"Коли боєць розуміє, що є медики — легше туди йти". Історія дніпрянина, який рятує поранених у 128 бригаді ТРО

23-річний дніпрянин Артур служить старшим бойовим медиком роти у 128 окремій бригади Тероборони. На війну чоловік пішов добровольцем рік тому. Він розповів Суспільному: завжди готовий прийти на допомогу навіть в найнебезпечніших ситуаціях.

Як доєднався до лав ЗСУ та почав допомагати "на нулі"

До того, як доєднався до лав Збройних сил України, Артур працював в лікарні. Щодня медики робили по п'ять операцій пораненим військовим, розказав чоловік.

"Я прийшов на війну рік тому, як лише закінчив медичний коледж. Попрацював в операційній, побачив, які надходять хлопці тяжкі. В нас завжди було по п'ять-шість операцій на день. З них чотири хлопці — військові. Я бачив це все, я розумів все це", — сказав він.

Спочатку Артур перебував у складі евакуаційної групи, як забирала поранених військових із зони бойових дій та доставляла до стабілізаційних пунктів. Потім чоловік перейшов "на нуль" де допомагав пораненим під вогнем РФ.

"Я виїжджав ближче до “нуля”, забирали хлопців, під час дороги надавали допомогу та віддавали на стабпункт. А потім кажуть: треба виходити на “нуль”. Я такий "Окей, пішли" і допомагав хлопцям на “нулі”, — розповів медик.

Про порятунок поранених та складнощі в роботі

За час перебування у зоні бойових дій, розказав Артур, звик до постійних обстрілів.

"Один чи два рази страшно. А потім думаєш, осьо вихід, є стільки часу. Коли вже сильно обстрілюють, то вже думаєш, може посидіти. Але в кінцевому результаті все одно йдеш", — сказав він.

Одного разу під обстрілами довелося рятувати побратима, в бліндаж якого, прилетів російський снаряд. Евакуювати його вдалося за чотири години, в той час, як деякі можуть чекати по 10 годин, сказав Артур.

"Я пішов під обстрілами, тоді навалювали перед штурмом. Вони атакували цю позицію з СПГСтанковий протитанковий гранатомет.. Я йду, бачу, що там прихід, але все одно йду. Встигаю дійти, надати допомогу, в нього велика кровотеча, все в крові, бліндаж весь в крові", — розповів чоловік.

Втім були випадки коли пораненого врятувати не вдавалося, хоч і намагався, сказав медик.

"Всі ті люди були для мене дуже знайомі, я з ними спілкувався. І бачити для мене, коли я його передаю більш-менш стабільним, а потім я дізнаюся, що він 200 — для мене це було дуже важко, ось це найтяжче", — розказав він.

До бойових побратимів Артур ставиться як до рідних братів, тому дуже тяжко переживає кожну втрату.

"В мене загинув побратим півтора місяця тому. Досі від цього не можу відійти, на жаль. Тому що я йому надавав допомогу, я все робив, я його з хлопцями виносив, коли по нас били. Але він не вижив", — сказав медик.

Коли військовий знає про те, що його врятують медики, то йому легше йти у бій, розказав Артур. Тому завжди готовий прийти на допомогу.

"Я розумію, що в цих умовах треба допомога. Я завжди готовий піти та допомогти. Коли боєць розуміє, що є медики і є евакуація — легше туди йти", — сказав він.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро