Писанкарка Злата Анацька, переселенка зі Слов'янська, зараз живе й працює у Дніпрі. Вона відтворила понад два десятки писанок надазовських греків — втрачених експонатів Маріупольського краєзнавчого музею. Розповідає: створенням писанок захоплюється менш як три роки, за цей час розмалювала кілька сотень великодніх яєць. Серед відтворених взірців — писанки рідного краю, зокрема традиційна українська писанка "з грабельками", що походить з Очеретиного.
Частина Златиних витворів наразі представлена на виставці до Великодня "Нас єднає Великдень", яка відкрилася в дніпровському Будинку мистецтв.
Як допомагає творчість під час війни, які візерунки та символи малює та що робить, коли видуте яйце розбилося — Злата Анацька розповіла Суспільне Донбас.
Переселенка Злата Анацька показує писанки надазовських греків, які вона створила за матеріалами з Маріупольського музею.
"Ці писанки відтворені з Маріупольського краєзнавчого музею. Намагалася максимально наблизитися до зразка, щоб це було точно так, як на зразку", — показує маріупольські писанки переселенка Злата Анацька.
Частину колекції встигли оцифрувати до початку повномасштабної війни. Злата каже: відтворила два десятки писанок на червоному й на чорному тлі.
"Всі дуже гарні, є і рослинні мотиви, з рослинами, і є дуже схожі на ті, які були у багатьох регіонах, це — зірочка у сорокаклиночку (сорок клинців — ред.) вписана. А це — вода. Зрозуміло, що греки Надазов'я живуть, саме мешкають, біля води. Це, мабуть, море", — каже писанкарка.
Писанкарством Злата захопилася два роки тому, коли через війну була змушена з двома дітьми переїхати зі Слов'янська до Дніпра. Відтоді, каже, не випускає писачок із рук. Розмалювала кілька сотень великодніх яєць.
"Одна із писанок з Волині називається — "Рожа", це солярний знак, знак Сонця, чоловічої сили. Інша писанка з тваринним знаком, називається — "Гребінці", є писанка — Поділля. Також відтворена старовинна писанка, за зразками. Кошик належав моїй прабабусі, він у родині вже дуже-дуже давно, більш як сто років точно", — ділиться Злата.
"Спробувала я писати на маленьких, перепелиних яєчках. Також дуже цікаво, але — маленьке тло. Не завжди, можливо, якісь деталі вдається відтворити", — каже вона.
Для написання писанки, говорить майстриня, не треба чекати натхнення чи особливого емоційного стану.
"Стан особливий — ти його знаходиш, коли ти вже пишеш. Я один раз знімала себе — яка я, коли я пишу. Поставила телефон, почала записувати. Сіла, було таке напружене обличчя, так сіла писати. І потім, з часом, коли я вже закінчила, то зовсім інший вираз обличчя. І настрій гарний, і посмішка вже на обличчі. Бачиш результат, тобі подобається. І я для себе вирішила: не треба ідеальності прагнути. Я от бачу: ця — тут є до чого придратися. Сказати, що нерівна лінія, десь там колір негарно ліг, але — сам процес", — ділиться майстриня.
"У мене дім тепер там, де моя родина. Тобто це не конкретний будинок, а це саме люди, які поруч зі мною. Впевнена, що це допомагає переживати травматичний досвід. Тому що кожен раз коли я починаю писати писанку, я думаю про позитивне, про мир, про те, що Україна буде Україною, про те, що сонце сходитиме на вільному Донбасі".
Писанки Злати Анацької можна побачити на виставці "Нас єднає Великдень" у дніпровському Будинку мистецтв. Вона триватиме упродовж місяця.