Керівниця мережі продуктових магазинів із Лисичанська Тетяна Супрун — вимушена переселенка з Луганщини. 30 березня, після чергового обстрілу російських військ, вона разом з родиною та колегами евакуювалася до Кривого Рогу.
За словами жінки, на новому місці встигла пропрацювали лише рік, бо росіяни знову розбомбили її магазин. Після того бізнес переїхав до Дніпра — тепер Тетяна керує крамницею, кав’ярнею та пекарнею. Детальніше — у матеріалі Суспільного.
Бізнес, яким керувала Тетяна, працював під час російської окупації Лисичанська у 2014-му та під обстрілами військ РФ на початку повномасштабної війни. Як розповіла жінка, 24 лютого 2022-го всі мережеві магазини Лисичанська зачинилися — тоді її крамниці були єдиним місцем, де можна було придбати продукти.
"В Лисичанську у нас були продуктові крамниці та ресторанний бізнес. Один ресторан у нас називався "Смачна хата" — для сходу це смілива назва, тому що до українських назв завжди було негативне ставлення", — пригадала переселенка.
Згадуючи події 2014 року, Тетяна розповіла, що вони прикинулися від сирен, їздили пожежні машини, і родина зрозуміла, що щось сталося. Ресторан та один із магазинів тоді довелося зачинити одразу. Інший — пропрацював три місяці.
"Нас звільнили (Лисичанськ, — ред.) у 2014-му 24 липня. При звільненні три дні обстрілів було. Люди сиділи по підвалах, було дуже важко, не було світла, не було газу, виходили на вогнищах готувати. Наш магазин відчинився першим", — сказала Тетяна.
24 лютого 2022 року родина жінки прокинулася від вибухів. Мережеві магазини, за її словами, зачинилися того ж дня, ринок також.
"Наші магазини залишилися працювати. Все робили самі. Це був жах. О 5-й ранку ми вставали, нам привозили хліб. Якщо зазвичай у нас торгівля була 20 буханок хліба, то тоді було 500–600 хлібин. Черги стояли 50–60 людей весь час поруч із магазином", — розповіла вона.
30 березня, коли місто вже обстрілювали без перестанку, родину Тетяни та її колег з Лисичанська вивіз власник бізнесу Сергій — на збори у них було 40 хвилин.
"Все, що було в магазині, всі продукти, ми склали в "Газель", відігнали її до відділення поліції, попередили людей, що ми зачиняємося. Сказали їм забирати продукти і поїхали", — пригадує жінка.
Тоді було ухвалено рішення зупинитися у Кривому Розі. Там переселенці орендували три маленькі магазини і розпочали свою справу з нуля. Проте через рік бізнес знову постраждав від війни.
"Прилітає "Іскандер", розбиває вщент наш магазин. Це буквально за 10 хвилин до початку робочого часу", — розповіла Тетяна.
За словами жінки, відновлювати розтрощений магазин було занадто дорого, у Кривому Розі залишатися — страшно. Тому родина Тетяни та її колеги наважилися на ще один переїзд — цього разу до Дніпра.
"Дніпро — це місто великих мереж. Тут дуже важко конкурувати з кимось. Але пішли за своїм форматом — магазин біля дому. Це така домашня крамниця. Коли власник Сергій зробив на вході банер "Лисичанськ – це Україна", людей стало дуже багато, вони почали фотографуватися, і ми розуміємо, що це наші. Ми виходимо, запитуємо: “Лисичанськ, Сєвєродонецьк? Звідкіля?", — сказала вона.
У Дніпрі Тетяна керує пекарнею, кав’ярнею та магазином. Додала, що випробування їм були дані, щоб навчитися нового.
"Вдома у нас був ресторан, але не було пекарні. Тут ми відкрили ще й пекарню. Тримаємося завдяки вірі, що повернемося додому. І з новими ідеями, з якими будемо працювати. Дуже хочеться вірити, що колектив наш повернеться. Завдяки цьому і тримаємося", — сказала жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро