Гурт Kadnay (стилізують як KADNAY) випустив альбом "Квітами на глибині" — роботу, яка, за словами фронтмена колективу Дмитра Кадная, стала для нього дзеркалом душі. Це музика про відчуття себе тут і зараз, про глибину й драйв водночас.
Гурт презентує платівку наживо 18 квітня у київському клубі Origin Stage — з розширеним складом і новими версіями знайомих пісень.
Як з 11 місяців натхнення і творчих пошуків виріс альбом "Квітами на глибині", чому кожна пісня в ньому — як аромат спогадів, і чому музика — це спосіб бути ближче до тих, кого вже немає поруч, Дмитро Каднай поділився з ведучою Марією Бурмакою в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.
Текстову версію для Суспільне Культура підготувала Олена Кірста.
Чи є вже відгуки на альбом "Квітами на глибині"?
Дуже багато. Мені, чесно кажучи, дуже приємно, що кожна людина, яка слухає цей альбом, знаходить зовсім різні пісні для себе, які відгукуються в серці. Вчора моя знайома написала, що слухала пісню Ne me quitte pas, і відчувала, що вона — дитина, яка йде по своєму району, у своєму місті в дитинстві, запускає паперові кораблики по воді й навіть відчуває запахи. Тобто це настільки круті асоціації. Я взагалі обожнюю, коли музика викликає асоціації. Навіть так — коли ти можеш не тільки побачити картинку, а навіть відчути запахи.
Ти представив цей альбом як новий етап у житті. То що в ньому, власне, нового?
Абсолютно все. Він створювався десь приблизно 11 місяців. Ми постійно обіцяли слухачам: "завтра", "скоро", але було дуже складно. Цей альбом почався з першої пісні, яка є на ньому, — вона називається "Імерсія". Я взагалі пам'ятаю, що в мене навіть була думка створити сайд-проєкт Kadnay, де музика зовсім відрізнялася б: інструментал, фанк — усе, що мені дуже близьке. І все почалося, мабуть, із того.
Але з часом я зрозумів, що ця ідея не дуже, треба залишатися в гурті Kadnay, у проєкті Kadnay. І якось потихеньку він почав набирати оберти. Мені дуже сильно почало подобатися те, що я роблю. Я почав співпрацювати з музикантами, які мені подобаються. Це Артур Фролов, який записував барабанні партії на деяких треках, і Dennis Adu, який записав усі духові партії на цьому альбомі. І якось так воно й вийшло.
Перша композиція в альбомі — "Імерсія", вона інструментальна. Як ти її писав?
"Імерсія" в перекладі українською — занурення. Є така річ, як імерсивна вистава, наприклад. Це коли ти безпосередньо береш участь у тому, що відбувається.
Все почалося з гітарного рифу. Коли почалася повномасштабна війна, я дуже багато слухав гурт Khruangbin. І він мені дуже допоміг в той час — трошечки відволіктися, зануритися в себе, відчути контакт із самим собою. І основна гітарна партія трошки відгукується зі звучанням гітар гурту Khruangbin. Як зазвичай, ця пісня зародилася як демо: я сидів з гітарою, гітара — це мій провідник, це те, що я перше хапаю в руки, коли щось відчуваю і мені хочеться записати. Це трапляється дуже часто, зазвичай зранку, коли я випив каву і в мене є якийсь вільний час. Я взагалі на неї не робив ставок, вона була у мене як демо. Я записав гітарну партію, потім придумав, як я це називаю, приспів. І зрозумів, що мені дуже подобається. Вислав Артуру Фролову — він зіграв барабани надзвичайні.
У мене народилася ідея мелодії, яку я вислав потім уже як демо Дену Adu. Кажу: "Підкресли, будь ласка, своїм талантом, як ти вмієш грати". Він це зробив, і я просто ходив і переслуховував цей демозапис. Тоді я зрозумів, що це може бути щось більше, ніж демо. Взагалі це мій найулюбленіший момент у створенні музики — коли в тебе є ідея, і вона перетворюється на щось більше. Коли ти розумієш, що вона оживає. З демо, обростаючи новими кольорами й фарбами, вона стає чимось більшим. І ти розумієш, що це тебе наповнює. Це мій улюблений момент.
Розкажи про фіт із The Maneken. Як ця співпрацяя сталася?
Це було дуже легко, надзвичайно легко. Ми працювали у місті Дніпро. Женя Філатов, а також ще один Женя — Женя Синєльников. У них є проєкт, який називається "Як звучить Україна".
Вони робили презентацію цього проєкту і запрошували гурти, які локально з цього міста. Я з міста Дніпро. Вони нас запросили, ми грали в метро. Женя на нашому виступі стояв збоку, дивився, слухав. І коли ми заграли пісню Santana, в кінці він вибіг на сцену, взяв палички (у нас стояв флор тон), і почав нам підігрувати. Це така неймовірна музична енергія, синергія, яка виникає. Я дуже це люблю. І тоді в мене зародилася ідея — я хотів фіт, хотів з кимось із музикантів зробити дует, тому що зазвичай ми дуже рідко це робимо. У мене одразу в голові з'явилося обличчя Жені, я згадав цей момент і подумав: треба спробувати.
У мене також було демо, воно було записане. Єдине, що воно було англійською мовою. Я думаю: чому не спробувати? Ми у XXI сторіччі, тим паче зараз. І дуже приємно, що українські митці зараз також дуже сильно підтримують одне одного. Я думаю: напишу, тому що я захоплююся Жениною музикою. Я йому написав, вислав демо. Він відповів: "Мені подобається, давай робити". Я йому вислав все, що в мене є: демо, куплет-приспів, куплет-приспів. Він переробив барабани, одразу задав суперкрутий грув і у нас все вийшло швидко. Я дуже щасливий, що у нас вийшла ця пісня.
Трек "Тобі" вийшов якийсь час тому. Він дуже співзвучний мені й багатьом зараз, тому що це трек про втрату. Ти присвятив його батькові. Багато хто зараз переживає втрати. Але в альбомі ти вставив акустичну версію. Чому ти вирішив залишити акустику?
Я взагалі дуже хотів зробити альбом, щоб він складався максимально з оригінальних пісень. Я не хотів робити це збіркою. Зараз мало хто випускає альбоми. Мені подобаються альбоми за те, що це концепт, історія від початку до кінця: людина слухає, поринає в це і відчуває. Для мене це дуже близько. Я люблю артистів, які підходять саме так, концептуально.
Я пам'ятаю, що ще дуже давно був на концерті Бенджаміна Клементайна. Він випустив свій альбом, і всі шанувальники писали: "Коли наступний альбом?" А він відповів: "А ви ще цей не розслухали". Це дуже важливо.
Я вирішив просто дати їй трошки інший настрій, трошки інший вайб — ще більш інтимний, близький і ніжний.
Серед усього хаосу, серед тих новин, які відбуваються, де ти віднаходиш цей наснажливий настрій?
У мене була цікава історія стосовно пісні "Квітами на глибині". Вона в мене лежала як демо. Я придумав гітарний риф, який мені дуже подобався, і грав його по колу. У мене була мелодія також записана, але я ніяк не міг адаптувати її під український текст. Я навіть звернувся до професіоналів, які пишуть тексти. І в них не вийшло.
Я пам'ятаю, що був період часу, коли я слухав музику гурту "Візерунки шляхів", яка мені дуже подобається, яка мене надихнула. І склалося так, що я почав дуже багато читати, і прочитав книгу "Куди приводять мрії". Я не дивився фільм, але прочитав книгу. Вона мене надзвичайно вразила всім, що там відбувається. Тому що я та людина, яка вірить у кохання. У те кохання, яке написано там — що споріднені душі притягуються одна до одної, незалежно від того, де вони, в яких світах вони перебувають. І я відчув, що це пісня саме про це.
А ще в цій книзі є, мабуть, одна з улюблених думок, яку я читав за останній час. Там людина, яка вже перебуває на небесах, її водить за ручку ангел і все показує, все розказує. Вони приходять у район, де музеї, картини, галереї, і ця людина каже: "О, цікаво, а що це? Наприклад, "Мона Ліза" — це підробка? Це дублікат висить?". А ангел каже: "Ні, це оригінал", а людина додає: "Та він же відрізняється від оригіналу". А той відповідає: "Коли творча людина придумує якусь ідею у себе в голові — це і є оригінал. Тому що поки ця думка буде подорожувати з твоєї голови, поки малюватимеш її там — все одно трошки її переробиш. Ти не знайдеш ті кольори ідеально, які у твоїй голові". Тому у творчої людини, коли зароджується музика, творчість, усе що завгодно, — ідея, оригінал перебувають тут.
Коли я слухала композицію "Тобі", я відчувала підтримку. Зараз такий час, коли багато хто переживає втрати. Чи були в тебе якісь свої внутрішні відкриття, як пережити втрату?
Ні, немає жодного. Я і досі переживаю. Я втратив батька — я не оговтався від цього досі, взагалі ніяк. Я дуже сподівався на те, що пісня, яку я напишу (це також сталося дуже спонтанно, надзвичайно спонтанно), вивільнить ці емоції і допоможе мені. Цього не сталося.
Тому я не знаю — у мене немає відповіді взагалі. Я досі відчуваю цю втрату дуже сильно. У нас концерт 18 квітня, ми будемо презентувати альбом, і я дуже шкодую, що батька не буде на концерті. Тому що це буде таке музичне дійство, а це та людина, яка в мене оце зернятко музики посіяла. Це був саме батько. Тому що з ним я проводив багато часу за музикою, він дуже гарно грав на акордеоні, він закінчив училище — все, що духове, йому дуже подобалось. Я знаю, вірю точно, що цей конект — він нікуди не зникає.
Чи ти відчуваєш очікування підтримки від слухачів, яких ти надихаєш і вселяєш оптимізм? І чи завжди можеш їм відповідати?
Я розумію одне: у музики надзвичайна сила. Тому що музика — це як твій особистий психолог. Це і для людини, яка створює музику, і для людини, яка її слухає. Ти якийсь час перебуваєш у своїй бульбашці. Дві з половиною хвилини, три хвилини — неважливо. І ти розумієш, що ти такий не один. Є ще люди, які відчувають так само, як і ти. Це дуже сильно об'єднує.
Музичні концерти — це надзвичайно важливо, тому що ми дуже допомагаємо одне одному. Ми ж єднаємося, в цей момент обмінюємося енергією, любов'ю, заряджаємо одне одного. Ми зі свого боку розуміємо, що можемо підтримати та допомогти людям, а вони — можуть хоча б на деякий час трошечки відлетіти в інший світ. Ми, зі свого боку, також дуже багато отримуємо. Ми розуміємо, що те, що ми робимо, — це надзвичайно важливо. Це і є синергія.
Я взагалі обожнюю спілкуватися з людьми після концерту і слухати те, що вони кажуть. І скільки ми концертів не грали — це зазвичай ті самі слова: що це надзвичайно важливо і це дуже допомагає.
Яку емоцію цей альбом має викликати в людей, які його послухають?
Я гадки не маю. Чесно. Я взагалі ідеаліст, перфекціоніст — я дуже прискіпливо до цього ставлюсь. У мене кожне слово має бути на своєму місці, я маю його відчувати. Це пазл, який має обов'язково скластися. Іноді це триває дуже довго, іноді — дуже швидко, от як із піснею "Запах твого волосся". Але воно має бути ідеально.
Тому альбом уже вийшов — він більше мені не належить. Він належить людям, належить світові. Слухайте, відчувайте, знаходьте питання, знаходьте відповіді, знаходьте щось близьке для вас. Або не знаходьте — це теж можливо. Я віддаю — і трохи з себе цей тягар знімаю.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст-шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media