Головний сержант 151-ї окремої механізованої бригади Сергій Гура дістав тяжкі поранення у березні 2025 року. Розповідає: був на позиціях на Куп’янському напрямку, армія РФ скинула вибухівку з дрона прямо йому під ноги. Через щільні обстріли на евакуацію довелося чекати 10 годин.
У медзакладі з бійцем поспілкувалися кореспонденти Суспільного.
Військовий розповідає, після повномасштабного вторгнення одразу хотів долучитись до війська, тоді чоловіка не взяли. Він вирішив чекати повістки.
"І 2 листопада 2023 року мені прийшла повістка. У наш батальйон я прибув десь числа 10, і отак я з 2023 року у війську", — каже він.
Чоловік розповідає, служив на Запоріжжі, Донеччині й Харківщині.
"На початку я займав посаду старшого кухаря, були ми в Дніпроперовській області, потім переїхали на Запорізьку область, після Донецька область. Потім нас перевели у Харків, наша бригада перейшла, ну і потім опинився у третьому баті, нас почали переводити, хто був більш-менш міцним, і от я тут, на Куп’янському напрямку", — каже він.
Чоловік розповідає, поранення дістав внаслідок атаки дронами.
"Тоді майже увесь день скидали гранати, а в якийсь момент притихло все. Чую дрони літають і клац, клац, клац. Почали обкидувати нас гранатами. Зайшов у бліндаж, сказав хлопцям, що нас обкидують. Це була ніч, то не було зрозуміло що і де. І коли якраз друга група йшла, десь на початку другої дня, то десь о 14:20 я поранення і отримав", — згадує чоловік.
Додає, побратими наклали турнікети. Та евакуацію з позиції, розповідає, довелось чекати довго через щільні обстріли.
"Ця нога, ліва, була перебита, що взуття звисало повністю. Я хлопцям казав не дивитися на поранення, а одразу відтягувати мене у бліндаж. Спочатку наклали турнікети, сюди два, а тоді вже як роздивилися, то наклали на голені, так боліло, що я аж кричав. А коли на годинники глянули і зрозуміли, скільки часу пройшло, то я вже сам розумів, що залишився без ніг. Вже ніч була, годин, 10 мабуть було, то я себе налаштував і сказав собі "тримайся", бо якщо роскиснеш, то це вже все, просто кінець", — згадує чоловік.
Чоловік каже, всю дорогу до медзакладу був у свідомості.
"В госпіталь коли приїхав, я ще на каталку сам зміг залізти. Полковник мені ще каже "Оце ти даєш". А я їм казав, ріжте, бо вже не можу. Намагався не роскисати, хлопці мене ото тягли, а ноги теліпалися, як шнурки. Ото в БТР волокли, а тут вже хлопці сказали, що типу: "Зрозумій, що тут вже все, скільки часу турнікети стояли". Я сказав, що я вже все зрозумів, я доросла людина, мені не 20 років, тому якось так", — каже військовий.
Далі Сергія чекає тривала реабілітація та протезування.
"Вже після реабілітації на протезування. Налаштовую себе тільки на позитив, бо іншого не дано нам", — розповідає чоловік.
У планах, говорить, займатися сільським господарством.
"Я до війни займався сільським господарством, люблю працювати сам на себе, у своєму дворі. У мене там і кури, і перепілки, і качки, і гуси, чого тільки не було, пташиний двір. Сусідські діти ще вічно забігали дивитися. Якщо встану на ноги і все буде добре, хочу зайнятися цим", — каже Сергій.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро