Військовослужбовець 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка Максим зустрів повномасштабне вторгнення під час строкової служби. За три роки війни встиг побувати й штурмовиком, й пілотом FPV-дрона. Був на Донеччині та Харківщині.
Про ураження техніки з дронів, "кадирівців" із козами на позиціях та мрію після закінчення війни — чоловік розповів в інтерв'ю Суспільному. Далі — пряма мова
Як долучився до війська та спогади про перше ураження
Мені виповнилось 18 років, і потрібно було йти віддавати борг країні. Підписав контракт, прослужив пів року і почалась війна. Мене поставили в наряд по парку. О 6 ранку нам зателефонував черговий, і сказав: "Вимикайте всюди світло, по всьому парку, бо почалась війна". Ми це сприйняли, ніби він пожартував просто, але світло повимикали й почали збиратися. Почались обстріли. Така ситуація була: ми перебігали з точки на точку й мені тоді зателефонувала мама. Питала, що у нас там відбувається, а я кажу, що то хтось петарди підриває. Ввечері, це навіть була 12 година ночі, я поклав біля себе автомат, і сказав про себе, аби мені це все наснилось.
Наша перша ціль — снайперські позиції у Бахмуті. Я тоді був штурманом. У нас є пілот і штурман. Ми виїхали, підготували все. У нас був звичайний окоп, ніякого укриття, нічого. Ми відпрацювали по снайперській позиції, потім ще відпрацювали по піхоті. У снайперську позицію ми взагалі ідеально залетіли.
Ще був танк. Ми летіли за ним, а на ньому ще сиділо два окупанти. Ми влучили йому в бік. Ураження нанесли, але не знищили.
Про емоції та страх під час війни
Друзі з Херсонського напрямку буває телефонують і кажуть, що хтось загинув. Коли якесь свято, ти розумієш, що круто, що в тебе вийшло до своїх родичів, до коханої дівчини приїхати. А по дорозі ти ж на самоті, ти не хочеш показати це людям. Ти воїн, ти хочеш показувати що ти як камінь. Насправді ти їдеш і розумієш, що хлопці також могли приїхати до своїх родин, також могли сісти за стіл, зустрітися із друзями.
Коли були ми на Харківському напрямку, то були складні моменти. Трохи морально я не вивіз. Там було тихо… І це трошки якось насторожувало. Коли я був на Донбасі, то там завжди бухкає, а на Харківщині тихо. Звісно, КАБи прилітали, але все одно.
Ця тиша якось вбивала. Коли завис дрон над нашою посадкою, то мене евакуювали. Бо у мене почалась паніка, і я просто не зміг виконати бойове завдання.
Я був у реактивному дивізіоні, потім перевівся у піхоту, а потім — у взвод управління. Звідти я пішов у роту ударних БпЛА, де пробув півтора року, навіть майже два роки. Працювали ми на Бахмутському напрямку, потім поїхав на Харківський напрямок.
Потім перевівся у рекрутингову групу бригади. ТЦК це зрозуміле діло: вони забрали й направляють у піхоту. Нас створили, аби люди могли обрати куди їм йти. Водієм, значить водієм. Захотів у піхоту, значить йди в піхоту. Хочеш бути оператором БпЛА, йди в БпЛА. Ми зробимо усе, аби ти потрапив тільки туди, куди ти захотів.
Всі ми боїмось. А хто не боїться? Я не бачив жодної людини, яка не боїться. Деякі люди кажуть, що ця країна нічого їм не дала. Ти тут народився, виріс. Це твій дім! Уявіть, що я зараз прийду до нього у квартиру, скажу що одна кімната тепер моя. Він просто підніме руки, і скаже "живи"? Нормальний власник, почне битися за свою хату, за кімнату, за коридор. Отак і ми зараз робимо.
Найвеселіший момент зі служби
Це був Харківський напрямок. Хлопці працювали на позиціях, і в групу скидують відео, по чому працювали й що зробили. І відео з мавікаСерія компактних квадрокоптерів з дистанційним керуванням було, що перебігають з позиції "кадирівець" і кози. Вони їх у бліндаж заводять, ніби як вдома жили. Ну, ми всі знаємо що кадирівці роблять з козами.
"Кажуть, що вони "чмобіки". Ні. У них є зброя, вони також можуть вбивати"
На мою думку, вороги вони дуже класні. Кажуть, що вони "чмобіки". Ні. У них є зброя, вони також можуть вбивати. Їх більше ніж нас і вони пруть на нас своєю масою. Ми їх беремо розумом, а вони нас масою.
Ми намагаємось там їх дронами нищити, адже на нашого піхотинця виходить десь п'ять їхніх. Вони також стріляють, їхня артилерія працює цілодобово. Тому, можу сказати, що вони дуже класно воюють. А те, що вони з нашими військовополоненими роблять… Треба помститись обов’язково, бо іншого виходу немає.
Плани після закінчення війни
Я коли був на Херсонському напрямку, дзвонив рідним, казав, щоб виїжджали. Вийшло так, що не всі виїхали. Батьки коли виїжджали з братами, то потрапили під обстріл. Вони їхали з Василівки на Запоріжжя, і коли доїжджали до наших блокпостів, їх почали обстрілювати. Пощастило, що на блокпосту наші пропустили швидко автобус й вони пролетіли.
Я поїхав би додому. Бо я там не був уже три роки. Мій дім зараз під окупацією, і я там не був вже дуже давно.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро