16 березня 2022 року маріуполька Олена Матюшина вважає своїм другим днем народження. Жінка разом із сім'єю пережила російський авіаудар по драмтеатру в Маріуполі, через який загинули приблизно шість сотень людей. В той день 12-річний хлопчик Сашко побачив під завалами свою маму. Він впізнав її за манікюром. Окрім матері, у нього більше нікого не було.
Олена Матюшина забрала дитину зі зруйнованого драмтеатру і вивезла з Маріуполя, а згодом — взяла під опіку. Нині жінка допомагає пацієнтам відновлюватися після травм і складних операцій у відділенні реабілітації Яремчанської центральної міської лікарні, яке вона очолює.
Своєю історією Олена Матюшина поділилася із Суспільним.
Обстріли Маріуполя та втрачений дім
Олена Матюшина народилася в Маріуполі. Після закінчення Донецького медичного інституту вона 20 років працювала лікаркою в Яремчі, що на Івано-Франківщині. У 2011 році разом із донькою повернулася до Маріуполя. Там і застала повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
"З 2022 року у мене в житті є дві дати: 24 лютого і 16 березня. Ми — ті, хто пережив цей жах 16 березня, — зідзвонюємося між собою, вітаємо одне одного з другим днем народження. Поки я живу цими двома датами і стараюся ці дні проводити в церкві", — розповідає Олена.
В Олени з чоловіком був власний будинок у мікрорайоні Маріуполя, з якого почалася облога міста. 24 лютого 2022 року подружжя прокинулося о 5:00 від вибухів.
"Вони були настільки сильними, що ми опинилися на підлозі. Оскільки чоловік за першою професією військовий, то він миттєво зібрав речі й поїхав. Я залишилася вдома. У перший та другий дні великої війни обстріли були настільки сильними, що вийти з будинку було неможливо", — пригадує жінка.
Через кілька днів чоловік Ігор вивіз Олену до мікрорайону Черемушки, де жила її 85-річна мама, донька та зять. Згодом у будинок її рідних "прилетіло". У помешканні повилітали вікна та двері. Коли російська атака закінчилася, родина побачила руйнування.
"Влучання було в другому під'їзді — там зруйнувало п'ять поверхів і почалася сильна пожежа. Коли чоловік повернувся зі служби, ми ухвалили рішення, що залишатися під прямими ударами просто небезпечно", — каже Олена Матюшина.
Родина перебралася в Маріупольський драмтеатр, головним адміністратором якого був чоловік Олени. Заклад був розташований у середмісті. Із собою жінка взяла лише документи та аптечку.
"Коли ми приїхали в драмтеатр і я зайшла всередину, то мене охопив жах. Глядацький зал на 600 місць був розібраний. На кріслах і на всіх трьох поверхах драмтеатру, у підвалі, на підлозі, на сходах, біля стін — всюди були люди. Щоби зробити крок чи два, треба було через когось переступити. Це — купа жінок з маленькими дітьми віком від одного року, пенсіонерів. Без можливості існування: просто картонка на підлозі й усе", — пригадує жінка.
"Якщо ми не сформуємо медпункт, завтра почнемо масово ховати людей"
В Олени Матюшиної — 30-річний лікарський досвід. Вона організувала у гримерці драмтеатру місце, куди можна було звернутися за медичною допомогою.
"Я оцінила ситуацію. Надворі — 12° морозу, опалення, води та їжі немає. Підійшла до комендантки й сказала: "Женю, якщо ми зараз не формуємо медпункт і не надаємо медичну допомогу, завтра почнемо масово ховати людей". Через чоловіка звернулася до поліцейських, щоб мені доставляли з розбомблених аптек медикаменти. Я їх фасувала у ящики й за добу використовувала одну коробку антибіотиків, ще дві-три — на перев'язки", — говорить медикиня.
Разом з двома іншими колегами Олена Матюшина цілодобово з невеликими перервами на сон допомагала пацієнтам. Спочатку це були діти з простудою, розладами травлення і тривожно-панічними станами. Потім — люди з пораненнями, кровотечами, переломами та опіками.
"Через день-два до театру почали приходити люди, які не їли по п'ять-шість діб взагалі, бо їжі не було. Я бачила голодні запаморочення. Завдяки поліції облаштували польову кухню: там щось готували й розливали у паперові стаканчики. Дуже приблизно можна сказати, що це був суп, але воно було стерильне, проварене і гаряче. Коли не було нічого, то це — ласка Божа", — розповідає жінка.
Одного дня до Олени Матюшиної підійшла жінка з 12-річним Сашком. Вони прийшли до драмтеатру в пошуках прихистку.
"У мене під дверима сидить жінка з хлопчиком просто на підлозі. Їхній будинок так само розбомблений. Коли чоловік прийшов зі служби, я сказала йому: "Тут поруч — маленька комірчина. Віддай наказ, щоб її відімкнули, хай жінка з дитиною зайде", — пригадує Олена Матюшина.
Це була Олена Кузнєцова. Вона згодом почала готувати на польовій кухні, а сина залишала з донькою Олени Матюшиної — Ольгою.
Авіаудар 16 березня 2022 року — день, який Олена Матюшина не може забути
16 березня 2022 року приблизно о 10:00 армія РФ завдала авіаційного удару по драмтеатру в Маріуполі. Момент авіаудару жінка не пам'ятає.
"Я лежала в кутку, а потім усвідомила, що щось сталося. Коли прийшла до тями на підлозі, відчула, що мене штурхає друг доньки і питає: "Анатоліївно, ви живі?" Відповідаю: "Жива. Що сталося?" Він каже: "Приліт в драмтеатр". Питаю: "Оля?" — пригадує жінка.
Олена Матюшина та її донька врятувалися, бо були трохи далі від місця падіння авіабомби.
"Ми були в дальній половині. А інша половина була ближче до центру кімнати, де не стало стін і утворилося провалля. Була гора будівельного сміття зі стін, стелі та всього. Донька мала сильне запаморочення. Я зрозуміла, що це — контузія. Ми встали, побачили дим, сильний пил та біле повітря, як в диму. І дуже сильні, жахливі крики", — каже Олена.
Момент авіаудару по Маріупольському драмтеатру бачили чоловік та зять Олени Матюшиної. Вони, каже жінка, одразу подумали, що там ніхто не вижив.
"У чоловіка сталася істерика. Він вирішив, що я загинула. Співробітники забрали у нього зброю, бо він був некерованим. Чоловік боявся заходити в ці руїни, він просто плакав і кричав надворі. А зять забіг, побачив, що ми з донькою живі, і йому крикнув", — пригадує Олена Матюшина.
Не стало в той день сусідки родини Олени Кузнєцової, яка була на польовій кухні в момент удару. Ніхто з людей, які перебували в центрі будівлі, не вижив, каже жінка.
"У мене перша думка: "Де малий?" Він бачив, що мами нема. Він впізнав її по манікюру, по руці, яку було видно з-під завалів. У нього, крім матері, не було нікого. Сашко стояв у кімнаті мовчки, не рухався і не плакав. У нього були дуже великі очі, і він, немов застиглий, стояв. Коли я підійшла до нього, то пригорнула до себе і сказала: "Сашенько, ти йдеш зі мною. Ти будеш з нами", — каже Олена Матюшина.
Виїзд з Маріуполя в облозі
Родина Матюшиних з 12-річним Сашком повернулася в пошкоджений будинок у мікрорайоні Черемушки. Через два дні їм вдалося виїхати з Маріуполя на автівці без вікон, які вибило через обстріли.
"Ми проїжджали декілька десятків російських блокпостів. Я роздивлялася цих покидьків — якісний склад "освободітєлєй". По-перше, це були "зеки" з татуюваннями і сленгом. По-друге, буряти, які відрізнялися надзвичайною жорстокістю. Коли люди в багатоповерхівках спускалися до підвалів, вони заходили, кидали бомбу і замикали двері. Будинки стогнали тижнями від цих покалічених людей. А третя частина "освободітєлєй" — це маргінали, дебілоїди", — говорить Олена.
Опіка над хлопчиком
За її словами, родині пообіцяли дати тимчасове житло та допомогу у Франції. Проте через відсутність документів 12-річного Олександра Кузнєцова через кордон не пропустили. Хлопчик тимчасово залишився у Львові з родичкою Матюшиних, але родина ухвалила рішення всиновити його.
"Нам сказали, що усиновлення в період воєнного стану не проводиться, а лише опіка. Ми не мали ніякої довідки про те, що його мама загинула, і не могли довести, що дитина залишилася одна. Мої знайомі буквально нещодавно передали приблизні списки загиблих через бомбардування драмтеатру і туди внесли Олену Кузнєцову", — каже Олена Матюшина.
У серпні 2022 року родина Матюшиних повернулася в Україну, щоб оформити опіку над хлопчиком. 1 вересня 2022 року Сашко пішов на навчання до коледжу у Франції. Опікуном дитини став 61-річний чоловік Олени.
"Він закінчив два роки коледжу і завершує перший рік ліцею. Ще йому вчитися рік в ліцеї у Франції. Сашко вільно володіє мовою, вчиться, спілкується, проходить практику. Він адаптувався. Мій чоловік дуже активно у Франції займається культурною діяльністю", — говорить жінка.
"Яремче — моє друге рідне місто"
Через хворобу матері Олені Матюшиній довелося повернутися в Яремче. Там жінка очолила відділення реабілітації міської лікарні.
"Мамі потрібна постійна медична допомога. І я вам скажу абсолютно відверто: наша медицина — найкраща. Я забрала маму і ми повернулися сюди, тому що Яремче — моє друге рідне місто. Тут пройшла моя молодість, тут є колеги, з якими я багато років працювала. Я не відчуваю тут себе, як на чужині", — закінчує розповідь жінка.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube