"Знаходили мертвими після тортур тих, хто чинив мирний спротив". Кримський татарин з Дніпра розповів про окупацію

Ексклюзивно
. Суспільне Дніпро

Кемал Мустафаєв — кримський татарин. Зараз живе у Дніпрі й очолює кримськотатарський культурно-освітній центр.

В інтерв'ю Суспільному він розповів, як починалася російська окупація Криму, яких репресій зазнають знайомі та друзі за громадянську позицію та чому досі не вдається створити осередок для збереження і поширення рідної мови й культури.

Повернімось у події дев'ятирічної давнини, події перед окупацією. Що відчували тоді кримські татари?

В той час була Революція гідності, і в нас було підняття духу: щось таке трапляється, мабуть, будуть зміни на краще. Але коли почалось захоплення Криму і був не те, що відчай, не відчувалося підтримки з боку нашої держави, тому що керівництва не було, ніхто не міг взяти на себе відповідальність за ці дії. І якби вчасно це було, то хто знає, може, Крим ми захистили б.

Який спротив одразу висловили кримські татари?

Коли такі рухи почались, що Криму треба переходити під повний вплив Російської Федерації, наш народ одразу зрозумів, що це означає: та свобода, яка в нас була, мабуть, і неповна, ми залишимося без неї, треба щось робити.

26 лютого 2014-го року відбувся мітинг проти анексії. Цю дату зараз ми відзначаємо як День спротиву російській окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Розкажіть, як пригадуєте ті події?

На жаль, на той час я не був у Криму, я був у Дніпрі. Все-таки залишалась надія, що це питання якось вирішиться. Нам говорили: "Ви збройний супротив не чиніть, мабуть, це буде політичне рішення і Крим не заберуть, Крим залишиться у складі України". Але навіть ще до цього так званого референдуму на моїх знайомих почався щільний тиск, на тих, у кого була активна громадянська позиція. Росія шукає лояльність до себе, а якщо не бачить її, то починає тиск.

Одразу почали дзвонити, погрожувати: якщо ти за себе не боїшся, то подумай за своїх рідних, своїх дітей і що з ними трапиться. Тих, хто демонстративно чинив неозброєний мирний супротив, потім знаходили мертвими, з тортурами. Тоді я не уявляв, як можна бути на такі катування здатними, а зараз вже добре розумію.

Ми як кістка у горлянці у них. Вони взагалі люблять “вирішувати” національні питання. Вони створюють ілюзію, що поневолений народ щось має: трохи танцюльок, трохи мови і все, для вас це достатньо. Щоб кожен народ втратив власну ідентичність. Як імперія вони хочуть, щоб не було відтінків культур, а щоб загальна культура була, імперська.

Також є політичний тиск, поневолення. Зараз кримські татари ув'язнені в російських тюрмах. Кілька днів тому у в'язниці помер наш активіст Джеміль-ага. Я його пам'ятаю, я з ним був знайомий. Такі люди найкраща частина нашого народу. І щоб знищити народ, вони думають, що спочатку треба знищити найкращих представників, тих, хто веде народ до розвитку.

Кемал Мустафаєв. Фото з особистого архіву Кемала Мустафаєва

Багатьом кримським татарам довелося виїхати?

Є такий тиск, що родини думають, щоб захистити себе, то краще в ці часи виїхати, а потім повернутися. Але, на жаль, повернуться не всі. Зараз така ситуація склалась, що більшість кримських татар проживають за межами Криму, навіть за межами України. Повідомляють, що близько п'яти мільйонів мешкає у Туреччині, хтось в Румунії, в Польщі. Вони намагаються якось підтримувати свою культуру, але поступово все одно буде відбуватися асиміляція, від цього ніде не дінешся.

Як вам вдається з 2014-го року у Дніпрі підтримувати спільноту кримських татар?

Ми тут як переселенці. Як ми можемо покращити становище наше? Якщо ми будемо підтримувати один одного, якщо у нас буде місце, де ми можемо збиратися, знатимемо про проблеми, питання, всіх, хто переселився. Ми навіть не поділяємо, це кримські татари чи це інші національності.

Є кримськотатарська мечеть у Дніпрі, у приміщенні якої дитяча спортивна школа. У якому стані зараз ця будівля і зокрема її передача кримськотатарській громаді?

Зараз вона в замороженому стані.

Через повномасштабне російське вторгнення?

Так, тому що зараз війна. Але і до цього це питання не дуже вирішувалося. Все було дуже повільно і дуже поступово. Там дитяча спортивна школа і цим дітям треба знайти відповідне приміщення для занять.

Це історична будівля і краще було б, якби вона працювала як культурно-освітній центр кримських татар, тому що її будували мусульмани, вихідці з Криму. Кримські татари не тільки ж в Криму жили, ми як частина тюркських племен жили й раніше тут. Тобто природніше буде, якщо ця будівля показуватиме історичний спадок, який потрібно зберегти й розвинути в щось сучасне, щоб вона приносила користь. Щоб ми там могли зробити музей, мовні курси, а потім, за можливості, більш серйозну освіту там надавати. Тому що одна з наших основних проблем ми не маємо своєї освіти й не маємо можливостей вивчати рідну мову.

А ви знаєте кримськотатарську мову?

Я знаю кримськотатарську на побутовому рівні. І, на жаль, так трапилося, що я думаю турецькою мовою, краще знаю англійську навіть, вчився російською, знаю її краще, ніж українську. Звичайно, рідну мову хотів би знати краще.

Кемал Мустафаєв. Фото з особистого архіву Кемала Мустафаєва

Зараз тримаєте зв'язок з рідними, друзями? Чи посилилися репресії?

Вони й не стихали. Вони постійно продовжуються. Що буде далі? Я думаю, якщо ми не повернемо Крим, то ми його можемо втратити Крим як Крим. Я за це хвилююся, тому що я не уявляю, як у складі Росії ми можемо існувати як кримські татари і як українці.

З'явилася зараз надія, шанс, що ми можемо повернути все, що нам належить як державі. До цього було таке почуття невизначеності. І ми маємо використати цей шанс.

Яке ваше найулюбленіше місце в Криму?

Моє найулюбленіше місце там, де багато моїх рідних, якщо там хтось живе, то це місце стає найулюбленішим, бо у мене є привід туди поїхати, навідати, поспілкуватися. Хай це буде глухий куточок. У Криму я був тільки в тих місцях, де живуть мої знайомі й близькі люди. Нехай це буде Євпаторія, мало хто знає про це місце, або якесь село. Я б не сказав, що я найбільше люблю Ялту. Моя бабуся родом з Балаклави, але я там не був жодного разу, бо її вже немає і немає там рідних.

І після деокупації Криму ви повернетеся туди, де є ваші рідні й близькі люди?

Так, я до них поїду. У нас традиційно зустріч починається з кави. І будемо святкувати!

Читайте також

Дві трагічні дати. У Дніпрі вшанували пам'ять лідера кримських татар та жертв депортації чеченців

У музеї Кам’янського відкрили виставку, присвячену історії та традиціям кримських татар

У Дніпрі вшанували пам'ять жертв депортації кримських татар

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро