Пішла у спорт, аби працювати в поліції: інтерв’ю з чемпіонкою світу з кікбоксінгу з Дніпра Оксаною Бірюковою

Дніпрянка Оксана Бірюкова – капітанка поліції. Працює в правоохоронних органах 16 років. Після закінчення університету стала тілоохоронницею, але зараз підбирає персонал та проводить професійну підготовку поліцейських до служби.

Окрім цього, Оксана – чемпіонка світу з кікбоксингу, багаторазова чемпіонка України з кікбоксингу і тайського боксу, призерка чемпіонатів і міжнародних змагань з боксу.

Оксана Бірюкова викладає для своїх колег рукопашний бій та організовує щомісячні навчання для поліцейських: вогнева підготовка, тактична, функціональна, психологічна та домедична. Каже, спорт допомагає їй як в роботі, так і в житті.

Оксаною Бірюкова. Фото: Юрій Тинний/Суспільне Дніпро

Про роботу та шлях до неї

– Коли розпочали службу в поліції? Ким саме працюєте і які у вас обов’язки?

Службу свою розпочала з університету МВС, далі працювала трохи в університеті, потім була Державна служба охорони – соціальний підрозділ міліції на той час, це куди я пішла працювати й працювала тілоохоронцем. Наразі працюю старшим інспектором відділу кадрів забезпечення і мій напрям це професійна підготовка. Підготовка поліцейських до служби, а також підготовка для участі у різних змаганнях.

Поліція охорони – це і забезпечення безпеки фізичних осіб, супроводження вантажів і цінностей, охорона об’єктів, технічна охорона, також наряди реагування, які виконують і деякі функції патрульної поліції, тому що вони працюють не тільки по сигналу тривоги, а також виїжджають по 102. Обсяг роботи дуже великий і це дійсно трошки інша специфіка, від патрульної й іншої поліції.

– Як підбираєте та готуєте поліцейських до служби?

– Ми проводимо конкурс. Є декілька етапів конкурсів і люди повинні пройти всі ці етапи. Це проходження медичної комісії, потім фізичні випробування, тестування на знання законодавства і потім це психологічне тестування і якщо вони проходять всі етапи, поліцейські комісії, то ми приймаємо їх на службу.

Підготовка поліцейських, які вже працюють, пройшли навчання та пройшли первинну професійну підготовку – це і вогнева підготовка, тактична, функціональна, психологічна, наразі також домедична. Приділяється багато уваги зараз цьому.

"Цей вид спорту вибрала, тому що з дитинства мріяла працювати в поліції"

– Коли почали займатися кікбоксінгом і чому обрали саме цей вид спорту? В яких змаганнях брали участь?

Займаюсь я цим видом спорту з 15 років. Саме цей вид спорту вибрала, тому що з дитинства мріяла працювати в поліції. В мене батько працював в міліції і займався боксом і карате. Це була мрія дитинства і я хотіла стати сильнішою, хотіла захищати інших.

Тоді мене ніхто не підтримав, ні батьки, ні друзі. Потім коли я вже почала навчатись у МВС і продовжила тренування ще й тайським боксом. В мене з'явилися цілі: вигравати в чемпіонатах, ставати першою, отримати майстра спорту, вигравати всі чемпіонату України і всі міжнародні змагання і звісно виграти чемпіонат світу. Це була моя мрія, я цим жила.

На той час дуже важко було навіть поїхати на чемпіонат світу, ще тоді не підтримувався цей вид спорту. Це був 2007 або 2009 рік, потрібно було знайти гроші, знайти спонсорів. Моєму тренеру це вдалося і ми поїхали, й це настільки було емоційно, що я пам’ятаю навіть зараз.

Момент, який я найбільше запам’ятала це був півфінальний поєдинок. Моя суперниця була з Італії, вона була дуже сильна. Я розуміла що, так буває в нашому спорті, що нас можуть засудити, таке траплялося не раз. Коли розпочався бій, всі аплодували їй, всі кричали за неї, бо там було багато її друзів, а за мене майже нікого. Декілька людей з моєї команди й це такі були емоції. Але коли я побачила що я її перемагаю, я всеодно думала, що мене засудять, тому що я в іншій країні. І звісно, коли, перше що називають — це Юкрейн і твоє прізвище і тобі підіймають руку. Це неймовірні емоції, я не можу цього передати.

– Які нагороди отримували?

– Це перше місце в чемпіонаті світу з кікбоксингу і всі інші змагання в мене майже завжди були призові місця. Я багато часу приділяла змаганням і навчанню. Морально так, було важко, тому що це не було канікул, відпусток, один вихідний, завжди якісь поїздки. Це також важко і фізично, тому що це дуже важкі тренування. Ти не можеш собі дати ніколи розслабитися, тому що ти хочеш бути першою.

Кінець спортивної кар'єри

– Чому більше не берете участь у змаганнях?

– Мої останні змагання – це був 2015 рік. І після цього я не беру участь в таких змаганнях і зараз моя ціль це робота. Це важко поєднувати, тому що я розумію, щоб отримувати ті результати, які я отримувала раніше, мені потрібно тренуватись кожен день, а я не можу так це робити зараз.

А по-друге, це також здоров’я, тому що професійний спорт — це не завжди про здоров’я. Вибрала інші пріоритети. Але тренуюсь я завжди. Це мій спосіб життя. Я намагаюсь тренуватися як мінімум три рази на тиждень.

– Як допомагає спорт в роботі та житті?

– Спорт допомагає мені в роботі, в житті, завжди, тому що це по-перше, дисципліна, досягнення результатів. Це моральна сила, десь фізична сила, це впевненість у собі, завжди. Я навіть не уявляю, якою б була я, якби я не займалась спортом.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро