Олександр Люшенко — капелан 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, майор капеланської служби, священник Православної церкви України. Сам — зі Львівщини. Зараз служить на Бахмутському напрямку. Розповідає: його завдання — моральна підтримка воїнів.
Про досвід в окопах разом із бійцями, із чим найчастіше бійці приходять до капелана та чи може священнослужитель брати до рук зброю — отець Олександр розповів Суспільне Донбас.
Волонтерство та підтримка бійців в окопах
Отцю Олексадрові 36 років. Військовий капелан розповідає, його шляху на фронті передувало волонтерство: спочатку, згадує, їздили на Майдан із волонтерською допомогою та молитвами. А з 2014 року почав їздити як волонтер у зону бойових дій.
"2014 рік, 53-та бригада, 3-й батальйон. На другий чи третій день, був в окопах разом з хлопцями — нас накривали з міномета 120-го. Хлопці казали: "Отче, дякуємо вам за те, що ви з нами є, дякуємо, що ви молитеся і за те, що ви разом прямо в отих окопах". Казали: "Ми знаємо точно, що ми не загинемо, тому що ви з нами, а з вами — Бог. Міни лягали буквально — п'ять-шість метрів від нас. Але всі вижили, все добре", — згадує отець Олександр.
Капелан говорить, неодноразово був поранений на фронті, одного разу засипало у бліндажі від удару з самохідної артустановки окупантів.
"Один з таких випадків — коли 152-й снаряд САУсамохідна артилерійська установка прилетів. Пряме попадання в бліндаж. Нас закидало. Півтори години ми викопувалися із бліндажа. І коли ми вийшли вже назовні, деякі хлопці кажуть: "Отче, а ви живий?". "Ми вже думали, що ви всі чотири — 200військовий жаргон - загиблі", — говорить капелан.
Військовий капелан
У 2017 році чоловік вступив у Житомирський військовий інститут на кафедру командирів взводу десантно-штурмових військ, отримав звання — молодший лейтенант, говорить він.
"І пішов вже на офіцерську посаду — заступник командира роти вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення. Далі ввели військового капелана, також на офіцерській посаді, все, як треба — перевели на посаду військового капелана", — каже Олександр.
Їздить на першу лінію оборони, 3-4 кілометри до "нуля", говорить чоловік, привозить воїнам допомогу та підтримує розмовою та молитвами.
"Якщо не порушуючи таїнства сповіді, насампочаток військовослужбовці хочуть повернутися додому здоровими й щасливими. Але насампочаток, щоб їх дочекалися. Завжди хлопці казали: "Можливо, не так страшно воювати, як страшно знати, що тебе дома ніхто не чекає".
Отець Олександр каже, не буває повністю людей, які ні в що не вірять.
"Були військовослужбовці, які завжди казали: "Отче, я атеїст Київського патріархату". Ми завжди сміялися, тому що якщо ти атеїст — то ти атеїст. Але ж знову-таки хто такий атеїст? Він не вірить у Бога, але вірить в щось інше. Не буває повністю людей, які ні в що не вірять. Можливо, людина вірить в себе, людина вірить, як ми кажемо: "Я вірю в Бога і в ЗСУ", — каже отець Олександр.
"Не вбий" — це стосується побратима, односельчанина, наприклад, з України, того самого друга, брата. Але коли на тебе нападає ворог, ти обов'язково повинен захищати свою рідну землю. Дуже багато хто може засуджувати, але я скажу таку річ: коли є загроза моєму життю, а ще більша — життю коли є загроза побратиму, який біля мене стоїть — візьму зброю в руки й буду захищати", — говорить отець Олександр.
Після війни є один найбільший план — це підтримувати українських військовослужбовців і розбудовувати Україну, ділиться Олександр.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.