Перейти до основного змісту

Рік по захопленню Авдіївки. Інтерв'ю з начальником МВА про окупантів в місті, бюджет, поранення, оборону

Ексклюзивно

Рік тому, 17 лютого 2024 року, російська армія захопила Авдіївку Донецької області. Місто окупанти почали обстрілювати від початку повномасштабного вторгнення, розбили всі житлові будинки та соціальну інфраструктуру. Як готувалися до повномасштабної війни, як російські війська знищували місто, як окупанти поводяться із містом зараз — Суспільне Донбас розповів начальник Авдіївської військової адміністрації Віталій Барабаш.

Далі — пряма мова.

Бюджет громади — дотаційний

Бюджет у нас зараз на сто відсотків дотаційний. Майже 70 відсотків надходжень до бюджету до повномасштабної війни давав Авдіївський коксохімічний завод. "Коксохім" — це було містоутворююче підприємство. Звичайно, це серйозний удар по металургії України в цілому.

Решта надходжень були: орендна плата від землі, від залізної дороги, ще декілька невеликих підприємств. Усього цього зараз немає.

Авдіївський коксохімічний завод палає після російського обстрілу. Фото: Павло Кириленко / Донецька ОВА
Ми на сто відсотків тепер утримуємося за рахунок державного бюджету. Основні витрати – це захищені статті, тобто зарплата бюджетників. Ми нічого не закуповуємо. Ті вільні залишки, які у нас були, майже все ми віддаємо на бюджет верхнього рівня, і потім це йде на розподіл на допомогу Силам оборони України.

Показова картинка

Місто розбите все, навіть те, що зараз "нєдореспубліки" показують, — це картинка. Вони знайшли два більш-менш вцілілих багатоповерхових будинки і відновлюють. Все решта розбите, не підлягає відбудові взагалі.

У цих двох "показових будинках" поставили генератори, зробили опалення. Дійсно, їх відбудували. Зробили картинку, заселили туди сторонніх людей, не власників цих квартир.

Є навіть випадки, коли власники квартир приїжджали, казали: "Це наше, ми хочемо тут жити". Їм кажуть: "А ви хто?" " — Ми — власники". "— А у вас папери на власність українські? Ну, ідіть в Україну, хай вони вам там щось компенсують, а ми тут будемо самі вирішувати".

Заїжджають, знімають відеоролики пропагандистські, вмикають генератор — є світло, є опалення, є вода. Генератор вимикається — нічого немає. Тобто це просто показуха, і все.

Зруйнований будинок в Авдіївці, 2023 рік. Фото: Libkos/AP

Авдіївка стала після окупації таким військовим містечком. Дуже багато було їхнього війська там накопичено. Спочатку навіть вісім чи дев’ять магазинів відкрились. Потім вони (російські війська — ред.) пішли далі: Селидове, Новогродівка — і Авдіївка пуста. І зараз там вже декілька звернень до ПушилінаДенис Пушилін — ватажок терористичного угруповання "Донецька народна республіка": "Верніть військових, бо торгівлі немає. Місцеві нічого не купують, бо в них немає грошей".

Люди до захоплення, останній час, виживали на 99% за рахунок гуманітарної допомоги. І дуже багато гуманітарної допомоги залишилось. І наскільки мені відомо, крайню гуманітарну допомогу вже в липні 2024 року, та вже нова "влада" роздавала нашу.

Нашу гуманітарну допомогу роздавали, як свою: ми бачили, бо вони робили свої наліпки і показували, що це нібито приїхало вже з "дирляндії".
Пам'ятник радянських часів біля зруйнованого будинку культури поблизу Авдіївки, Донецька область, 21 березня 2024 рік. AP/Alex Babenko

Серйозною проблемою була вода. Авдіївка так розташована, що там дуже мало колодязів, і вони в старій частині. Ми, звичайно, задовго до повномасштабної війни, робили декілька свердловин. І за рахунок генераторів певний час вони працювали. А потім вони (російські війська — ред.) почали бомбити свердловини. Вони цілеспрямовано били саме туди, де збиралися люди води набрати.

На момент, коли вже Авдіївка була окупована, залишилася лише одна свердловина. І наскільки я знаю, її досі використовують.

Чомусь більшість людей в Україні думає, що там залишилися тільки "ждуни". Це не зовсім так. Але ж багато літніх людей, самотніх, треба розуміти їх моральний стан. В них нікого немає, вони вже нічого не хочуть. І дуже багато з них, коли ми туди заїжджали, відверто в очі казали: "Я хочу тут померти, я не хочу нікуди їхати". І це справді так.

Ті, які молодші… ми багато бачимо різних відео з тієї сторони, які там зрадники, інакше я їх не можу назвати. Вони чекали. Вони чекали, і дочекалися.

А було з десяток, мабуть, випадків, коли люди залишилися там, а потім писали: "блін, не встигли". Досі навіть є, іноді пишуть у приватні повідомлення, з Ясинуватої, з фільтрації: "Як нам потрапити на територію, підконтрольну Україні?"
Прапор на будинку в Авдіївці. Фото: поліція Донеччини

Це завжди була передова

Авдіївка з 2014 року на передовій. Після того, як її звільнили у 2014-му, за цей період від початку війни і до повномасштабного вторгнення дуже багато підрозділів були на ротаціях. Кожен щось нове будував, щось відбудовував, щось добудовував, щось змінював, укріплював, тому, скажімо так, Авдіївка і була саме форпостом, наближеним до Донецька. І саме тому так довго вони (російські війська — ред.) не могли її взяти.

