Стрічка "Анора" стала тріумфаторкою 97-ї церемонії "Оскар", отримавши нагороди у категоріях "Найкращий фільм", "Найкращий режисер" "Найкраща жіноча роль", "Найкращий оригінальний сценарій" та "Найкращий монтаж".
За сюжетом молода стриптизерка Анора (Майкі Медісон) виходить заміж за сина російського олігарха. Дізнавшись про це, родина хлопця готова піти на все, щоб анулювати шлюб.
Під час отримання нагород на "Оскарі" режисер Шон Бейкер та акторка Майкі Медісон зі сцени дякували секс-працівникам, які консультували стрічку та стали джерелом натхненням для творців фільму.
"Я просто хочу сказати, що я вас бачу. Ви заслуговуєте на повагу і людську гідність. Я завжди буду вашою подругою і союзницею, і закликаю інших робити те ж саме", — сказала Майкі Медісон, отримавши свій "Оскар".
Проте самі секс-працівниці критикували фільм за зображення їхньої сфери. Окрім того, перемога "Анори" свідчить про ширші тенденції у Голлівуді — зокрема, любов до зображення людей з уразливих соціальних груп, а особливо секс-працівниць.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає історію зображення проституції, або секс-роботи у Голлівуді, у чому полягає проблематичність таких стрічок і чому такі фільми, як "Анора", стають популярними.
Ремарка
Важливо зазначити, що сам термін "секс-праця" викликає багато суперечок.
Наприклад, його використання зазнає жорсткої критики з боку частини феміністок, які стверджують, що він нормалізує та легітимізує секс-торгівлю (яка за своєю суттю є експлуататорською). З іншого боку, термін "секс-праця" широко використовується в академічних дослідженнях, правозахисному дискурсі та активістських рухах.
Надалі у тексті термін "секс-праця" (та похідні від нього) буде використовуватися не для того, щоб зайняти певну позицію в дебатах, а тому, що це широко визнаний термін у дослідженнях і дискусіях на цю тему.
"Продай себе на Голлівудському бульварі і ти теж зможеш вхопити мільйонера"
"Десятиліттями Голлівуд розглядав секс-працівниць як трагічних жертв — зломлених, безпорадних, розмінний товар. У більшості фільмів і серіалів секс-працівниць часто зображували лише як другорядних персонажок, часто безіменних, і їхнє призначення рідко виходило за рамки сюжетних інструментів", — йдеться у матеріалі "Зображення секс-працівниць у кіно".
Сюжети про те, як чоловік має врятувати "занепалу жінку" від її "аморального життя" є класичними у Голлівуді.
Наприклад, ще у 1930 році вийшов фільм "Анна Крісті", де Грета Гарбо грає колишню повію, що приховує своє минуле від моряка, який закохується в неї. Коли правда зрештою відкривається, моряк "пробачає" героїню за її минуле та пропонує почати все з чистого аркуша.
У фільмі "Таксист" (1976) Джоді Фостер грає дівчинку Айріс, яку змушує до проституції сутенер. Незважаючи на трагічний та серйозний контекст, роль Айріс у сюжеті є більше символічною — вона стає мотивацією для месництва головного героя Тревіса Бікла.
У таких фільмах як "Непрощений" (1992) та "Місто гріхів" (2005), секс-працівниці мають більшу роль, ніж суто інстурменти для сюжету. Вони хочуть помститися або ж захистити себе від чоловіків, що завдяють їм шкоди.
Але в обох стрічках жінки потребують втручання та допомоги героя-чоловіка, який їх захистить. Так секс-працівниці часто постають безпорадними жертвами, які потребують чоловічого втручання.
У матеріалі "«Анора» не є чимось новим — Голлівуд завжди був одержимий секс-працівницями" Енн Біллсон пише:
"Якщо ви хочете дізнатися більше про життя секс-працівниць на екрані, вам варто лише ознайомитися з історією кінопремії «Оскар», яку вперше вручили в 1929 році. Першу нагороду за найкращу жіночу роль отримала Джанет Гейнор за роль «вуличного ангела» у фільмі «Вуличний ангел», а Глорія Свонсон була номінована того ж року за роль «занепалої жінки» у фільмі «Сейді Томпсон». За 97 років існування «Оскара» нагороди за найкращу жіночу роль або найкращу жіночу роль другого плану 16 разів отримували акторки, які грали секс-працівниць".
Серед найвідоміших акторок, які отримали "Оскар" за ролі секс-працівниць Біллсон згадує Елізбет Тейлор із фільмом "Баттерфілд, 8" (1960) та Джейн Фонду з перформансом у "Клюті" (1971).
Цікаво, що після успіху "Клюту" виразна стрижка Джейн Фонди стала широко асоціюватися із секс-працівницями та породила окремий тренд у 70-х.
Біллсон також згадує й минулорічну переможицю у категорії "Найкраща жіноча роль" — Емму Стоун, чия героїня Белла Бакстер працювала у борделі наприкінці фільму "Бідолашні створіння". Через цю оптику фільм зазнав критики, адже особистий шлях Белли великою мірою спирався на дослідження своїх сексуальних бажань, що частині глядачів та критиків здалося експлутаційним.
Енн Біллсон згадує й "соцреалістичні" фільми про життя секс-працівниць. Зокрема, шведську драму "Ліля назавжди" (2002) (де головну роль зіграла російська акторка Оксана Акіньшина) та класику феміністичного кіно Шанталь Акерман "Жанна Дільман, 23, набережна Комерції, 1080, Брюссель" 1975 року.
З інших прикладів можна згадати стрічку "Монстр" (2003) із Шарліз Терон або відносно нещодавніх "Шахрайок з Волл-стріт" (2015), які частково намагалися висвітлити стриптиз як емансипативне явище (концепція, яку часто вважають проблематичною).
"Але такі суворі образи далекі від мейнстримного Голлівуду, який віддає перевагу зображенню секс-працівниць як казкових принцес, що потрапили у скрутне становище [...] Це наснажливий план: продай себе на Голлівудському бульварі і ти теж зможеш вхопити мільйонера", — пише Біллсон.
Напевно, найвідомішим фільмом про секс-працівницю, яка потребує порятунку, є стрічка "Красуня" з Джулією Робертс. Але та історія кохання, яку глядачі побачили у підсумку, сильно відрізнялася від першочергового задуму авторів.
Повія із золотим серцем: темний сюжет і критика "Красуні"
У 1990 році виходить фільм "Красуня" — романтична історія з Джулією Робертс у головній ролі, яка зіграла проститутку Вів'єн. За сюжетом успішний бізнесмен Едвард Льюїс (Річард Гір) винаймає Вів'єн на тиждень, щоб та прикидалася його дівчиною.
Ця угода дарує Вів'єн красиве життя — сцена, де вона закупає модний одяг під пісню Pretty Woman стала культовою. Згодом Едвард та Вів'єн по-справжньому закохуються й історія "Красуні" стає своєрідною адаптацією сюжету про Попелюшку — дівчина з низів, що має золоте серце, отримує прекрасного принца та омріяне життя.
Проте в оригінальному сценарії, який мав назву "3000" Вів'єн страждала від наркозалежності, а сам Едвард був соціопатом, який вважав Вів'єн не більше ніж іграшкою. В альтернативній версії фіналу фільму, Едвард викидав героїню з машини разом із грошима, які був їй винен, а потім їхав геть.
Але згодом права на майбутній фільм отримала студія Disney і сюжет став більш легким та романтичним.
Незважваючи на те, що "Красуня" стала культовим романтичним фільмом, у наступні десятиліття стрічку неодноразово критикували за романтизоване та нереалістичне зображення секс-праці.
Проституція у фільмі показана через призму гламуру та ідеалізації. Стрічка не показує небезпеки, експлуатацію чи системну нерівність, з якими стикаються багато секс-працівниць у реальному житті.
Сама Вів'єн живе у відносній безпеці, обирає клієнтів, які їй подобаються, і стикається з мінімальними труднощами — тобто її досвід не є репрезентативним для більшості секс-працівниць.
"Красуня" також просуває ідею, що секс-праця — це те, чим жінка займається лише доти, доки не з'явиться "правильний" чоловік. А сама Вів'єн показана як ідеалізована, гіперфемінна фантазія.
"«Красуня» допомогла переконати чоловіків в усьому світі, що жінка, яку він найняв на вечір, справді до безтями закохана в нього, а не просто хоче отримати гроші. Найгірший приклад цього — коли вони лежать у ліжку, а він каже їй: «Ти могла б бути значно більшим», наче секс-працівниці — це синонім слова «менше»", — пише Енні Лорд у матеріалі "П'ять причин, чому «Красуня» погано постаріла".
"Красуня" — це лише один з багатьох фільмів, який критикують за зображення закоханості секс-працівниці у свого клієнта.
Однією з головних причин цієї критики є те, що стрічки на кшталт "Красуні" ніяк не висвітлюють реалії того, чому жінки займаються секс-працею (бідність, відсутність можливостей, системні проблеми). Натомість у таких фільмах стверджується, що лише кохання є розв'язанням структурної нерівностіЯвище, коли одній категорії людей приписується нерівний статус відносно інших категорій людей., що спрощує досвід реальних секс-працівниць.
Але, зрештою, "Красуня" — це романтична казка: вона не претендує на реалізм і не ставить за мету висвітлення справжнього досвіду секс-праціниць. Тож тим цікавіше, що новий фільм Шона Бейкера "Анора" охрестили "тією версією «Красуні», що не сталася".
Емансипація чи експлуатація: за що критикують "Анору" та що стрічка говорить про секс-працівниць
- Шон Бейкер та історії про секс-працю
"Анора" — не перший фільм Шона Бейкера, що розповідає про сферу секс-праці. Такі його стрічки, як "Мандарин" (2015), "Проєкт «Флорида»" (2017) та "Червона ракета" (2021), принесли Бейкеру звання режисера, що без прикрас показує життя секс-працівників, водночас висвітлюючи ширші суспільні проблеми (бідність, маргіналізація та виживання робітничого класу).
Фільми Бейкера показували на міжнародних кінофестивалях — від Канн до Санденсу, що принесло йому широке визання. Але режисера також критикують за те, що він знімає фільми про маргіналізовані спільноти, хоча сам не походить із цього середовища.
Шон Бейкер виріс у родині відносно привілейованого середнього класу (його мати працювала вчителькою, а батько — патентним повіренимпредставник у справах інтелектуальної власності, який надає фізичним і/чи юридичним особам допомогу й послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності.), отримав середню та вищі освіти, після чого почав працювати в кіно.
Через цей бекграунд Бейкера деякі критки скептично ставляться до правдивості та етичності його фільмів, які висвітлюють історії про людей, що живуть у крайній бідності або стикаються із системним гнобленням.
Головний аргумент у цій критиці полягає в тому, що власний досвід Бейкера не дає йому достатньо підґрунтя для розуміння та правдивого зображення життя людей, які живуть у бідності, або тих, хто займається секс-працею.
Критика стала гострішою у 2021 році, коли Шон Бейкер представив фільм "Червона ракета".
Сюжет стрічки розповідає про колишнього актора-порнозірку Майкі Сейбера, який намагається заманити 17-річну продавчиню пончиків Полуничку в індустрію фільмів для дорослих. Хоча в одних колах фільм хвалили за гострий соціальний коментар, в інших "Червону ракету" критикували за зображення хижацької поведінки головного героя.
"Бейкер часто говорив про своє захоплення італійськими еротичними фільмами та фільмами про сексуальну експлуатацію 1970-х років, стверджуючи, що вони вплинули на «Червону ракету». Але багато глядачів відчували, що фільм перетнув межу між художнім дослідженням і відвертою гламуризацією хижацької поведінки", — The Economic Times.
Коли ж на початку 2025 року Шон Бейкер отримав декілька "Оскарів" за фільм "Анора" ("Найкращий оригінальний сценарій", "Найкраща режисура" і "Найкращий монтаж"), частина користувачів соцмереж були обурені цим рішенням Академії, згадавши про проблематичний сюжет "Червоної ракети".
"Академія, здається, забула «Червону ракету», у якій Бейкер намагався змусити нас відчути жалість до чоловіка, що чинить насильство проти дітей. Це була не розвага. Це було просто неправильно", — написав один користувач.
- "Анора" та критика секс-працівників
Отримуючі золоті статуетки на церемонії "Оскар" і Шон Бейкер, і Майкі Медісон (виконавиця головної ролі у фільмі) зі сцени дякували спільноті секс-працівників (які також консультували стрічку).
Але невдовзі після цього у різних медіа почали з'являтися матеріали про те, що насправді "Анора" не є реалістичним відображенням досвіду секс-працівників. І так вважають самі секс-працівниці.
"Ми не бачили, ким вона [ головна героїня] є насправді як людина. Ми бачили її лише в контексті роботи. Було б цікаво дізнатися більше інформації про її сестру, як мені здалося, з якою вона жила. Або хто її друзі, які її хобі та мрії. Я думаю, що дуже важливо, щоб ми уявляли секс-працівниць як цілісну особистість, а не тільки як їхню роботу", — поділилася стритизерка Медді з East London Strippers Collective.
Дівчина Сем, яка також працює у East London Strippers Collective, зазначила, що фільм представляє лише "дуже маленький шматочок секс-праці".
У матеріалі "Велика перемога «Анори» на «Оскарі» та реакція секс-працівників" авторка Кіндалл Каннінгем зазначає, що "Анора" не настільки прогресивний фільм, як може здатися на перший погляд.
"Питання про ставлення Бейкера до зображення секс-праці постають як ніколи гостро, особливо після його останньої роботи «Анора», а деякі представники професії пишуть вдумливі есе про те, що їх непокоїть у творчості Бейкера. Чому його ставлення до персонажів, особливо до жінок, здається таким регресивним? Чому той, хто знову і знову створює історії про ту саму маргіналізовану професію, не зміг запропонувати нічого іншого, окрім редуктивних стереотипів?", — пише Каннінгем.
Каннінгем зазначає, що режисура Бейкера ніколи не симпатизує Ані (скорочено від Анора, — Ред.) і навіть "не визнає рівень фізичного та емоційного насильства, якого вона зазнає впродовж фільму".
Більшість сцен зводиться до комедії, позиціюючи героїню як проблему для групи чоловіків, які "просто намагаються виконувати свою роботу".
"Глядачів заохочують витріщатися, сміятися і, по суті, нормалізувати її підкорення. Ані тягають, принижують і позбавляють контролю над нею, аж поки вона не зазнає емоційного зриву наприкінці фільму — поки вона сидить на чоловіку. З цієї точки зору весь фільм є ще однією редуктивною, якщо не моралізаторською історією про страждання секс-працівниці", — зазначає Каннінгем.
Окремим приводом для критики "Анори" стало те, що під час зйомок фільму на майданчику не було координатора з інтимних сцен, бо акторка Майкі Медісон від цього відмовилася.
Це порушило питання про професоналізм Шона Бейкера та його ставлення до створення безпечної атмосфери на майданчику.
Закохатися у "занепалу" жінку
У вже згаданій статті авторка Енн Біллсон ставить запитання: "Чому Академія так любить ролі секс-працівниць?"
"Чи це тому, що вони вважаються сміливими у світі, який досі дивиться крізь пальці на найдавнішу професію, вдаючи, що це не так? Чи деякі режисери-чоловіки настільки не знайомі з жінками з інших верств суспільства, що їхні найбільш глибоко продумані жіночі персонажі, якщо вони взагалі намагаються додати їх у фільм, як правило, є проститутками? Секс-працівниці, здебільшого жінки, але іноді й чоловіки, були постійним персонажем Нового Голлівуду в 1970-х роках, коли Кодекс ГейзаСерія моральних цензурних директив, які регулювали кіновиробництво більшості американських кінокартин, що випускалися великими студіями з 1930 по 1968 рік. поступився місцем так званій сексуальній емансипації, і кожен кінематографіст, окрім Стівена Спілберґа, вставляв принаймні одну повію у свої фільми".
Відповіді на ці питання можуть варіюватися, залежно від оптики, але, підсумовуючи, можна вивести такі причини популярності образу секс-працівниці у кіно.
- Більше драми
Секс-працю часто пов'язують зі світом небезпеки та криміналу, що робить її плідною темою для драматичних сценаріїв.
Персонажки секс-працівниць часто можуть слугувати інструментами для дослідження тем моралі та спокути (з прикладів уже згадані "Таксист" та "Клют").
- Порятунок "занепалої жінки"
Як вже зазначалося вище, Голлівуд має довгу історію зображення секс-працівниць як жінок, що "відхилилися від правильного шляху", але все ще можуть знайти спокуту і отримати гідне життя (часто якщо закохаються у правильного чоловіка).
Це підводить до наступного пункту, який значною мірою базується на патріархальних уявленнях про жінку.
- Сексуалізація та чоловічий погляд
Більшість історій про секс-працівниць у Голлівуді розповідалися через чоловічу призму. Ось чому секс-працівниць часто зображують як гіперсексуалізовані постаті, через яких режисери можуть досліджувати еротику, бажання і табуйовані теми.
Таке зображення є далеким від реального досвіду та умов існування секс-працівниць, і перетворює їх на фетишизовані постаті, які відображають фантазію чоловіків про секс-працю.
"Це чоловічі проєкції того, яких жінок, на їхню думку, вони хотіли б бачити. А для актрис це соковита роль, випробування, шанс бути поганою, бажаною і бунтівною", — писала кінокритик Моллі Гаскелл у New York Times у 1996 році.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media