли вона оступиться", — каже "Кудрява".
Жіноче ком’юніті в армії
"Кудрява" розповідає, що в армії є жіноче ком’юніті. Воно час від часу збирається, аби обговорити історії, які трапляються з жінками в бойових умовах чи у тилу.
"Жінки в армії — це не правило, це — виняток, але цей виняток набуває все-таки більшої масовості. Зараз я знаю про створення жіночого підрозділу в Силах безпілотних систем. І це — хороша історія", — каже "Кудрява".
"Мій підрозділ назвали "бабським", хоча у ньому була одна жінка — я"
"Кудрява" пригадує випадок, коли керівник іншого підрозділу запитав у її підлеглого, чи той ще довго буде виконувати "бабську" роботу.
"А ми на той період часу проробили масштабну роботу. Було ліквідовано дуже багато противників, було попереджено дуже багато ситуацій, коли наш особовий склад міг загинути", — каже військова.
Спочатку вона обурювалася, а потім зрозуміла, що той командир хоче переманити у неї хорошого військовослужбовця.
"Такий вищий рівень дискримінації. Саме через те, що цей підрозділ очолювала я, він був "бабським". І там тільки я була однією з жінок. І зараз я сміюся з того, тому що розумію: це — історія про репутацію", — згадує Христина.
Водночас, каже "Кудрява", це й історія про те, що будь-яку роботу можна знівелювати, назвавши її "бабською":
"Не бийся, як дівчина, не бігай, як дівчина, не поводься, як жінка". Я бачила дуже емоційно нестабільних чоловіків і дуже зібраних жінок у критичних ситуаціях, а бувало й навпаки. Ми всі люди. В нас просто є набір рис, які нам притаманні чи ні. І це абсолютно не залежить від нашої статі".
Почала освоювати аероскоп, аби її не "збагрили" у тил
Війна — дуже динамічна, і для того, щоб мати перевагу над російськими військовими, потрібно постійно навчатися й освоювати інноваційні рішення, каже "Кудрява".
Як приклад, Христина наводить випадок, коли волонтерка передала її підрозділу аероскоп — засіб, який виявляє й ідентифікує тип дронів. Тож військова почала вчитися з ним працювати та "витягати" необхідну інформацію.
"Мною керувало те, що якщо я займатимуся чимось унікальним, мене не зможуть "збагрити" у якийсь тил, через те що я — жінка. Вони вже будуть мене цінувати, бо я закриватиму певний шмат роботи", — ділиться військова.
"Ми не маємо права воювати людьми"
Зі слів "Кудрявої", зараз завдання артилерії, керівників безпілотних і розвідувальних систем полягає у тому, щоб зробити все для того, аби противник не підійшов до українського піхотинця.
"Ми не маємо права воювати людьми, ми мусимо впроваджувати технологічні рішення. Поки що я не бачу перспектив, щоб війна перейшла в етап, коли ми в безпечному місці керуємо роботами, які там десь "рубаються" на полі бою. Ми до цього ще не прийшли, на превеликий жаль. Але мінімізувати високі ризики для життя людей технологічними рішеннями — це те, до чого ми прагнемо", — каже Христина.
Наразі її підрозділ шукає людей, які змогли б працювати в радіоелектронній розвідці чи радіоелектронній боротьбі.
"Це — підрозділи, які виконують дуже круту роботу. Вони попереджають наші сили й не дозволяють противнику здійснювати якісь неочікувані заходи. Якщо ви електрик чи встановлювали камери відеоспостереження, приходьте до нас", — каже військова.
"Ми пробуємо абсолютно все" — про інновації на фронті
Христина з квітня 2025 року служить начальницею служби технічних засобів Північного Київського територіального управління Національної гвардії України. У її обов'язки входить пошук технічних та інноваційних рішень в окремих підрозділах, аби надалі втілювати їх більш масштабно.
"Я не можу говорити конкретніше, але це все стосується БпЛА, наземних роботизованих систем, радіолокаційних станцій, засобів радіоелектронної розвідки і пеленгації. Ми перебуваємо на етапі пошуку мегаефективних і крутих рішень. Бачимо, що є запит на наземні дрони, які можуть витягувати тіла загиблих роботизованою рукою. Це і наземні дрони, які перевозять боєкомплект", — каже Христина.
"Кудрява" вважає, що наразі не можна говорити про те, що Україна потужніша за Росію в інноваціях. Це радше можна порівняти із шаховою дошкою, де на кожну дію противника є протидія.
"Ми пробуємо абсолютно все, і випробовують зазвичай якраз ті підрозділи, які безпосередньо перебувають на лінії бойового зіткнення. Це — мегавмотивовані команди. Я дуже пишаюся цими хлопцями. Завжди шукаю якісь матеріальні ресурси, щоб їх підтримати, тому що зрозуміло: у восьми випадках з десяти — це розбиті коліна", — каже "Кудрява".
Під час служби Христина ознайомлюється й з новою зброєю на етапі її розробок.
"Коли з'являється якесь нове рішення, я завжди думаю, як його інтегрувати у велику систему, щоб воно справді ефективно працювало. Якщо ти його поставиш вдало, в тебе збереться умовно "фортепіанна композиція", якою ти будеш насолоджуватися. Головне — вчасно бачити, де є фальш, і уникати його. Звичайно, це завдання командирів", — каже військова.
"Мої побратими та посестри — це мої кумири"
"Кудрява" каже, що вчиться у своїх командирів протягом військової кар'єри.
"Вийти в ефір та спокійним, врівноваженим тоном провести якусь операцію. Я цього навчилася в артилеристів. Намагатися бачити ширше, вище, продумувати наперед і стратегічно. Також продовжувати навчатися. Я бачила, як це роблять, як на мене, дуже репутаційно важливі люди. Вони сидять з підручниками й поглинають інформацію", — каже військовослужбовиця.
Своїми кумирами Христина називає побратимів і посестер.
"Я дуже пишаюся своїми побратимами та посестрами, які зі мною поруч. Це — люди, які дають мені силу, які кожного разу приходять, і коли я падаю духом, вони мене підіймають", — каже Христина.
Військова пам'ятає побратимів і посестер "на щиті". І не хоче, аби їхня жертва була марною.
"Я допускаю розважальні заходи у період війни, але вони повинні починатися з хвилини мовчання. Я дуже дякую цивільним людям, які нас підтримують, але вони мають розуміти, що з часом теж повинні долучитися до Сил оборони, аби військові також змогли відпочити. Коли у нас буде це усвідомлення в голові, тоді, мені здається, що військовим буде не так важко. Адже ми всі будемо військовими", — завершує розмову "Кудрява".
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube