В український прокат 27 березня виходить нова робота одного з найважливіших режисерів французької нової хвилі Франсуа Озона ("8 жінок", "Басейн", "Подвійний коханець").
Цього разу це детективна історія з нотками трилеру під назвою "З приходом осені".
За невибагливою поетичною назвою Озон ховає розповідь про родини двох найближчих подруг — Мішель та Марі-Клод. Стосунки в цих родинах переплетені в клубок з таємниць, старих образ, провини та бажання спокути.
Як пояснює сам режисер, для нього було важливо показати двох жінок з різним ставленням до почуття провини. Одна з них прагматично обирає не відчувати себе винною, а інша навпаки — постійно сумнівається та страждає через це.
Двох головних героїнь на екрані втілили французькі зірки Елен Венсан (вона вже грала невелику роль в Озоновому "З божої волі") та Жозіан Баласко ("Занадто красива для тебе", "Засмаглі"), які відомі своїми ролями в кіно та театрі, а також самі є режисерками. Компанію їм склали зірка фільму Озона "Басейн" Людивін Саньє та П'єр Лоттен ("Люпен", "З божої волі", "Фанфари").
Журналістка Марія Кабацій поговорила у Парижі з Франсуа Озоном про його фільм "З приходом осені", сімейну історію, що лягла в основу стрічки, та двозначність, яку режисер навмисно залишає публіці.
Ваша попередня робота — кримінальна драма "Мій злочин" — костюмована, більш буржуазна. "З приходом осені" — візуально простіше кіно. Чи є це відображенням вашого стану як режисера?
Коли я роблю кіно, кожного разу намагаюся не повторювати себе, пробувати щось нове, експериментувати. Як казав Франсуа Трюффо (французький кінорежисер, один із засновників нової хвилі), завжди добре робити наступне кіно повною протилежністю до того, яке ти щойно закінчив.
Після "Мого злочину", який був комедією, дуже театральною, жанровою, відзнятою на студії, я хотів повернутися до чогось більш реалістичного і зробити головними персонажами літніх жінок.
Знімати різне кіно — моє особисте задоволення.
Звідки виникла така ідея для стрічки?
Насамперед я планував зняти фільм про літніх жінок, яких насправді не особливо роблять видимими у французькому кіно. Я хотів, щоб у мене вони зіграли головні ролі.
Думаючи про це, я пригадав історію зі свого дитинства. У мене була прабабуся, яка одного разу організувала вечерю для всієї родини. Для частування вона назбирала трохи грибів у лісі — і після цієї вечері усі отруїлися, дехто навіть опинився в лікарні. Було зле всім, крім неї, бо вона не їла грибів.
Я обожнюю цю історію про мою прабабцю. В дитинстві мені подобалося думати, що вона хотіла вбити всю сім'ю.
Тому ця історія була в моїй голові: про літню жінку, яка має вигляд ідеальної бабусі, але є більш загадковою, ніж здається на перший погляд.
Для однієї з головних ролей ви обрали акторку Елен Венсан, вона не знімалася у кіно багато років. Чому ви зупинилися на ній?
Вона дуже гарна акторка, але у неї було небагато головних ролей у кіно. Тому я хотів відвести їй почесне місце. Водночас вона дуже цікава акторка, бо може бути дуже зворушливою і дуже жорсткою водночас.
Елен не злякалася неоднозначності свого персонажа. Цікаво, що коли я дав їй сценарій, вона сказала: "Це ж моє життя". А далі пояснила, що також народилася в Бургундії, мала важкі стосунки із сином. Вона ще казала мені, що перші 20 хвилин фільму — це справжнє документальне кіно про її життя.
Також вона успішна театральна режисерка. Чи були у вас якісь суперечки під час роботи над фільмом?
Ні, ми не сперечалися. Але багато розмовляли. Вона повністю довіряла мені. А я дозволив їй взяти максимум від її персонажа. Тож нам було легко працювати разом.
Ще одна акторка з фільму "З приходом осені" знялася в одному з ваших найвідоміших фільмів — "Басейні". Чому ви вирішили знову попрацювати з Людивін Саньє?
Було дуже зворушливо працювати з нею 20 років потому. Коли ми знімали "Басейн", це була гарненька молода дівчина, а зараз вона — мама. Тож це було дуже емоційно.
Як режисеру мені дуже подобається ідея працювати з акторами, які знімалися в моєму кіно колись давно.
Людивін дуже сподобався сценарій. Коли вона його прочитала, сказала: "Дякую, ви дали мені не найкращу роль у цьому кіно". Але вона довіряє мені, тож наділила свою героїню великою силою — спочатку всі її ненавидять, а потім крок за кроком розуміють, чому вона поводить себе саме так зі своєю матір'ю.
У вашому фільмі щастя одного персонажа побудовано на нещасті чи трагедії іншого персонажа — доньки.
Усе як у реальності, хіба ні?
Але тут відбувається злочин!
Ви впевнені? Чи це дійсно був злочин? Ми не знаємо! Я знаю, а от ви — ні. Ви ж гадки не маєте, що насправді сталося на балконі.
Насправді ви зняли фільм, повний непевності: ми до кінця не знаємо, чи Вінсент штовхнув доньку, чи ні, чи Мішель зготувала ті гриби спеціально, чи ні. Чому ви залишили цей вердикт глядачам?
Бо я гадаю, що ви достатньо кмітливі.
У житті ви не знаєте повністю всього. Іноді у вас є якесь судження, а за якийсь час розумієте, що були не праві, тому що у вас не було повної картини усієї ситуації. Тож у своєму фільмі я хотів пограти саме з цим.
Звісно, я та мій співсценарист знаємо точно, що вона зробила, що сталося в Парижі, оці всі речі. Але ми вирішили дати свободу глядачеві, щоб він міг уявити те, що сам забажає. Наче це його власний фільм.
Чи хотіли це знати актори?
Звісно. Вам варто поговорити з Елен (Елен Венсан, виконавиця ролі Мішель). Але що стосується Елен, то вона цілком невинувата! Вона сказала мені: "Я граю жінку, яка не завинила, я вірю кожному слову своєї героїні".
У своєму фільмі ви створили певний образ нетрадиційної сім’ї — це дві літні жінки, які стають одна для одної родиною.
Так. Я якраз хотів показати у своєму фільмі, що іноді зв'язки, які ми самі обираємо, важливіші за зв'язок по крові.
І дійсно для Мішель Марі-Клод як сестра, Венсан — як син. Водночас стосунки із власною донькою дуже токсичні, їм важко комунікувати. Це складнощі, які є у багатьох родинах.
Ви ретельно підбираєте акторів для своїх стрічок. У вас однаковий підхід до всіх них чи він все-таки різниться?
Дуже рано я усвідомив, що підхід режисера до актора відрізняться залежно від особистості цього актора. Я це добре зрозумів, знімаючи "Вісім жінок". Я просто не міг знімати Катрін Денев, як я знімав Ізабель Юппер. Кожного разу ти мусиш адаптуватися до актора.
У моєму новому фільмі хлопчик не є професійним актором, тож я не можу працювати з ним, як працюю з Елен Венсан.
Тому кожного разу ти маєш знайти спосіб допомогти їм, знайти найкращу мову.
Чи завжди вам вдається знайти цю найкращу мову?
Я намагаюся! Іноді це важко, бо є люди, з якими навіть розмовляти важко, але зрештою вони роблять саме те, що вам потрібно.
Актори — це дивні тваринки. Ти мусиш адаптуватися постійно.
Ви кажете, що знімаєте кіно заради власної втіхи. Чи важливим для вас є касовий успіх ваших стрічок?
Це допомагає мені зняти наступний фільм. Тож так, це важливо, бо нині стає все важче продюсувати кіно. Особливо таке, що має середній бюджет — не щось мале, але й не блокбастер.
Тому я дуже зрадів, що цей фільм, що, по суті, є малобюджетним, мав успіх у Франції. Це допоможе мені в майбутньому.
Коли ви читаєте сценарій, то не знаєте, чи він спрацює, яким буде боксофіс. Бо дві літні жінки з грибами — це не дуже сексі, розумієте. У цьому полягає задоволення робити кіно — ви ніколи не знаєте напевне. І немає жодного рецепта успіху.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media