Уже 18 квітня стартує третій фестиваль квір-кіно Sunny Bunny. Фільмом-відкриттям стане документальна стрічка "Королеви радості" — повнометражний дебют Ольги Гібелінди, створений у копродукції з Суспільним Мовленням. На фестивалі заплановано лише один показ — 18 квітня о 18:30.
Стрічка розповідає про трьох дреґ-королев — Діву Монро, Марлен Шкандаль і Ауру. Вони відмовляються покидати Україну, а замість втечі вирішують боротися: за свободу, спільноту ЛҐБТК+ і саме своє існування. Фільм стежить за їхнім життям — сповненим втрат, страху, а також незламної сміливості. Марлен бореться зі старими ранами, Діва Монро знову знаходить себе, а Аура бореться за місце як в армії, так і на сцені. Благодійне дреґ-шоу, яке вони організовують на підтримку України, перетворюється на символ єдності та стійкості.
Суспільне Культура розпитало режисерку, продюсерку та героїв і героїнь документальної стрічки про створення "Королев радості" та про те, які рефлексії ті хотіли б викликати у глядачів.
Режисерка Ольга Гібелінда
Як виникла ідея створити документальний фільм "Королеви радості", з якими викликами ви зіткнулися під час роботи та скільки тривала робота?
Ідея фільму народилася в момент глибокої особистої переоцінки — коли я побачила, як багато людей, попри війну, страждання й втрати, продовжують жити, творити, любити й шукати радість. Мене вразили представники ЛГБТК+спільноти, які не просто виживали в умовах повномасштабної війни, а несли світло іншим. Саме тоді я зрозуміла, що хочу створити фільм про тих, хто не боїться бути собою, навіть коли все навколо тріщить по швах.
Найбільший виклик — зберегти довіру героїв. Адже ми працювали з дуже особистими історіями. А ще — знімати в період повітряних тривог, блекаутів, пересувань. Робота тривала понад два роки — від першого інтерв'ю до фінального монтажу.
Які основні емоції або рефлексії ви хотіли б викликати у глядачів?
Насамперед співчуття, захоплення й повагу. Я хочу, щоб глядачі побачили за зовнішньою яскравістю — вразливість і силу. Щоб фільм став нагадуванням про те, як важливо мати право на власний голос, власну ідентичність і власну радість. Навіть — і особливо — під час війни.
Які були нюанси у роботі з кожним героєм або героїнею фільму?
Для мене документалістика — це насамперед про довіру й про створення простору, в якому інша людина може бути собою. Тому я не говорила б про "нюанси" в сенсі складнощів: я завжди з повагою ставлюся до своїх героїв і ніколи не намагаюся їх "пояснити" чи сформувати під сюжет. Я слухаю, спостерігаю, співпереживаю, даю можливість розповісти.
У нас багато монологів героїв, справа в тому, що це крихкий світ, не завжди доречно було працювати навіть з оператором, тож частину матеріалу я робила з особистих, приватних розмов із моїми королевами. Це фільм, у якому герої самі задають ритм — я просто йду за ними без засудження і без адвокатування, як є. Це важливо, адже мені хотілось показати квір-ком'юніті без стереотипів. Мені не подобається сегрегація у будь-якому сенсі, для мене будь-яке ком'юніті — це насамперед ми, українці, які у різний спосіб захищають і допомагають країні вижити, ми — люди, які мають рівні права, і звісно, право бути щасливими, бо у нас одне життя і ми обрали жити його тут, вдома.
Які сцени стали для вас найбільш емоційними?
Мабуть, бути поряд з Монро під час іспиту до університету.
Марлен (Саша), який вирушає з гуманітарною допомогою до звільненого на той момент села Стрілеча.
Ще один дуже теплий і водночас глибокий момент — сцени між Артуром (Аурою) та його дідусем. У цьому — історія прийняття, зв'язку поколінь, любові, яка не завжди була простою, але з роками перетворилася на підтримку, і звісно, це про прийняття.
Якими трьома словами ви описали б "Королев радості"?
Сміливість. Світло. Нескореність.
Продюсерка Іванна Хіцинська
Як виникла ідея створити документальний фільм “Королеви радості”, з якими викликами ви зіткнулися під час роботи та скільки тривала робота?
Ідея народилася під час поїздки на один із міжнародних фестивалів, де ми побачили багато фільмів про Україну, які показували нас виключно через призму страждань. Ми зрозуміли, що хочемо дати світові інший образ — образ життєстійкої, гідної та вільної України. Так з'явилася думка розповісти історію людей, які попри війну залишаються собою, не бояться бути яскравими, чесними й живими.
Режисерка Ольга Гібелінда мала тісний зв'язок із ЛГБТК+спільнотою, що дозволило отримати глибокий доступ до наших героїв.
Для мене створення цього фільму стало особистим маніфестом того, що життя — це вічна боротьба і ми маємо будь-що жити та намагатися максимально насолоджуватися тими радісними моментами, які трапляються нам у житті.
Зйомки тривали близько півтора року, і найбільшими викликами були безпекові обставини воєнного часу, нестабільність графіків героїв, а також психологічна відповідальність за делікатну тему і довіру героїв.
Які основні емоції або рефлексії ви хотіли б викликати у глядачів?
Ми хочемо, щоб глядач відчув натхнення. Щоб побачив не лише біль, а й красу свободи, гідності, вибору бути собою навіть тоді, коли навколо війна. Це фільм про силу духу, про радість як акт спротиву, про любов, що існує попри страх. Хочемо, щоб після перегляду залишалося відчуття надії, віри в людяність і в те, що Україна — це країна, де є місце для кожного.
Які були нюанси у роботі з кожним героєм або героїнею фільму?
Кожна історія — унікальна, і до кожного героя ми підходили з максимальною делікатністю. Наприклад, Артур — відкритий і щирий, надзвичайно людяний. Монро — досвідчена, мудра людина, на яку хочеться рівнятися за силою духу. Олександр — глибокий та харизматичний, але приховує свою вразливість за яскравим образом Марлєн Шкандаль.
Важливо було вибудувати довіру, не порушити безпеку, дати простір для щирості. Для мене як для продюсерки було важливо слухали людей, а не робити фільм за участі "цікавих героїв".
Які сцени стали для вас найбільш емоційними?
Найбільш емоційними стали моменти, коли наші герої відкривалися у своїй людській вразливості — не як артисти, а як люди. Сцена, де Артур розказує про маму та турбується про дідуся. Момент, коли Олександр поїхав на Харківщину та не зміг потрапити на кладовище до матері. До речі, це все відбувалось десь у перед пасхальні дні два роки тому. Або коли вони всі разом виступають на благодійному концерті — це вже акт єднання, зцілення і підтримки. В такі миті камера фіксувала щось набагато глибше за візуальну красу — правду і стійкість.
Якими трьома словами ви описали б "Королев радості"?
Вразлива. Визвольна. Життєствердна.
Артур Озеров (Aura)
Я погодився на зйомку фільму, тому що я хотів показати свою історію іншим, незважаючи на важкі моменти життя, завжди можна знайти час для радощів.
Найбільш емоційним для мене був момент зйомки концерту 9 березня. По-перше, це був сам концерт, багато людей, важливі кадри для самого фільму, бо хотілося відзняти якнайкраще. З іншого боку, саме в ті дні моїй мамі було найважче за станом здоров'я.
І був момент, що я навіть думав відмовитися від зйомок в той день і побути з мамою, однак мама мені сказала, щоб я їхав. Постійно тримав телефон при собі й чекав тривожного дзвінка. Однак все минулося досить добре, концерт ми зробили.
Монро
Найбільш емоційним, мабуть, був мій вступ в інститут.
Перший раз я складала іспит в онлайні зі своєї кухні, так ще й під прицілом камери.
А другий момент — це благодійна вечірка в клубі. Я з початку війни дуже рідко з'являлася на сцені перед публікою, тим паче з благодійною місією. Тому дуже хвилювалася.
Я певний час сумнівалася, чи доцільно зніматися в кіно про "радість життя", коли війна і знищуються та руйнуються людські життя й долі, але в процесі спілкування з режисеркою я відчула, що хочу розповісти свою історію трансформації та пошуку своєї як гендерної, так і національної ідентичності. А потім втягнулася.
Олександр (Марлен Шкандаль)
Найбільш емоційними були відвідини рідного села під обстрілами, види розбитих будинків, покинутих тварин, людей напризволяще. Ми були у катівні у Липцях — неможливо уявити, що там люди пережили. А багато хто ні. Також ударом стало те, що так і не зміг потрапити на могилу до мами...
Три слова про "Королев радості": важливість, нагадування, лють.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media