Подружжя Анастасія і Микола — медики на стабілізаційному пункті 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, зараз несуть службу на Донеччині. Вони народилися в один день, познайомились на службі та покохали один одного під час повномасштабного вторгнення. А зараз разом рятують життя поранених. Про два освідчення, весілля в спортивних костюмах, роботу разом та мрію завести капібарнайбільші гризуни у світі — до Дня Збройних Сил розповідаємо історію кохання на війні.
Анастасія і Микола познайомились на службі, більше спілкуватися стали, коли потрапили до одного підрозділу. Нині вони — медики евакуаційного відділення 56-ї ОМПБр Микола.
"Я раніше займався легкою атлетикою. І я бігав до магазину. Там пробігти треба було кілометрів 15. І просто вони їхали на авто і мене підкинули до рогу на село, де стояла наша позиція. Це перший раз, коли я побачив Настю", — розповідає про першу зустріч Микола.
"Почали спілкуватися, потім він перевівся до того підрозділу, де служила я. Він був у нашій бригаді у роті розвідки, а я була на той момент у взводі снайперів", — згадує Анастасія.
Спочатку, згадують, були жарти, потім почалась дружба, яка розкрилася з початком повномасштабного вторгнення.
"Буває такий момент, коли людина починає вигорати. Коли людині стає байдуже на все. Щоб цього не сталося, бо я вбачав у неї світлу людину, я почав якось її підтримувати. Перегнув", — посміхається Миколай.
"Війна дуже майстерно знімає маски. І у цей момент для мене це виявилась найближча, найдорожча людина, яка мене дуже підтримувала. Яка виявилась спочатку другом, а потім більше, ніж другом", — говорить медикиня.
Вже за кілька місяців Микола зробив коханій пропозицію.
"На війні час трохи по-іншому оцінюється. І я б не хотів втрачати час, який в мене є. Тому що я не знаю, скільки його в мене є. Я почав їй розповідати про моє відношення до неї, вже усвідомлене. Вона почала сміятися. Але мені було не смішно. І я просто віддав кільце", — згадує момент свого освідчення Микола.
"Другий раз роботу над помилками робила я. Я освідчувалась своєму чоловікові. На відміну від мене, я завжди жартую на цю тему, що він виявився розумнішим. Тому на мою пропозицію він зголосився", — ділиться Анастасія.
Вони одружилися 25 серпня 2022 року.
"Ми повернулися з чергового виїзду, відпросилися у командира і просто в спортивних костюмах поїхали розписалися у Дніпрі. Все було максимально просто: у нас був один свідок, мій побратим, з яким я починала службу ще у лавах Добробату. Мої батьки, їхній песик — все. Та і з рештою я це робила не заради весільної сукні, а заради людини, з якою я планую провести це життя", — говорить Анастасія.
Насті 26 років, Микола на чотири роки старший. День народження в них в один день. Працюють разом на стабілізаційному пункті 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади на Донеччині.
"Це людина, мій чоловік, на яку я можу покластися більше, ніж на себе. Навіть якщо зі мною щось станеться погане, я хочу, щоб він був поруч, щоб він надавав допомогу. Я йому довіряю своє життя", — зазначила Настя.
"Суто як чоловік — я б не хотів, щоб Настя служила. Це зрозуміло. Але тут інше. Бо є повага до вибору, повага до шляху. Вона зробила вибір ще до того, як познайомилась зі мною. Вона була в добробаті. І тоді нахіба я такий: "все, уходь з війни". Тому в першу чергу є розуміння того, що твоя дружина — це особистість", — каже Микола.
"Я його неймовірно люблю, бо він — моя незборима фортеця підтримки. Це людина, мій чоловік, на яку я можу покластися більше, ніж на себе. Навіть якщо зі мною щось станеться погане, я хочу, щоб він був поруч, щоб він надавав допомогу. Я йому довіряю своє життя", — додає дружина.
Микола підтримує Настю в усьому, зокрема і в її захопленні — капібарами.
"В мене вже є понад 20 капібар іграшкових. Один постійно зі мною на броні. Я вже зібрала свій взвод капібар. Поступово буду рухати до роти", — говорить Анастасія.
Після перемоги Настя мріє завести капібар та відкрити затишний хаб, де б могли збиратися їхні з чоловіком побратими і посестри.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.