На початок повномасштабного вторгнення у місті жили близько 26 тисяч. Офіційно рахувалось майже 33 тисячі, але реальна кількість людей була менше, розповідає Віталій Барабаш. Авдіївка, квітень 2023 року.Фото: Anatolii Stepanov/AFP/Getty Images

З кінця січня (2022 року — ред.) ми потрошку вже готувалися. Ми ще не вивозили, але ми вже все складали, ми вже все пакували, на всяк випадок. Як кажуть, якась чуйка була. Потім вивезли все дороговартісне, і документи, і архіви, і сервери всі. Буквально, мабуть, у перші два-три дні ми все повивозили.

На другий день повномасштабного вторгнення прийшли близько 60 добровольців: місцеві, різного віку, навіть дівчата були молоді — сказали: "Ми хочемо робити нашу місцеву тероборону". Буквально за три-чотири дні авдіївська тероборона налічувала близько 80 людей.

Перші півтора-два тижні у нас у місті майже нічого не змінилося. Я розумію, що вони (Російська Федерація — ред.) кидали більшість своїх сил на інші напрямки, на Київ, на південь тощо. А десь за пару тижнів вже дуже гаряче стало у нас.

Перше, що відчули місцеві на собі, — це катастрофічна нестача продуктів харчування. Їх перестали в місто завозити, магазини стали пусті.

Десь з грудня 2021-го місто вже було без водопостачання: нам спеціально перебили живлення Донецької фільтрувальної станції, від якої ми були запитані. Її взагалі не давали відтоді відремонтувати.

Електроенергію постійно ремонтували енергетики — і ДТЕКівські, і наші місцеві, комунальні, під обстрілами. Були такі райони міста, де було неможливо це зробити, але більшість — намагались. А потім побили обстрілами всі трансформатори, побили декілька кілометрів високовольтної мережі, то це вже просто не було змоги робити.

Ми відразу почали вмовляти людей евакуюватися, а вони трохи сміялися з нас: "Про яку евакуацію кажете, якщо в нас не стріляють навіть? Куди їхати? Київ бомблять, там бомблять".

А от коли вже почалось, і у нас за день, коли спочатку прилітали одна-дві "Точки У", а потім поприлітало чи 12, чи 13 "Точок У", тоді вже люди зрозуміли, що це таке, і почалась евакуація.

"Пункт незламності" у підвалі, в укритті, Авдіївка 8 грудня 2022 року. Фото: AP Photo/Libkos

Дуже сильно допомагав Авдіївський коксохімзавод із евакуацією, бо надавали транспорт, бо нашого місцевого громадського, який у нас був, не вистачало.

У нас був день, коли ми вивезли майже 450 людей. Ну і це був дуже серйозний ризик, робили ходок автобусами. Це була ціла спецоперація, щоб таке провернути за один день.

Евакуація жителів Авдіївки. Авдіївська ВА

182 КАБи за день

10 жовтня 2023 року вони (російські війська — ред.) почали масований наступ на місто, і він тривав майже чотири місяці.

До початку використання КАБів і FPV-дронів, місцеві, які залишалися на той момент, вже звикли. Вони розуміли, як себе поводити, коли йдуть обстріли чи "Градами", чи зі ствольної артилерії.

Пам’ятаю початок листопада, коли у місто прилетіло 182 КАБи за день. Це, звісно, був треш. Після цього навіть найстійкіші вже казали, що аби не КАБи — ще можна було би бути.

З літа 2023-го і до початку цього вже там шаленого їхнього наступу, евакуація була дуже квола. І якщо ми вивозили 10-12 за тиждень людей, то це було добре. За оцих останніх три місяці, майже 500 людей виїхали. Бо це дійсно було вже нестерпно.

Поранення

15 червня (2023 року). Ми виїжджали з Авдіївки. Це було сплановано, нас чекали, передали інформацію, що ми виїжджаємо з міста. І от певний відрізок дороги, Індустріальний проспект, одночасно накрили п’ять гармат в один квадрат. І ми просто попали в цю тучу цих снарядів. Ну, дякувати Богові, все більш-менш норм. Водій дістав поранення, я, заступник — контузію дістав серйозну. У мене поранення обличчя, борода все приховує.
Начальник Авдіївської МВА Віталій Барабаш. Getty Images/Alice Martins/For The Washington Post via Getty Images

"Ніби рідну людину втратив, а люди втратили своє місто"

Я народився і виріс в селі Новоселівка Перша біля Авдіївки. Це буквально за 20 кілометрів, тому Авдіївка — моя з дитинства. Дуже багато родичів, друзів, однокласників в Авдіївці жили. Ми з дитинства спочатку на велосипедах, потім на мотоциклах їздили в Авдіївку морозива поїсти.

Коли ми втратили Авдіївку, мабуть, тиждень мене взагалі ніхто не чіпав. Ні рідні, ні близькі. Вони розуміли, що краще мене не чіпати. Знаєте, я за декілька днів відео написав на своєму Telegram-каналі, що це таке враження, що руку втратив, близьку людину втратив.

Авдіївка у 2021 році. Авдіївка у 2021 році. Фото: Суспільне Донбас
Ну, Авдіївка — це що? Це ж не просто місто, це не просто будівлі, не просто якісь вулиці, не просто будинок культури, не просто Авдіївський коксихімзавод. Для когось це, звичайно, чергове місто, яке ми втратили.
Для мене — це більше, ніж місто, яке ми втратили, або яким я керував декілька років, яке для мене з дитинства майже рідне. Люди. Це найголовніше, що ми втратили. А люди втратили своє місто.
Жінка обіймає українського військового у прифронтовому місті Авдіївка, 10 квітня 2023 року. Фото: Genya Savilov/AFP/Getty Images

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram

Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Топ дня
Вибір редакції