Ганна Федянович з позивним Багіра 11 років тому стала доброволицею. Жінка до 2014 року займалася будівельним бізнесом, потім добровільно пішла рядовою у батальйон ім. Джохара Дудаєва.
Суспільному вона розповіла: з 2017-го — начальниця штабу медбатальйону "Госпітальєри". 24/7 спілкується з волонтерами, організовує екіпажі і "працює" мамою.
"Мене можна назвати менеджером. Я займаюся організацією роботи батальйону. Зараз, звісно, у нас з'явилися люди, які відповідають за конкретні задачі, це вже й організатор ротацій, людина, яка збирає екіпажі, веде співпрацю з керівниками Збройних сил. Раніше цим займалася я, але через те, що батальйон виріс дуже в масштабах, то вже кожна задача є в окремої людини, а я це все контролюю", — розповіла про свою роботу Ганна.
За її словами, вона "працює" мамою: робить нічого і все.
"Треба піклуватися, щоб всі були нагодовані, одягнені, здорові, і психологічно теж треба підтримати, поспілкуватися особисто. А десь когось доводиться і посварити, якщо щось скоїли... У нас були кухарі, які готували їсти, а зараз це мій обов'язок. Є екіпажі, які приїжджають під час евакуації, заїжджають, завчасно телефонують, кажуть: "Ми там приїдемо сьогодні, заїдемо в гості", то я ще печу їм хлібчик", — говорить начальниця штабу "Госпітальєрів".
Ганна додала: у штабі є щось на кшталт музею з подарованими українським художником Левом Скоповим іконами, трофеями, здобути в російсько-українській війні. Є й кімната відпочинку.
"Одного разу було 170 людей у нас, так місця всім не вистачало, тому всі мінялися по черзі. У нас дуже велика родина. Я кажу, що це родина, тому що вони всі рідні у нас. Я намагаюся робити так, щоб не було відчуття "керівник і підлеглий". Тобто ми спілкуємось на рівних. Є у нас такі дорослі дядьки, які кажуть на мене "мама", бо я намагаюся робити для них, як мама для дітей, щоб вони почували себе комфортно", — сказала Багіра.
Вона зазначила: війна дає розуміння, що безпечного місця в Україні немає, щодня може загинути будь-хто з українців.
"Раніше, до повномасштабного вторгнення, був страшний танк. Коли він поруч, то це дуже страшно було. А зараз страшно – КАБ, це далеко не танк", — говорить "госпітальєрка".
У Ганни двоє дітей: 24-річна донька, яка одружена з рятувальником, та 22-річний син. Торік жінка придбала будиночок у селі і мріє, що колись наведе там лад і збиратиме усю родину.
"Такий чарівний дворик: щоб квіточки, город, садочок. От хочеться створити саме таке, щоб діти приїхали, привезли онуків, поїхали займатися далі своїми справами, працювати, а ти як квочка з дітворою няньчишся. Щось смачненьке готуєш їм, там річка, лісочок поряд — повести їх туди, показати, щоб їм запам'яталися теплі відчуття, коли вони у бабусі...", — зазначила вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро