Netflix стрімко набирає підписників новими серіалами, і “Бріджертони” вже ввійшов до п’ятірки найпопулярніших. Стрімінговий сервіс повідомив, що з часу виходу серіалу його подивилося більше 63 мільйонів підписників. Цьому могло посприяти чимало факторів – дата релізу на Різдво, ім’я продюсерки Шонди Раймс (“Анатомія Грей”, “Скандал”) та жанр костюмованої іронічної драми, який Netflix досі не розвивав у своїх планах.
“Бріджертони” мають потужну літературну основу із серії романів Джулії Квінн, присвячених історії видачі молодих жінок заміж. Події книг Квінн відбуваються на початку 19 століття, мають флер романів Джейн Остін, але стали популярними серед читачів саме завдяки відвертому зображенню сексу. Серіал не цурається показувати любощі головних героїв, які відкривають свою сексуальність.
Найбільше часу перший сезон присвячує Дафні Бріджертон – найстаршій з доньок сімейства. На ринку наречених вона стала фавориткою королеви, тому має всі шанси отримати хорошого чоловіка. Але ж Дафна мріє про заміжжя, в якому є місце для кохання, тому відтягує процес залицянь та укладає умовний договір із герцогом Саймоном. Вони прикидаються парою, щоб відмежуватися від традицій та обов’язків весільного сезону.
Саймон теж не переносить розмов про швидке одруження, але пообіцяв аб’юзивному батьку, що ніколи не народить йому нащадка. Тому, коли Дафна та герцог таки закохуються один в одного, головним конфліктом стає небажання чоловіка мати дітей. Перший роман Джулії Квінн “Герцог та я” сфокусований на їхніх стосунках, завершуючи сезон наречених логічним хеппі-ендом. Але серіал пропонує набагато більше.
Крім Бріджертонів, з’являється і родина Фезерінгтон. Найцікавішу сюжетні лінію отримує Пенелопа, яка закохана до нестями у Коліна Бріджертона, але той не зчитує її почуттів. Такий серіал не може обійтися без впливового опікуна, який намагаєтсья контролювати стан справ у родині. Ентоні Бріджертон виконує цю функцію з блискучим запалом старшого брата. Наче в настільній грі, він вирішує, кому і як пасує партія його сестер.
Щоб надати проєкту інтонацій пліткарського роману, оповідачем історії стала леді Віслдаун – авторка газетної колонки. Її обличчя розкриють у фіналі серіалу, але завдяки її інтерпретаціям куди легше розібратися в інтрижках головних героїв. Велика кількість персонажів та годинний хронометраж серії, здавалося, мав би допомогти розкрити всі характери, але “Бріджертони” повторюють помилки подібних проєктів Netflix. Восьми- або десятисерійні фільми стримінгового сервісу часто мають “пусті” епізоди (у Голлівуді їх називають філлерами), які полінувалися вирізати на монтажі. Тим самим шоураннер намагається виконати замовлення на кількість епізодів, забуваючи про якість продукту.
Тому важко виділити будь-яку серію “Бріджертонів” та розповісти, про що у ній йдеться. Автор серіалу Кріс Ван Дюсен міг би впоратися з меншим хронометражем і уникнути виправданих закидів щодо “мильності” проєкту, але натомість події тонуть у самоповторах. Персонажам знову і знову доводиться проговорювати свої наміри, що набридає вже на третій серії.
Те, чим проєкт пишається найбільше – каст темношкірих акторів та акторок, – додає “Бріджертонам” цінності, хоча розподіл ролей між ними неначе робився у довільному порядку. Так, королеву Англії грає темношкіра акторка Голда Рошойвел, а герцога Гастінгського – актор зімбабвійського походження Реге-Жан Пейдж. Це стає приводом для розмов у серіалі, що колір шкіри не має значення, якщо королівська особа закохалася у темношкіру жінку і взяла з нею шлюб. Однак тема рівноправ’я залишається на маргінесах.
Ще одна відмінність від екранізацій Джейн Остін, з якими глядач звик асоціювати костюмовані драми, – роль жінки у цій історії. Цим серіал чимось схожий на нещодавній фільм Ґрети Ґервіг “Маленькі жінки” за романом Луїзи Мей Олкотт завдяки рішучості головної героїні. Коли на Дафну нападає мерзотний залицяльник, Саймон не встигає прибігти їй на поміч. Вони сама посилає чоловіка в нокаут одним ударом, і це – лише один із прикладів для наслідування із “Бріджертонів”.
Оскільки Netflix може показувати еротичні сцени, поставивши примітку “16+”, проєкт Шонди Раймс може собі дозволити зображення сексу без зайвих стереотипів. Жіноча мастурбація та переривання статевого акту – основні сексуальні теми, які у “Бріджертонах” показують неодноразово. Втім, саме через кількість сексу серіал повільно рухається до фіналу, а в його зображенні глядача тут навряд чи щось здивує.
“Бріджертони” розраховані на аудиторію прихильників “Гордості та упередження” і "Аббатства Даунтон”. Малоймовірно, що йому вдасться посісти перше місце за переглядами на Netflix – аж надто специфічний жанр обрала Шонда Раймс для свого першого проєкту. Але це блискуче вписується у стратегію стрімінгового сервісу, який хоче дати контент на будь-який вибір всім підписникам. Якщо танці на балу та чоловічі бакенбарди – не ваша чашка чаю, Netflix щотижня впродовж 2021 року даруватиме альтернативу “Бріджертонам”.
Читайте також
На хвилі успіху "Ферзевого гамбіту": 5 фільмів про гру в шахи
“Перші ластівки: Залежні”: огляд серіалу з коментарями креативного продюсера Євгена Туніка
“Секс, Інста і ЗНО”: назад до школи. Огляд серіалу з коментарями шоуранерки Ірини Никончук