Переклади — це спосіб зробити українську культуру видимою у світі, доєднати її до глобального літературного процесу, впливати, провокувати, змінювати сприйняття України за кордоном. У час повномасштабної війни література стала ще одним інструментом дипломатії та культурного опору — голосом, який доносить український досвід туди, де його раніше майже не чули. Цьому сприяє й Drahomán Prize.
Drahoman Prize — це відзнака для перекладачів з української мови на мови світу, яку у 2020 році заснували Український інститут, PEN Ukraine та Український інститут книги.
Що змінилося у сфері перекладів за останні роки? Чи зберігається міжнародний інтерес до української літератури? Які тексти перекладають найчастіше? Як змінюється роль перекладачів в час війни? Шукаючи відповіді на ці питання, Суспільне Культура поспілкувалося з координаторкою Drahoman Prize Анною Вовченко та перекладачкою, членкинею Виконавчої ради PEN Яриною Грушею.
Про Drahoman Prize
Відзнаку Drahoman Prize вручають за перекладацьку майстерність та внесок у промоцію української літератури у світі. Мета премії — сприяти діяльності перекладачів з української на мови світу.
Першою лауреаткою стала німкеня Клаудія Дате за переклади німецькою мовою поетичної збірки Сергія Жадана "Антена" (видавництво Suhrkamp) та роману Олексія Чупи "Казки мого бомбосховища" (видавництво Haymon Verlag).
Номінувати на премію можуть перекладача або перекладачку, що мають у доробку мінімум один перекладений з української документальний або художній твір: прозові, поетичні, драматичні та нонфікшн-видання (есеїстику, репортажі, інтерв'ю, біографії, мемуари тощо). Книжка має бути опублікована в іноземному видавництві протягом останніх двох років.
Лауреати премії не номінуються на неї повторно, як і книжка, що вже отримувала цю відзнаку.
На Drahoman Prize за 2024 рік претендують такі перекладачі:
- Ееро Балк — переклад фінською роману "Драбина" Євгенії Кузнєцової;
- Амелія Ґлейзер та Юлія Ільчук — переклад англійською поетичної збірки Галини Крук "Короткий курс "Коктейлів Молотова";
- Дарія Павлешен та Ана Дуґанджич Ана — переклад хорватською роману Юрія Андруховича "Радіо Ніч";
- Вітас Декшніс — переклад литовською роману Тараса Прохаська "Непрості".
Переможця Drahoman Prize обирає капітула з 9 членів, серед яких — авторитетні письменники, перекладачі, мово- та літературознавці, культурні менеджери. Також до складу журі незмінно входить гендиректор Українського інституту, президент PEN Ukraine, директор УІК та лауреат попереднього року. Цього разу капітула складається з таких експертів:
- культурний менеджер Володимир Шейко;
- філософ та президент PEN Ukraine Володимир Єрмоленко;
- директорка УІК Олександра Коваль;
- перекладачка Ярослава Стріха;
- літературна історикиня Алла Татаренко;
- польська перекладачка Катажина Котинська;
- американський україніст, голова Українських студій у Кембриджському університеті Рорі Фіннін;
- літературознавиця Ірина Забіяка;
- перекладачка та культурна менеджерка Софія Онуфрів.
Церемонія нагородження щороку проходить у квітні. Лавреат чи лауреатка премії отримує грошову винагороду в розмірі 3000 євро (з урахуванням податків), статуетку від художниці Анни Звягінцевої та промоцію творчості від Українського інституту та Українського інституту книги.
"Згідно з положенням, премія, окрім грошової винагороди, містить іще й, так би мовити, інфраструктурну складову: вона покликана гарантувати перекладачам доступ до літературних резиденцій, участь у перекладацьких майстернях, спільних заходах із українськими авторами та зустрічах з дієвцями видавничого ринку, а також спілкування з колегами-україністами в рамках семінарів і конференцій", — розповідає координаторка Drahoman Prize Анна Вовченко.
Вона додає, що повномасштабна російська агресія проти України наразі суттєво ускладнює, а то й тимчасово унеможливлює такі ініціативи. Організатори премії розраховують відновити їх після завершення війни.
Переклад з української: тренд чи тенденція
На тлі війни увага світу до української культури загострилася. Втім, чи можна вважати цей інтерес довготривалою тенденцією?
Перекладачка з англійської та іспанської мов Анна Вовченко зазначає, що інтерес до української літератури спорадично був помітний у світі й до 2014 року — однак про нього однозначно не випадало говорити як про систему, та й уявлення закордонних видавців про українську літературу було доволі хаотичним.
Прогалини в знаннях про Україну, каже Вовченко, заповнювалися зусиллями поодиноких ентузіастів-перекладачів, яких було замало, щоб в уяві закордонних аудиторій склалася цінісна картина такої живої та повнокровної культури, як українська.
Війна, а особливо повномасштабна, і несподіваний для багатьох свідомий та послідовний опір українців російській агресії стимулювали зростання попиту на все українське, зокрема й книжки.
"Наше завдання тепер — тримати інтерес до української літератури у фокусі світової уваги тому, що вона класна й варта глибокого прочитання, так само повноцінна й жива, як ширше відомі літератури західніших країн Європи", — наголошує Анна Вовченко.
Перекладачка з італійської Ярина Груша зазначає, що у 2022–2023 роках запит на українську літературу був більшим, але й зараз він зберігає певну стабільність.
"Ми зайшли на літературний ринок, де українська книжка була нішевою — і зараз ця ніша розрослася та більш-менш закріпилася. Нам треба залишитися на літературному ринку, але це теж буде залежати від подій в Україні та світі", — додає вона.
Які українські видання найбільше цікавлять іноземних видавців
Прикметно, що зараз на ринку простежується великий інтерес до воєнної літератури, особливо поезії. Анна Вовченко зазначає, що йдеться насамперед про вірші авторів-ветеранів та чинних військових, але також і цивільних, які осмислюють воєнні події зі своєї перспективи.
Окрім цього, вагомий потенціал для перекладу має українська література 1920-х, яка "органічно вписується у європейський модерний контекст і заповнює багато лакун у тяглому знанні про Україну та історію її літературного процесу — як іноземцям, так і нам самим".
Ярина Груша стверджує, що найважче за кордоном просувати українську есеїстику. Виняток — дуже відомі автори, як-от Оксана Забужко, чиє есе про війну "Найдовша подорож" переклали норвезькою, польською, німецькою, нідерландською та латвійською мовами.
Також — принаймні на італійському ринку — не дуже популярна наша поезія, за винятком текстів Вікторії Амеліної. Італійське видавництво Guanda запланувало роботу з творами письменниці ще до її загибелі через російський обстріл — через їхню відкритість до європейського читацтва.
"Нам треба ще довго працювати над тим, аби виробити довіру до українського голосу. Треба, щоб він не тільки асоціювався з жертвою, яка не може говорити за себе через травму, а й звучав компетентно, експертно", — акцентує Ярина Груша.
Натомість, каже Ярина Груша, простіше пропонувати українську класику для менших видавництв та українську сучасну літературу для більших видавництв. Найкраще перекладається, за її спостереженнями, Андрій Курков — автор книжок "Пікнік на льоду", "Сірі бджоли", "Закон равлика" та багатьох інших. Його твори перекладені 36 мовами світу.
Невдовзі в Італії також видадуть переклади романів Гаськи Шиян та Євгенії Кузнєцової.
Значення перекладів, державна підтримка та брак фахівців: виклики галузі
Літературні переклади — це вагома складова широкої культурної дипломатії. Анна Вовченко зазначила, що вкрай важливими є мови, якими говорять не лише в Європі, а й на інших континентах.
"Нам дуже бракує видимості української літератури в Південній Америці (тут ключовими є переклади іспанською і португальською мовою), країнах Азії та Африки — тих, куди культурні мости традиційно найдовші, а зусиль для їх спорудження треба найбільше", — каже вона.
Серед європейських мов Вовченко виокремлює скандинавські: нордичні країни мають багато спільного історичного та культурного досвіду з нами, а також ресурсу й бажання для порозуміння. Ще одна причина працювати над перекладами шведською — "якщо ми хочемо в майбутньому бачити котрогось із українських авторів нобелівським лавреатом" Нобелівську премію заснував шведський науковець Альфред Нобель — і вручають її також у Швеції..
Окрім цього, PEN Ukraine закликає звернути увагу на арабомовну україністику. Хоч уже є певні напрацювання в цьому напрямі, він потребує систематичніших зусиль і вкладенння ресурсів.
Виклик, зокрема, в браку фахових перекладачів:
"Їх бракує завжди й на всі мови, позаяк текстів багато, роботи з ними — також, і цю роботу абсолютно неможливо якісно виконати зусиллями одного чи кількох перекладачів на всю країну, як це дуже часто й буває".
Анна Вовченко зазначає, що ця проблема менш гостро стоїть у країнах, що мають з Україною давні сусідські зв'язки та усталені літературні програми співпраці, як-от Польща або Німеччина. Або ж розвинену, переважно силами самих українців у діаспорі, академічну традицію україністики (як США з його Гарвардським інститутом українознавчих студій).
Та загалом Україні треба мати більше якісно розроблених програм із вивчення й перекладу української літератури — як у Європі, так і в країнах, що розташовані далі від нас на географічній мапі й мають із нами більше культурних відмінностей (як, наприклад, Японія).
"Загалом це дуже комплексне питання послідовної української дипломатії, залученості в глобальний контекст і готовності чути інших навзаєм, оскільки для того, щоб бути цікавими іншим, обов'язково потрібно цікавитися ними навзаєм", — пояснює Анна Вовченко.
Вагому роль у просуванні української літератури за кордоном мають грантові програми. Зокрема, Translate Ukraine від Українського інституту книги, яка надає фінансування закордонним видавництвам на публікацію перекладних книжок з української літератури. Таким чином підтверджується інституційна спроможність України вкладатися в промоцію своєї культури і стимулюється інтерес видавців до українського літературного ринку.
Також Анна Вовченко згадує навчальні програми для перекладачів з української на французьку, німецьку й англійську мови, які підтримує Український інститут.
"І, звісно, неодмінно треба згадати українські стенди на світових книжкових ярмарках, які, не будучи спрямовані строго й безпосередньо на підтримку перекладів, є ключовими для укладання міжнародних видавничих угод і стимулювання міжнародної співпраці в галузі літератури", — підсумовує вона.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media