"Після спілкування з кіньми люди знаходять новий сенс життя": як у Дніпрі працює кінний клуб "Тримайся за гриву"

Протягом 10 років у Дніпрі працює кінний клуб "Тримайся за гриву". Його співвласниця — тренерка з кінного спорту Мілена Тараненко разом з чоловіком все життя захоплювались кіньми. У 2014 році чоловік пішов на фронт, а Мілена розпочала волонтерську справу.

Про історію створення та як клуб допомагає реабілітувати поранених військових — в інтерв'ю Суспільному розповіла Мілена Тараненко.

Початок спортивної кар'єри та шлях до створення власної справи

— Займатися кінним спортом я почала в глибокому дитинстві в Луганську. Я звідти й мої батьки звідти. Якось я почала тренуватися, а потім, знаєте, прагнення розвитку. В 1990 роках мене, скажімо так, відправили в центр України — місто Драбів, Черкаської області. Я приїхала в 1997 році туди, залишилися з кіньми.

Хотілося виступати, хотілося самій розвиватися і там я залишилась. Потім, знову заради продовження кар'єри, я переїхала в Дніпро. І в Дніпрі зустріла чоловіка свого майбутнього, і так ми тут всі опинилися. Згодом приїхала до мене моя молодша сестра, ще до початку війни, і приїхали мої батьки. Тепер в контексті всіх цих подій кажу їм:"Ви розумієте, що в принципі ви маєте бути вдячні коням тому, що вони витягли всю нашу родину зі сходу сюди".

З 2014 року мій чоловік також був добровольцем, і оскільки все наше життя пов'язане з кіньми мали своїх приватних коней. Чоловік в мене також їздить верхи, і він на собі все відчув цей позитивний вплив.

Я сама будучи в спорті, мала досить важкі травми і частково відновитися мені також допоміг кінь. Тобто, це все через власний досвід. Потім почали вже набувати знань певних в терапії. Плюс в мене ще тренерська освіта: я знайома з анатомією людини, з біомеханікою тварин дуже добре.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, і сенси в нас з'явилися нові. Я зрозуміла, що спорт може жити без мене, тому я звільнилася з роботи, ми забрали коней, над ким ми могли взяти опіку і почали займатися такою справою.

Фото: Суспільне Дніпро

Як коні допомагають психологічному відновленню

— Ми хочемо вивести іпотерапію з допоміжного методу реабілітації в такий один з основних, тобто офіційно визнаний. Тому, що коні шляхом своєї величезної енергетики впливають на психоемоційний стан. Не знаємо чому кінь так чіпляє людину.

Все людство завжди пов'язане якимось корінням з кіньми. І в кожної людини є якась історія: в дитинстві або десь там на підсвідомості.

Хлопці іноді приїжджають в пригніченому настрої. В них може взагалі немає бажання сісти на коня, але вони починають з історії. Вони бачать це створіння, вони починають пригадувати як їм розповідав щось дід, як розповідала щось бабуся, як когось вкусив кінь, або як вони гасали дітьми й хтось впав в кущі. І це такі теплі спогади, вони пробуджують бажання жити.

Ти дивишся на коня — ти розумієш силу життя і починається такий зв'язок. А потім коли людина підходить до коня:"Воно ж тепле","А в нього така аура","А воно таке величезне","Хочеться з ним подружитися, або хочеться його підкорити" і потім з'являється бажання сісти верхи.

Фото: Суспільне Дніпро

Як їзда верхи допомагає реабілітуватись після поранень

— В коня біомеханіка яка допомагає людині включити ті м'язи, які навіть не працювали в житті. Тобто ми ходимо спочатку, потім сідаємо на коня, 10 хвилин тренування — ми встали, в нас болить. Ми дізналися, що в нас є м'язи тут і тут, десь там.

Коли людина після травм, наприклад, тобто рухливість обмежена, деякі функції втрачені — кінь сам по собі починає змушувати примусово працювати. Плюс температура, у них температура більша від людини, то з цим теплом і виходить комплекс.

В принципі, терапевтична їзда — вона взагалі показана всім людям: тому, що це навантаження знімає з суглобів, це змушує хребцевий стовп рухатися, не відчуваючи цю амортизацію, отакі специфічні рухи.

Фото: Суспільне Дніпро

В кожного коня є своя історія і свій характер

— Це наш Кеша, йому 30 років, він хлопчик дорослий. В нього окремо спеціальний раціон через те, що він вже поважного віку. Дуже розумний хлопчик. 24 роки він прожив зі своєю господаркою.

У 20-х числах лютого 2022 року вона побудувала стайню своєї мрії і в неї було декілька коней. Вона саме заробляла виховуванням коней й тренуваннями. На початку квітня вдалося вивести коней, які залишилися в живих, адже з шістьох загинули троє. Серед евакуйованих був Кеша. В Києві ніде було його тримати й мені дуже хотілося її підтримати. Я сказала:"Ну ми заберемо його до себе", але, правда, я була впевнена що його заберуть раніше, але так сталося, що ввечері Віка пише:"Забирайте, по Києву ніхто не відгукнувся".

Фото: Суспільне Дніпро

У нас є ще другий кінь, це кінь моєї учениці, яка зараз несе службу. Він жеребець, ми його використовуємо, коли вже хлопці приїжджають десь третій раз тому, що він більш активний.

Фото: Суспільне Дніпро

Тіффані у нас дуже дружелюбна. Це завжди перша конячка, з якою ми знайомимо всіх. Вона емоційна, добра і дуже піддатлива дівчинка.

Фото: Суспільне Дніпро

Плани на майбутнє

— В нас постійне покращення території. Тобто тут територія трошечки занедбана. Ми намагаємося покращити ландшафт, постійно робити прибирання, толоки, збираємо кожен раз безліч сміття і кінця краю цьому немає. Є певні плани привести зараз в порядок поле. А можливо ще поставити шелтери такі для поні, щоб було все красиво. Тобто облаштовувати територію, розвиватися. В мріях звичайно побудувати манеж, щоб було щось накрите.

Ми зараз можемо взяти, наприклад, одночасно в роботу двох ветеранів. Буде більше коней, більше простору, більше можливостей — зможемо взяти одночасно чотирьох.

Фото: Суспільне Дніпро

Ми повертаємо дуже цільний пласт суспільства до нового життя і це місія і є. Ці палаючі очі: дитячі, дорослі, цих хлопців, які колись були на межі. Коли вони знаходять новий сенс — розумієш, що ти вкладаєшся в майбутнє.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро