Салман Рушді — британський письменник, критик, публіцист індійського походження, президент PEN America, президент і засновник Міжнародного парламенту письменників. Він сім разів потрапляв до шортліста Букерівської премії за художню літературу.
Понад 30 років Салмана Рушді переслідують представники радикальних ісламських організацій — після виходу книжки "Сатанинські вірші", в яких автор нібито образив почуття вірян. Лідер Ірану засудив його до страти, а ціна за голову Рушді сягнула кількох мільйонів доларів.
У серпні 2022 року відбувся черговий замах на Салмана Рушді, внаслідок якого 75-річний письменник втратив зір на одне око. Суд визнав винним у цьому Хаді Матара, який навіть не прочитав повністю скандальний роман "Сатанинські вірші". Його засудили до 25 років ув'язнення.
Суспільне Культура розповідає про життя та творчість Салмана Рушді — автора, для якого його книга стала бомбою сповільненої дії.
Уперше текст було опубліковано 4 березня 2025 року.
Дитинство та юність
Салман Рушді народився 19 червня 1947 року в індійському місті Бомбеї (сучасний Мумбай) в заможній мусульманській родині. Його батько був успішним підприємцем, а мати — вчителькою. Окрім Салмана, в сім'ї зростало ще троє доньок.
Батько Салмана прийняв ім'я Рушді на честь андалузького філософа XII століття Ібн Рушда, відомого в Європі під латинізованим ім'ям Аверроес. Письменник розповів про це в автобіографічній книзі "Джозеф Антон".
Середню освіту хлопець здобув у приватній школі Джона Коннона — одному з найпрестижніших навчальних закладів Індії. У підлітковому віці батьки відправили Салмана до Великої Британії — навчатися в елітній школі-інтернаті. Згодом хлопець вивчав історію та англійську літературу в Королівському коледжі Кембриджського університету.
У 1964-му сім'я Рушді перебралася до Пакистану, як зробило чимало індійських мусульман під час індо-пакистанського конфлікту. Того ж року сімнадцятирічний Салман здобув британське підданство — і звідтоді постійно живе у Великій Британії.
Отримавши диплом, Рушді деякий час працював у театрі, потім журналістом та копірайтером у рекламному агентстві. Паралельно юнак пробував свої сили в письменництві.
Початок письменницького шляху
У 1975-му вийшов друком перший роман Рушді під назвою "Ґрімус" (Grimus). Це науково-фантастична історія про молодого індіqця, який отримав дар безсмертя — і блукав світом 777 років 7 місяців і 7 днів. У ній Рушді заміксував суфійську, індуїстську, християнську та норвезьку міфології з прийомами постмодернізму.
Хоч літературний дебют автора й не отримав комерційного успіху та визнання від критиків, уже тоді сформувався його унікальний стиль і тематичний вектор.
У своїх книжках (переважно — алегоричних романах) Салман Рушді поєднує магічний реалізм та індійську культуру, досліджуючи історію, політику та релігійні теми. Його творчість вирізняється сюрреалізмом, гумором і певним драматизмом. Також письменник часто досліджує перетинb й розбіжності між східною та західною культурами.
У доробку Рушді були як дорослі, так і дитячі твори — і за 50 років діяльності він став однією з найвпливовіших літературних постатей сучасної епохи.
Точка відліку світової слави — "Опівнічні діти"
З другої спроби молодому письменнику таки вдалося завоювати прихильність читачів та критиків.
У 1981-му вийшов роман "Опівнічні діти", який описує перехід Індії від британської колонії до незалежної держави. Сюжет історії будується на гіпотезі, що всі діти в Індії, які народилися в період від півночі до години ночі 15 серпня 1947 року — в перший день після проголошення незалежності країни — наділені магічними здібностями.
Автор довго вагався, яку мову оповіді обрати: не хотів писати літературною англійською, бо мав намір передати всю мовну та етнічну строкатість Індії, де співіснують п'ять офіційних мов. Рішення йому підказали романи Філіпа Рота, де в тексті часто трапляються слова на їдиші. За його прикладом Рушді наповнив свій роман неанглійськими словами — або пояснюючи в тексті їхнє значення, або залишаючи їх без пояснення, якщо зміст зрозумілий із контексту.
В "Опівнічних дітях" є чимало автобіографічних елементів: головний герой Салем Синай зростав у тому самому районі та відвідував ту саму школу, що й Рушді, а образи кількох персонажів змальовані з дитячих товаришів письменника.
У 2021 році Суспільне Культура опублікувало текст до 40-річчя роману. Там ішлося, що, на думку Салмана Рушді, Індія з 1970-х сильно змінилася в гірший бік: тепер у країні побутують націоналістичні настрої та дух нетерпимості, релігійний фанатизм, напади на жінок, авторитарні риси політичного режиму тощо.
"Індія належала всім нам, принаймні я так вірив. І досі вірю, навіть попри те, що зростання жорстокого сектантства вважає інакше. Але я знаходжу надію в рішучості індійських жінок і студентів коледжів протистояти цьому, повернути стару, світську Індію і відкинути темряву. Я бажаю їм всього найкращого. Але зараз в Індії знову опівніч", – сказав Рушді три роки тому.
За цей роман Салман Рушді нагородили Букерівською премією — однією з найпрестижніших літературних нагород у світі. Окрім цього, твір приніс йому ще й премію Джеймса Тейта Блека (James Tait Black Memorial Prize for fiction, 1981), літературну премію Асоціації викладачів англійської мови (English-Speaking Union Award, 1981). А в 1993-му "Опівнічні діти" здобули "Букер Букерів" — нагороду за найкращий роман, який коли-небудь отримував Букерівську премію.
У 1983-му Рушді опублікував третій роман — "Сором" (Shame). Деякі критики простежили в ньому алегоричне зображення політичного устрою в Пакистані. Також цей твір часто вважають неофіційним продовженням "Опівнічних дітей".
Ще через чотири роки вийшла перша документальна книга Рушді — "Посмішка ягуара". У ній письменник розповів про подорож до Нікарагуа та поділився своєю оцінкою політичної ситуації, яка тоді склалася в країніУ 1970-х роках Нікарагуа перебувала під диктатурою Анастасіо Сомоси. Відбулася революція, цей режим повалили. У 1980-х роках до влади прийшов Сандіністський фронт національного визволення, що призвело до громадянської війни. У ній були залучені США, які підтримували повстанців, і все це відбувалося на тлі Холодної війни..
"Сатанинські вірші" — книга, яка стала бомбою сповільненої дії
Четвертий роман Рушді "Сатанинські вірші" вийшов друком у 1988-му. Ця книга викликала широкий резонанс, а ще — наразила письменника на смертельну небезпеку.
"Сатанинські вірші" — це своєрідний протест Салмана Рушді проти ісламу як "релігії, що вбиває". Ще в університеті він досліджував життя Мухаммада — пророка й центральної фігури в ісламі. Тоді Рушді дійшов висновку, що іслам потрібно оновити й переосмислити, а також скасувати джихад — боротьбу за захист і поширення ісламу, яка здебільшого асоціюється зі збройними конфліктами.
У цій книзі Рушді порушує теми еміграції, сенсу буття та релігії. У центрі оповіді — двоє індійських акторів, Джібріла Фарішти і Саладіна Чамчі, які вижили в авіакатастрофі. Вони потрапляють до Англії, де Чамча поступово вживається в образ диявола, а Фарішта стає втіленням архангела Гавриїла.
Один з персонажів цього сюрреалістичного й постмодерністського роману списаний з пророка Мухаммада — і через це мусульмани розцінили його зміст як богохульний. Влада Індії, Судану, Єгипту, Саудівської Аравії та багатьох інших мусульманських країн заборонила видавати книги Салмана Рушді.
У січні 1989 року мусульмани в Бредфорді у Великій Британії ритуально спалили примірник книги, і деякі газетні кіоски перестали продавати її. Рушді відкидав звинувачення в блюзнірстві.
У Мумбаї, рідному місті Рушді, також були мусульманські протести, під час яких загинуло 12 людей. Окрім цього, британське посольство в Тегерані закидали камінням.
Ситуація набирала обертів. Духовний лідер Ірану аятола Хомейні 14 лютого 1989 року прокляв Рушді й закликав до вбивства письменника. Радикальні ісламські організації призначали нагороди за його голову — за 30 років (навіть після смерті Хомейні) сума ставала дедалі більшою: від $2 мільйонів до $3,9 мільйона.
Окрім цього, релігійні екстремісти переслідували й тих, хто долучалися до популяризації роману. Зокрема, вони вбили перекладача "Сатанинських віршів" японською мовою, а також поранили італійського та норвезького перекладачів. Українською роман переклав Тарас Бойко у 2016 році.
У 1989-му в Англії протестувальники підірвали бомби біля книгарні видавництва Penguin Books, де продавався роман.
Книга спричинила масштабний дипломатичний скандал: Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з Іраном, а на одній із сесій Європарламенту наказ Хомейні про страту Салмана Рушді порушили як питання міжнародного значення. Ситуацію коментували такі впливові політики, як Джордж Буш старший, прем'єр-міністр Франції Ролан Дюма, міністр закордонних справ Великої Британії Джеффрі Гау тощо.
Самого ж Салмана Рушді багато років переслідували: він цілодобово був у супроводі охорони й мусив переховуватися. Один ісламіст сам підірвався на бомбі, яку готував у готелі для письменника.
У 1990 році Рушді публічно попросив пробачення та засудив суперечливі фрагменти "Сатанинських віршів". Втім, це його не врятувало: іранські духовні лідери наголосили, що не скасують фетву, навіть якщо письменник "розкається і стане найбільш благочестивою людиною свого часу".
У вересні 1998 року британський уряд відновив дипломатичні відносини з Іраном. Хоч фетва й залишалася чинною, Рушді потрохи повернувся до публічного життя. Він навіть зіграв роль-камео у фільмі "Щоденник Бріджит Джонс" (2001).
З часом Рушді знову зміг відвідувати країни Сходу, однак це не означало примирення між письменником та мусульманськими організаціями.
У 2005 році газета The Washington Post опублікувала статтю Рушді "Час для реформування ісламу", в якій письменник закликав мусульманів ставитися до релігії з історичної точки зору, тобто усвідомити, що іслам заснований на легендах, а не на реальних фактах. Він запропонував прихильникам ісламу бути толерантнішими, бо це, на його думку, призведе до миру.
Наступним приводом для обурення влади Пакистану, Ірану та Індії стало те, що 16 червня 2007 року з нагоди дня народження королеви Єлизавети II Салмана Рушді посвятили в лицарі Великої Британії "за служіння літературі". Іранські дипломати розцінили це як ознаку ісламофобії серед високопосадовців у Британії:
"Цей вчинок свідчить про те, що ображання ісламських святинь не випадкове. Його планують, організовують і підтримують деякі західні країни".
Присудження письменнику лицарського титулу спричинило заворушення в Ірані та Пакистані. Протестувальники в Мултані спалили опудала британської королеви та Рушді, вимагаючи судити автора "Сатанинських віршів" за законами Шаріату.
Через два тижні після цього скандалу четверта дружина Салмана Рушді Падма Лакшмі, акторка індійського походження, подала на розлучення. Загалом письменник був одружений чотири рази та має двох дітей.
А далі — казки, Дон Кіхот та рок-музика
Навіть під тиском та переслідуваннями Салман Рушді зумів зберегти свою письменницьку продуктивність.
У 1990 році він випустив невеликий дитячий роман "Гарун і море оповідок". Вважають, що під час написання Рушді надихався "Чарівником країни Оз" Френка Баума, "Володарем перснів" Джона Толкіна та "Алісою в Країні див" Льюїса Керролла. Також у книзі є посилання на збірку оповідань "Тисяча і одна ніч" та казку про Аладдіна.
Згодом, у 1995-му й 1999-му виходять книжки "Останнє зітхання мавра" та "Земля під її ногами" відповідно. У них автор продовжив досліджувати тему пошуку самоідентифікації на прикладі емігрантів, а також проаналізував культ знаменитості в сучасному глобалізованому світі.
Цікаво, що в "Землі під її ногами" автор використав міф про Орфея та Еврідіку як основу для перегляду історії рок-музики з 1950-х по 1990-ті роки в альтернативному всесвіті.
У 2005 році Рушді опублікував роман "Клоун Шалімар" — про поступове перетворення клоуна на найманого вбивцю. В образах чотирьох головних героїв автор показав зіткнення мусульманської, індійської та західної культур.
Не забарилося й продовження казки "Гарун і море оповідок", для якого Рушді надихався відеоіграми.
У 2019 році вийшов чотирнадцятий роман автора під назвою "Кіхот" — переосмислення "Дон Кіхота" Мігеля де Сервантеса. Це історія про чоловіка, який подорожує з уявним супутником на ім'я Санчо в пошуках колишньої зірки Боллівуду, яка стала ведучою реаліті-шоу.
Напад на Салмана Рушді у 2022 році
12 серпня 2022 року на Салмана Рушді напали на сцені у Нью-Йорку — 75-річний письменник дістав ножове поранення у груди. Він провів шість місяців у лікарні та втратив зір на одне око, а одна його рука стала недієздатною.
Нападником на письменника виявився 24-річний Хаді Матар. Його одразу затримали, а 13 серпня вже оглосили звинувачення у суді округу Чатокуа в Мейвіллі, штат Нью-Йорк. Матар не визнав себе винним у замаху на вбивство і нападі на Рушді.
У вересні 2022-го Матар зізнався, що він прочитав лише дві сторінки "Сатанинських віршів" перед тим, як здійснити напад на письменника:
"Я прочитав кілька сторінок. Я не прочитав усе від початку до кінця. Мені не подобається ця людина. Я не думаю, що він дуже хороша людина. Він атакував іслам, переконання, системи вірувань".
У лютому 2024 року суд визнав Хаді Матара винним у замаху на вбивство Салмана Рушді. Сам Рушді став головним свідком на суді, детально розповівши про напад і отримані травми. Зокрема, він розповів, що в наступні хвилини після нападу "чітко усвідомив, що помираю — це була панівна думка".
Свідчення дав і хірург, який оперував письменника після нападу. Той зазначив, що травми були б смертельними без швидкого лікування.
Хаді Матар може отримати до 25 років ув'язнення. Рішення винесуть на слуханні справи, яке попередньо призначили на 23 квітня.
У квітні 2024 року вийшли мемуари письменника "Ніж: Роздуми після замаху на вбивство" — про напад на нього під час виступу в Нью-Йорку. За мотивами книги режисер і продюсер Алекс Гібні планує зняти документальний фільм.
У вересні 2024-го Салман Рушді виступив онлайн на Book Forum Lviv. У публічній розмові з Олександром Михедом письменник розповів про книжку "Ніж", згадав день нападу та свій шлях відновлення після нього.
Салман Рушді про Україну
У жовтні 2023 року Салман Рушді висловився щодо російсько-української війни. На Франкфуртському книжковому ярмарку відбулося вручення Премії миру німецьких книгарів, якою нагородили Рушді. Письменник сказав зі сцени:
"Мир для України означає більше, ніж припинення бойових дій. Це означає, як і має означати, відновлення захопленої території та гарантію її суверенітету. Мир для ворога України означає капітуляцію України та визнання того, що втрачені території втрачені. Одне й те ж слово з двома несумісними визначеннями".
Автор переконаний, що кожен прагне не лише "великого" миру наприкінці війни, а й миру в особистому житті кожної людини. Рушді наголосив, що мир — це велика цінність, якої варто палко прагнути.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media