Після Серебрянського лісу — у міську забудову. Бійці 12-ї бригади "Азов" Національної гвардії України понад пів року воюють на Торецькому фронті. До того вони майже рік тримали позиції у Серебрянському лісництві на Лиманському напрямку. За час оборони на цьому фронті ліквідували понад 1700 окупантів. Військовослужбовці розповіли Суспільне Донбас про бої в міській забудові. Як адаптували тактику штурмових дій, які є правила при зачистці будинків, як беруть полонених та ідентифікують цивільних, і чи вдається їх евакуювати людей — у матеріалі.
У матеріалі виправлено помилку: "Азов" бере участь в обороні та боях поблизу міста, на Торецькому фронті, але не в самому Торецьку. Суспільне Донбас перепрошує за помилку.
"Рої дронів над головами"
До того, як 12 бригаду "Азов" шість місяців тому перевили на Торецькій напрямок, вони майже рік вели бої у лісах. Напрямок був новий для бійців, та командири "Азову" знали міські бої, адже пройшли оборону Маріуполя, розповідають бійці.
"Вони цим досвідом ділились з нами та підказували. Особисто я не хвилювався, коли їхав на перше завдання у міську забудову, бо його планували компетентні люди, які пройшли найжахливіші умови боїв у Маріуполі. Я повністю довіряв своєму командуванню та робив свою справу", — розказує військовий з позивним "Кабан".
За словами азовців, ще однією відмінністю боїв у Серебрянському лісництві від боїв в урбанізованій місцевості — це засилля російських дронів.
"Їх було реально багато у порівнянні з лісом. А тут їх просто цілі рої над тобою літають. І ти не розумієш, що тобі робити, куди рухатись далі, чи краще посидіти, чи, може, тебе вже засікли, і зараз у тебе залетить якийсь FPV", — додає "Кабан".
"Завжди є відчуття присутності смерті"
Як розказує "Еней", особисто для нього передислокація на Торецький напрямок була не тільки можливістю набути нових навичок бою у міській забудові, але й особистим викликом.
"Насправді, всі ми люди, чесно кажучи, я дуже боявся, коли ми змінювали напрямок. Але з іншого боку, мені дуже хотілось поїхати. Я знав, що це буде абсолютно новий досвід, а мені дуже подобається розвиватися. Завжди переслідує відчуття смерті, коли виконуєш бойове завдання. Але вже коли відчиняються двері машини, і ми починаємо бойову роботу, то у нас якби починається тунельне бачення. Це щось схоже на те, як колись мисливці бігали за мамонтом: просто робимо свою роботу", — ділиться "Еней".
Його побратим "Кабан" додає, у тих працює безпосередньо "обличчя в обличчя" із російськими військими завжди є підтримка, тож успіх — це заслуга всього підрозділу.
"Ми завжди прикриті з усіх боків. Дуже велику роботу виконують взвод вогневої підтримки та взвод БпЛА. Або наприклад, зв’язківці — налаштувати зв’язок у таких умовах дуже важко. І коли кожна ланка працює разом і заради однієї мети з гарною мотивацією, це і дає такий результат. Це не заслуга конкретно лише бойових груп", — пояснює азовець на псевдо "Кабан".
За його словами, під час зачистки будівель працюють групами, в якій є старший — саме він і віддає накази.
"Перед тим, як заходити у підвал, потрібно кинути туди гранати, переконатися, що супротивник уже морально пригнічений, що у нього, наприклад, закінчується боєкомплект і він не відстрілюється. Є певні ознаки, за якими розумієш, що зараз можна заходити. Звісно, тут є частка удачі — інколи можна зайти і просто там залишитися, але все ж таки. У будь-якому разі ця робота ризикована, і заходити у підвал чи в черговий будинок завжди небезпечно", — розказує "Кабан".
"Вони (російські окупанти — ред.) в тактичному плані не дуже освічені. Буває групою 12 людей заходять в один будинок. І при тому, що вони знають, що їх бачить наш дрон-розвідник. Потім туди прилітає або артилерія, або важкий "бомбер", і вони або вмирають або залишаються поранені. І тоді вже їх дочищає наша штурмова група", — додає "Еней".
За час перебування на Торецькому напрямку бригада знищила більше 1700 окупантів, повідомив 22 березня навели у Telegram підрозділу дані командира 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", полковник Дениса Прокопенка.
Серед російських військових, яких доводилось брати у полон азовцям під час боїв, були й такі, що не здавались та навмисно викликали на себе вогонь.
"Деякі росіяни, на приклад, не здавались. Ми підходили під підвал, казали їм, що у вас немає виходу. Треба виходити, і вони починали відстрілюватись й давали просто чергу в нас. Тоді ми не залишали їх в живих. Але деякі росіяни здавались, йшли на контакт, скидали зброю, підіймали руку і бувало, що в підвалі було і три, і чотири військовослужбовці РФ, і ми забирали їх в полон. Були такі ідейні, що кричали "за Росію", викликали вогонь артилерії на себе. Ми підходили під цю хату, і лишився останній росіянин, там було пʼятеро. В нього лишились лише два патрони, і він застрелився", — розказує "Еней".
"В полоні ми справді з ними нічого не робимо"
За словами бійців, більшість російських солдатів розуміють, що в полоні з ними будуть поводитись відповідно до міжнародних конвенцій.
"Ми не кажемо, що ми — азовці, коли ми беремо в полон, і зазвичай у нас немає ніяких ідентифікаційних шевронів. Був випадок, коли ми взяли сімох полонених і вже мали виїжджати, вони сидять в підвалі, і ми їх питаємо: чи ви знаєте, до кого ви попали в полон? Вони, звісно, перелякалися, але почали вгадувати. І один з них вгадав, що "Азов". Ми вже сиділи з ними понад годину, вони побачили, що з ними нічого поганого не зробили", — додає "Еней".
Як зазначають бійці бригади "Азов", в українських військових набагато більше мотивації. Саме це й допомагає давати відсіч.
"Ми тримаємося виключно завдяки нашому професіоналізму. У нас просто більше людей, які хочуть саморозвитку, постійно проявляють ініціативу. Там, звісно, теж є мотивовані, але все ж, коли на твою землю приходить ворог, вбиває твоїх людей, твою сім’ю, розстрілює та чинить інші злочини, то в тебе мотивація буде набагато сильнішою", — зазначає "Кабан".
"Мені завжди хотілося витягнути звідси якомога більше людей, забрати їх із цього жаху"
Як розказують військові, складність боїв у міській забудові полягає ще й в тому, що у місті лишаються мирні жителі, яких часом дуже довго доводиться вмовляти евакуюватись.
"В "урбані" (місто — ред.) дуже багато цивільних, і щоб уникнути зайвих жертв, не взяти на себе гріх і випадково нікого не зачепити, ми завжди намагаємося повністю ідентифікувати ціль, перш ніж кидати гранати. Коли ми зачищали підвали, у нас було своє правило: підходячи до підвалу, ми спочатку кидали камінь і голосно кричали "Граната". Це робилося для перевірки реакції — інстинктивно людина може смикнутися, поворухнутися, і ми почуємо, чи є там хтось. Після цього ми вступаємо в голосовий контакт і визначаємо, хто перед нами — військовослужбовці РФ чи цивільні, яким потрібна допомога та евакуація", — розказує "Кабан".
"Еней" розповідає про один з випадків, який закінчився смертю цивільних, бо люди відмовились виїжджати.
"В одному з будинків зустріли переляканого 40-річного чоловіка та мама також жила з ним, їй було 60 років. Ми прийшли до них для того, щоб перевірити паспорти. Тому що багато росіян перевдягались в цивільний одяг. Він перелякався, але показав нам паспорт, і ми йому запропонували виїхати, бо тоді саме була можливість. Вони відмовились. І за тиждень ми знову повернулись на ту саму ділянку, зачищати знову від противника її, бо заїхали нові штурмові групи росіян. Маму вони (російські військові — ред.) вбили прямо на кухні, а його на ліжку розстріляли. Ось така повчальна історія на майбутнє для цивільних, які не хочуть виїжджати", — розказує "Еней" та додає: вдалося вирахувати російських солдатів, які це вчинили, і згодом їх ліквідували під час боїв.
За словами "Кабана", вмовляючи цивільних бійці втрачають дорогоцінний час, та попри це він ініціював не одну евакуацію.
"Я завжди хотів врятувати якомога більше людей, вивести їх, евакуювати, коли була така можливість. Через те, що моя бабуся була в окупації, я знав, що це таке, і мені завжди хотілося витягнути звідси якомога більше людей, забрати їх із цього жаху, так би мовити", — пояснює боєць на псевдо "Кабан".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.