Головний сержант "Віночок". Волонтерка з Майдану стала військовою й 10 років на війні: спогади про початок АТО

Ексклюзивно

Валентина десять років на війні. З перших днів вона була на Майдані, забезпечувала активістів гуманітарною допомогою. Після — волонтеркою їздила на "передок": допомагала військовослужбовцям-добровольцям на Луганщині. У 2015 підписала контракт зі Збройними силами України. На війні й до сьогодні. Побратими називають її "Віночок", бо носила український символ на касці під час Революції Гідності.

Валентина — з Черкас, та вже десять років на Донбасі. Мала домівку в Ірпені — зруйнована. Нині вона — головний сержант і продовжує захищати Україну від окупантів. Про події на Майдані та перші дні Антитерористичної операції — головний сержант "Віночок" розказала Суспільному Донбас.

"Ми народ, який дуже любимо волю. А щоб хтось нас підмяв? Такого не може бути. Хлопці в шльопках, в шортах, в майках. Їм було по барабану з автоматами і боронили нашу землю. Це наша земля. Ми тут народилися. Тут наше покоління не одне вже живе. Пацани, дівчата стійко стояли, гинули, але стояли, щоб не пустити ворога далі. Хтось прийде і буде нам указувати? Ні, нам не можна було. Та Януковича ж ми погнали за що? Бо нам указували, де і як нам жити. Це наша воля, вона у нас в крові, з молоком матері".

Майдан у 2014 році

"Я не скажу, що я була аполітична. Я була вже більше зневірена, бо у 2004 році я була теж на Майданах. Але ж воно дуже заглухло, активісти втратили голоси. І я поїхала за кордон. Не шукати долю, а шукати якийсь новітній розвиток для бізнесу, для розвитку, щоб Україну покращувати".

На початку Революції Гідності на Майдані у 2014 році Валентина перебувала за кордоном, згадує, як дізналась від інших українок про події у Києві: "Казали, що студентів там побили. Думаю: ну, буває. 2 грудня (2013 року — ред.) я їхала додому. Сестра мені подзвонила, каже: "проїжджай Київ, їдь бігом на Черкаси".

Військовослужбовиця 56 ОМБр Валентина "Віночок", Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Гуманітарна допомога

Минуло кілька тижнів, і Валентина, як сама каже, швидка на підйом, почала збирати гуманітарну допомогу у селі та поїхала у Київ — допомагати тим, хто "має право".

"Я з валізою їхала, бо я знайшла собі бізнес-партнера, і мала летіти до Австрії. Думаю, заїду хоч подивлюся, людям завезу їжу. Там і курей дали, і все інше. Як я заїхала на Майдан. Думаю, віддам їжу, походжу. Я дивилася, що люди бігають, їжу розносять, хлопці стоять, хто в чому одягнений", — ділиться враженнями жінка.

"Там така енергетика була. Я тільки туди зайшла — якийсь дух реально свободи: що люди повстали, їх не треба було організовувати, вони самі організувалися. З того дня я друзям сказала: не забирайте мене, бо я тут залишаюся на ночівлю. Так я і залишилася на Майдані".
Майдан, Революція гідності. УНІАН

Віночок на Майдані

"Чесно кажучи, я народилася в "совку", я його ненавиділа. Бо всіх отак от струнко, як тих солдатів виставляли. Ну, це страшне щось було".

Валентина розповідає: саме на Майдані народився її нинішній позивний — "Віночок", коли разом з іншими жінками придумала на каску начепити українські віночки:

"Ми з однією дівчинкою в парі бігали, їжу носили. А там був такий момент на Майдані, що казали, що там труять хлопців, хлопці бояться їсти щось. І я придумала на каску начепити українські віночки. Ми працювали більше ночами, бо ночами всі вже роз'їжджались додому, а допомога була потрібна. І хлопці нас "пеленгували": "О, дівчата, квіточки, ромашки, віночки, це наші дівчата, можна їсти ту їжу". От і вийшло, що "Віночок "з Майдану".

Допомога на Майдані

Була вона серед протестувальників і в найскладніші дні лютого 2014-го, коли були в облозі. Тоді, каже допомагала робити коктейлі Молотова.

"І 18, і 19 лютого, коли ми були в облозі, ми не знали, що буде. Чесно, було страшно. Але ж хлопці вистояли. Ми там і розливали ці коктейлі Молотова. І допомагали, чим могли, відтягували поранених", — згадує жінка.

"Були під обстрілами 20 лютого, коли хлопців розстрілювали. Ми були біля Жовтневого палацу. Бачимо, що хлопці падають, ми перескочили в готелю "Україна, там ліворуч була така екстремальна хірургія, а праворуч тоді вже було два загиблих. І їх підносили, загиблих, і там їх накривали. Спочатку вони не накриті були. Це був такий жах, чесно кажучи. Бо я такого не бачила в своєму житті".

Почалась війна, або АТО на Донбасі

"Чесно, не вірилося. Думаю: ну як це так, серйозно? Це ж наша перемога була, ми таки вже типу видихали, що ми ж переможці".

Валентина досі пам'ятає момент, коли у 2014 році дізналась: почалась війна, Росія напала на Україну:

"Ми ще сміялися, я кажу: ніде так не можна безкоштовно пожити на Майдані. А ми в наметах жили, бо "профспілки" наші спалили. В цю мить я бігла по Майдану, і мені дзвонить сестра, і каже: у нас війна, Росія напала. Таня, кажу, ти що таке говориш, тут тиша, на Майдані ніхто нічого не говорить. Ми були в шоку, в ступорі. У мене ж там і родичі теж є в Росії. Це якось взагалі було страшне".

Валентина разом з сестрою, Київ, лютий 2014 рік. Фото з особистого архіву Валентини "Віночок"

Жінка продовжила допомагати, як сама каже, своїм хлопцям: з айдарівцями, з якими була разом на Майдані, поїхала в АТО спочатку волонтеркою. Першим місцем стала Луганщина, місто Щастя. Там була до 2015 року, а коли перебування волонтерів на передових позиціях обмежили, підписала контракт, розповідає Валентина "Віночок".

"Я по самих крайніх позиціях їздила, завозила їжу, одяг хлопцям — все везла. Мене багато де ще не пускали. Так і казали по блокпостах: "Віночка" не пускати. Чого? Бо ти, кажуть, неадекватно реагуєш на слово — повітря: не біжиш ховатися, як оці всі, а навпаки, вибігаєш і дивишся: де ж воно що летить. А для мене було, як кіно "і всі актори будуть живі", — зізнається військова.

Фото з особистого архіву Валентини "Віночок". Фото: Facebook/Валентина "Віночок"

Військовослужбовиця хотіла залишатися на фронті, тож підписала контракт із ЗСУ.

"Бо тил — це не то пальто. Це не моє було. Мабуть, я хапнула того адреналіну, а він як наркотик. І треба було коло вибухів і коло хлопців бути", — ділиться "Віночок".

Фото з особистого архіву Валентини "Віночок". Фото: Facebook/Валентина "Віночок"
"Хлопці — це моя країна. Вони стоять там "на нулі". Коли нема що вдягти, з'їсти, випити води — а з водою, з хлібом була дуже велика проблема, — це страшне. Вони мені наче діти були, хай і старші за мене, проте мої діти: мені треба їх було нагодувати, розрадити, посміятися і обов'язково випити чай, каву з ними на позиції".

Спочатку мала небойову спеціальність, у 2017 році військовослужбовиця перейшла до 72-ї бригади: "Я пішла на "дембель" з 72-ї бригади. Коли приїхала додому, зрозуміла, що не можу перебувати там дуже довго. А 2019 році подзвонив мій бойовий друг, каже: водіїв немає. Говорю: я до тебе прийду водієм, якщо ти посадиш мене на "Хамві"Humvee, HMMWV (з англ. the High Mobility Multipurpose Wheeled Vehicle). Повнопривідний військовий автомобіль, що випускається американською компанією AM General. , — згадує військовослужбовиця.

Фото з особистого архіву Валентини "Віночок". Фото: Facebook/Валентина "Віночок"

Так стала водієм, вивозила поранених з фронту. "Я як водій, повинна, по-перше, тільки там десь по рації передають, що там є "300"Військовий жаргон. 300 - поранений, 200 - загиблий чи "200". Швидко мені треба завезти машину, прогріти, підготувати, щоб коли привозять, щоб машина вже була готова", — розповідає військовослужбовиця.

За словами Валентини, була і старшиною мінометної батареї. Зараз — головний сержант, командир відділення: "Я 2022-й рік зустрічала у Пісках, возила міни. На день по п'ять по сім разів постійно гасала", — пригадує військова.

Фото з особистого архіву Валентини "Віночок". Фото: Facebook/Валентина "Віночок"
"Я хочу десь мирного життя, хочу якусь свою хатку, свій куточок. Але ж в мене його нема. В Ірпені "прильот" по тому дому, де мала жити. Навіть нема куди зараз приїхати. До мами хіба що".
Військовослужбовиця 56 ОМБр Валентина "Віночок", Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram