16 березня 2024 року у житловому районі Таромське у Дніпрі місцеві жителі відкрили Алею пам’яті загиблих Героїв. Це місце, де зібрані дані полеглих військових з 2014 року, розповідає Ольга Водзінська.
Жінка каже, інформацію для стендів збирала самостійно, в їхньому оформленні допомагали і інші люди, додає Ольга. Зараз на алеї 56 портретів і жінка зазначає, може розповісти про кожного воїна.
"Наша Алея пам’яті створювалася кілька років. Перша фаза війні з 2014 по 2022-й в нас було 11 воїнів загиблих. У нас був макет-ескіз на цю алею, але почалася широкомасштабна війна, почали додаватися наші загиблі герої — ми почали планувати алею трохи іншого формату чим планували", — каже вона.
Відкрили Алею памʼяті 16 березня 2024 року За словами Ольги, у Дніпрі вона така одна.
"Вона в нас не закінчена. На жаль, війна триває і Герої додаються. Перший герой в нас був Буша Костянтин. Він пішов добровольцем на війну в 2014-му році. Був в батальйоні Дніпро-2. Загинув 21 липня 2014-го року прикривши собою свого односельця Нікуліна Олексія. Костя загинув, Олексій вижив. На жаль, Олексій за 8 років загинув у широкомасштабній війні", — розповідає вона.
Пасинок жінки Олександр Малолітній пішов добровольцем в АТО. Того ж року автобус, в якому він їхав на обмін полоненими, розстріляли проросійські бойовики, каже Ольга. За її словами, ця втрата також підштовхнула на створення місця, де зможуть вшановувати полеглих військових.
"Далі два наших Герої — Малолітній Олександр і Мартинов Олександр. Два хлопці-добровольці з Правого сектору. Загинули обидва в одному автобусі, коли розстріляли автобус Правого сектору, який їхав на обмін полоненими і поблизу станції Мандрикине — це Мар’їнський район, їх розстріляли показово. Хтось видно здав, тому що кореспонденти (пропагандиські), які там знімали, вони потім показували це в інтернеті", — каже жінка.
Пасинка Ольги посмертно нагородили Бойовим хрестом Правого сектору і орденом за мужність ІІІ ступеню.
"Поховані обидва на одному кладовищі, на двох одна могила та один пам’ятник", — розповідає вона.
Жінка розповідає, обидва Олександра пішли на війну добровольцями.
"І в них не було статусу ніякого. Аби в них був статус, держава з нами судилася 2,5 роки — не ми з державою, а вона з нами. Через рік після того, як ми подали документи, щоб в них був статус, дільничий викликав батька. Це вони повинні були відкрити якусь справу, ніхто нічого не робив. За 2,5 роки прийшла довідка з СБУ, що вони загинули при виконанні службових обов’язків з захисту України, але статусу Захисник України їм ніхто не дав, ось всі ці хлопці, що тут — вони не мають статусу. Вони — добровольці", — зазначила жінка.
Ольга розповідає, на Алеї памʼяті зараз 56 імен.
"На алеї зараз 56, але по списку в мене їх 87. Ми далі ще не готові продовжувати, треба збирати дані, треба борди ставити з фотографіями. Це архіскладно, тому що Таромське велике, ми можемо навіть не знати, де кого поховали. Це треба було знайти родичів, поспілкуватися. Не кожна мама, не кожна дружина йшла на контакт одразу", — каже жінка.
Жінка каже, з деякими військовим була знайома до їх загибелі. Та про більшість з них дізналась після смерті.
"Ось у нас є Андрій Широков, позивний "Сімʼянин" — у нього нагорода "Народний Герой України". У нього пʼятеро дітей. Він був росіянином за походженням, але він був українцем за духом", — розповідає жінка.
Одним з військових, який відзначений на цій Алеї є Володимир Закурдаєв, розповідає жінка.
"Оце в нас перша втрата широкомасштабної війни — Володимир Закурдаєв. У березні буде три роки як він не похований, його не привезли. У матері це єдине місце, куди вона може прийти до свого сина", — зазначила Ольга.
"Це пам'ять про них, це для того, аби односельці могли вшанувати і подивитися їм в очі, кожному з них. Це ті хлопці, які віддали найцінніше — свої життя", — каже жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро