Юристка в Болгарії — бойова медикиня в Україні: історія військової з Інтернаціонального легіону

37-річна юристка з Болгарії понад два роки в Україні, наразі несе службу в Третьому інтернаціональному легіоні. Від самого початку війни жінка заснувала гуманітарну організацію та з благодійною місією приїхала до України. Потім ухвалила для себе рішення допомагати бійцям на полі бою. Свою історію бойова медикиня розповіла Суспільному.

Далі — пряма мова.

Гуманітарна організація допомоги для України

Я приїхала у 2022 році з моєю гуманітарною організацією, щоб допомогти українцям виїхати в мирні місця. Я відвідала Чернігів після обстрілів, я була вражена. Я вирішила зробити щось більше. Я хотіла допомоги людям і вирішила, що приїду і залишатимусь, допоки не зможу зробити максимум можливого для українського народу.

Разом з двома українцями ми створили гуманітарну організацію, ми доставляли все до гарячих точок для цивільних громадян. Потім ми почали допомагати армії та евакуювати людей з польсько-українського кордону до Нідерландів, Німеччини та Бельгії й розміщувати їх в безпечних місцях.

Бойова медикиня ІІІ Інтернаціонального легіону, Донецька область. Кадр з відео Суспільне Донбас

Ця організація була створена спеціально для України. В мене не було жодного військового досвіду до мого приїзду в Україну. В мирному житті я була юристкою і політологинею.

Якщо ти одного разу побачиш людей, яким потрібна допомога і ти можеш зробити щось для них і ти нічого не робиш — ти не можеш спати вночі, ти почуваєшся винною, тому що хтось потребує допомоги та ти можеш щось зробити для них. Після того як я побачила біль українців — матері, діти плачуть. Атаки на цивільних, лікарні, дітей. Я зрозуміла, що людяність — це про допомогу один одному. Так що я вирішила, що я хочу бути людиною, яка допомагає іншим в біді. Це був мій вибір.

Для мене комфорт — це засинати вночі в мирі з самою собою, коли ти допомагаєш іншим людям. Є інші люди, які не мають комфорту, і вони сплять на землі в підвалі без їжі, без ліжка. Це несправедливо ігнорувати тих людей, які потребують допомоги, а просто жити власним життям.

Фельдшерка

Я навчалася на фельдшера. Під час коронавірусу я працювала у Червоному Хресті в Нідерландах. Була фельдшеркою у лікарні. Я закінчила там кілька медичних курсів, а коли приїхала до України, закінчила курси бойових медичних працівників Міжнародної школи тактичної медицини та працювала з "Госпітальєрами".

Мені подобається працювати з українцями, але мені також подобається мати мультикультурне середовище. Тож це місце, де я почуваюся добре, виконуючи свою роботу, де ми можемо бути професіоналами та працювати разом як одна команда.

Запоріжжя та Херсон

Я працювала на Запоріжжі та в Херсоні. Найстрашніше мені було в Херсоні. Це була операція на воді вночі у човні. Сталося так, що наша команда не бачила, де ми. Для нас був високий ризик, що нас знімуть російські безпілотники, тому нам фактично довелося плисти.

І це був найстрашніший момент, тому що з бронежилетами та всім іншим треба просто плисти. Боротися за своє життя. Тому для мене це було найстрашніше місце — Херсон.

Бойова медикиня ІІІ Інтернаціонального легіону, Донецька область. Кадр з відео Суспільне Донбас
Найстрашніше поранення — це те, з яким нічого не вдієш. Коли ти нічого не можеш зробити.

Найбільше поранень, які ми бачимо, — це вогнепальні поранення ніг, що призводить до масивної кровотечі, яку потрібно дуже швидко лікувати. Багато осколків від скидів гранат і атак безпілотників. Також часто багато травм обличчя, які дуже важко лікувати.

Індивідуальна аптечка невідкладної допомоги

Тут речі першої потреби. Перше — це турнікет. Є затискач, який має зупинити масивну артеріальну кровотечу, є марля, рукавички, гемостатична серветка, оклюзійна пов'язка, пластир і ще один гемостатик для зупинки масивної кровотечі. Також є пінцет, щоб витягувати уламки, маркер, є венозний катетер для введення препаратів у вену.

Якщо треба когось евакуювати, є багато карабінів, щоби закріпити мотузку та негайно евакуювати людину. Зазвичай я ношу з собою три аптечки IFAKIFAK - індивідуальна аптечка невідкладної допомоги.: моя власна, ця для першої допомоги та медичний рюкзак, який я ношу для допомоги декільком пораненим.

Бойова медикиня ІІІ Інтернаціонального легіону, Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Родина

Мій батько раніше працював в Україні та любить Україну. Моя родина планує приїхати в Україну цього року. Тому, якщо все піде добре, вони дуже скоро приїдуть сюди на невелику відпустку влітку.

Моя мама плаче щодня. Вони, насправді, не знають точно, де я. Я ніколи не ділюся зі своєю родиною, де я, через безпеку. Вони сказали, що виховали людину з величезним серцем. Вони дуже пишаються, що я допомагаю нашим людям, тому що ми вважаємо, що українці — наші люди. Але вони дуже бояться, що щось може статися.

Я не телефоную батькам, лише пишу повідомлення. Тому що зазвичай на фоні чути вибухи, а вони не знають, де я. Я не хочу, щоб вони точно знали, де я. Я хочу уникнути цього, наскільки це можливо.

Минулого року, якраз перед моїм від'їздом у жовтні, я зустріла командира, який попросив провести медичну підготовку для його частини.

Після цього він повернувся з місії. Ми спілкувались, і він сказав, що вже ніколи не побачить свою доньку, тому що його донька, бойовий медик, померла на його очах.

Я дивилась в цей момент на дуже сильного чоловіка, який продовжує боротися. І тоді він мені сказав: "Що б ти не робила в Україні, думай, що твій батько може стати мною одного дня. Це все важливо. Але, будь ласка, не вмирай". І відтепер я постійно думаю, а що, якщо це мій останній день тут? Це найстрашніша думка, яка в мене виникає.

Україна

Болгарія підтримує українців, тому що відчуває, що ми разом. Ми розмовляємо майже однією мовою і дуже близькі один одному.

Скрізь є люди, які не розуміють ситуації в Україні, бо вони не тут. Тому я запрошую всіх, хто щось говорить проти України, приїхати сюди і побачити це на власні очі. Але усе моє оточення, усі мої знайомі підтримують Україну і моляться за перемогу.

До війни Болгарія вважала, що Україна, Росія, Болгарія та слов'янські країни — одна сім'я, і вони повинні підтримувати одна одну та разом працювати на краще майбутнє. Після початку війни ситуація зовсім інша.

Раніше вони ніколи не думали, що ця агресія розростеться до таких масштабів. Вони ніколи не думали, що Росія вторгнеться в Україну і буде здійснювати такі агресивні дії проти людей.

Я вважаю, що Україна заслуговує незалежності та миру, як будь-яка інша країна. І я думаю, що кожна країна має її підтримувати. Зараз я дуже обережно думаю про Росію, бо перші слова, які спадають мені на думку — це агресія, вторгнення, смерть та біль. Так що я не знаю, як розв'яжеться ця ситуація. Я сподіваюся на перемогу України, як і ми всі тут. Але я не думаю, що росіяни здатні побудувати якісь дружні стосунки з будь-якою країною у 2024 році. І я не знаю, яким чином вони колись зможуть заплатити за весь біль, якого вони завдали Україні.

Моя мрія — йти на операцію зараз, допомогти моїй команді, моїм людям, успішно битися на війні, і здобути мир для України, перемогу.

Бойова медикиня ІІІ Інтернаціонального легіону, Донецька область. Кадр з відео Суспільне Донбас

З моменту мого приїзду у 2022 році у мене була одна відпустка на Різдво, щоб побачитися з родиною на кілька місяців. Потім я повернулася. Цього року у мене відпустки не буде.

Я відчуваю, що бути тут правильно. Мені здається, що це те місце, де я зараз у цей момент. У мене тут сім'я, і я дуже сумувала за Україною.

Коли Україна виграє цю війну, можливо, я куплю тут будинок, буду тут жити та почну тут працювати. Україна тепер мій дім, я люблю її, і я люблю людей.
Бойова медикиня ІІІ Інтернаціонального легіону, Донецька область. Кадр з відео Суспільне Донбас

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram