Боб Ділан — один із найвпливовіших музикантів ХХ століття, поет, художник і лауреат Нобелівської премії. Його шлях — це історія творчих пошуків, експериментів і культурного впливу, що триває вже понад шість десятиліть. Від фолкбалад до рок-н-ролу, від живопису до кінематографу — Ділан залишається митцем, що не знає меж у своїй творчості.
Суспільне Культура зібрало основні моменти з життя митця.
Ранні роки та шлях до музики
Боб Ділан (справжнє ім'я Роберт Аллен Ціммерман) народився 24 травня 1941 року в місті Дулут, штат Міннесота, США. Його батьки, Абрам і Беатріс Ціммермани, були нащадками єврейських мігрантів зі Східної Європи. Коли Роберту було шість років, його сім'я переїхала до Гіббінга, де він провів дитинство та юність.
Музика цікавила Ділана з ранніх років. Він слухав кантрі, блюз та ранній рок-н-рол, захоплюючись такими виконавцями, як Елвіс Преслі, Джеррі Лі Льюїс і Літл Річард. Навчившись грати на гітарі та гармоніці, він почав виступати на шкільних заходах та створювати власні музичні гурти, зокрема The Golden Chords. У цей час він експериментував з псевдонімами, один із яких — Elston Gunn — став його сценічним ім'ям на деякий час.
Після закінчення школи у 1959 році Боб вступив до Університету Міннесоти, але навчання його не цікавило. Натомість він поринув у місцеву фолксцену, натхненний творчістю Вуді Гатрі та інших народних музикантів. Саме в цей період він узяв собі ім'я Боб Ділан — ймовірно, на честь героя популярного вестерну або валлійського поета Ділана Томаса, хоча сам Ділан згодом заперечував цей зв'язок.
Кар'єра та злет до слави
У січні 1961 року Боб Ділан переїхав до Нью-Йорка, щоб розпочати професійну музичну кар'єру. Він швидко став частиною фолкспільноти Грінвіч-Віллідж, знайомлячись із впливовими музикантами й авторами. Він також почав відвідувати Вуді Гатрі, який у той час був важко хворий, і написав на його честь пісню Song to Woody.
Його талант привернув увагу продюсера Columbia Records Джона Гаммонда, який підписав із Діланом контракт. Дебютний альбом Bob Dylan (1962) складався переважно з традиційних народних пісень і блюзових каверів, а комерційний успіх був скромним. Однак уже наступний альбом The Freewheelin’ Bob Dylan (1963) зробив його зіркою. Саме тут з'явилася пісня Blowin’ in the Wind, яка стала гімном руху за громадянські права в США.
Протестні пісні та зміна стилю
Протягом 1960-х років Ділан утвердився як головний голос протестного руху. Його альбоми The Times They Are A-Changin’ (1964) та Another Side of Bob Dylan (1964) містили соціально заряджені пісні, які торкалися тем расової нерівності, війни та змін у суспільстві. Він став символом боротьби за справедливість, виступаючи разом із Джоан Баез на протестах та маршах.
Проте вже у 1965 році Ділан почав відходити від акустичного звучання на користь електричних гітар і рок-аранжувань. Його виступ на Ньюпортському фолкфестивалі 1965 року, де він зіграв на електричній гітарі, викликав суперечливу реакцію серед фолкфанатів. Альбоми Bringing It All Back Home (1965), Highway 61 Revisited (1965) та Blonde on Blonde (1966) продемонстрували його нове звучання й утвердили його як одного з найвпливовіших музикантів того часу.
Автокатастрофа, відновлення та нові експерименти
У 1966 році Ділан потрапив у серйозну мотоциклетну аварію, що змусило його на деякий час відійти від активної діяльності. Він повернувся до музики наприкінці 1960-х з альбомами John Wesley Harding (1967) та Nashville Skyline (1969), які були більш спокійними, із сильним впливом кантрі-музики.
Протягом 1970-х років Ділан експериментував із жанрами й стилями. Його альбом Blood on the Tracks (1975) став одним із найкращих у його кар'єрі, а Desire (1976) представив пісню Hurricane, у якій артист розповідає про несправедливо засудженого боксера Рубіна Картера.
Подальші десятиліття: відродження та визнання
Ділан продовжував творити у 1980-х і 1990-х роках, хоча його альбоми мали різний рівень успіху. У 1988 році він увійшов до Зали слави рок-н-ролу, а також сформував гурт The Traveling Wilburys разом із Джорджем Гаррісоном, Томом Петті, Роєм Орбісоном і Джеффом Лінном.
1997 року Ділан отримав нагороду Kennedy Center Honors за внесок у культуру США. Його альбом Time Out of Mind (1997) став справжнім тріумфом, отримавши три премії "Греммі", зокрема як "Альбом року".
Нобелівська премія та сучасна діяльність
У 2016 році Боб Ділан став першим музикантом, який отримав Нобелівську премію з літератури за "створення нових поетичних виразів у великій американській пісенній традиції". Це визнання підтвердило його статус не лише як музиканта, а і як видатного поета та хронікера сучасності.
Протягом останніх років Ділан продовжує випускати музику, писати книги та навіть створювати мистецькі роботи. Альбом Rough and Rowdy Ways (2020) отримав високі оцінки критиків, підтверджуючи, що його творчість залишається актуальною навіть через понад шість десятиліть кар'єри.
Художня творчість
Його зацікавлення образотворчим мистецтвом почалося ще у 1970-х роках, коли він навчався у мангеттенського художника Нормана Ребена. У 1994 році Ділан опублікував збірку ескізів Drawn Blank, а його малюнки та картини були представлені у галереях і музеях по всьому світу. Особливо знаковою для митця була персональна виставка у Національній галереї Данії, де було представлено 40 оригінальних картин Ділана. Його роботи вирізняються експресивним стилем, що поєднує реалістичні й абстрактні елементи.
Книги та кіно
Окрім написання пісень, Ділан також відзначився в літературі. У 1966 році він створив збірку прози та поезії під назвою "Тарантул", яка була опублікована у 1971 році, а у 2024-му її переклали українською.
Через кілька десятиліть, у 2004 році, вийшла його книга Chronicles: Volume One, яка стала першою частиною запланованої трилогії мемуарів. Однак Ділан досі не випустив наступних томів цієї серії. У 2018-му вийшли два переклади його дитячих книжок "Якби не ти" та "Назавжди будь молодим". Його остання книжка — The Philosophy of Modern Song, опублікована у 2022 році, є збіркою есе про музику та її вплив на суспільство.
Скільки доріг людині пройти, щоб справді людиною стать? І скільки голубка морів пролетить, щоб берег свій відшукать? І скільки снарядів іще рвонуть і коли заборонять війну? Лиш вітер тобі на це відповість. Лиш вітер тобі відповість. Скільки років потрібно горі — зрости і розпастись на пил? І скільки деяким людям рости, щоб волі сягнуть, мов крил? І скільки можна оббріхувать світ, вдаючи, що усе як слід? Лиш вітер тобі на це відповість. Лиш вітер тобі відповість. Скільки треба вдивлятись увись, щоб небо сяйнуло в очу? І скільки людині потрібно вух, щоб в світі весь плач почуть? І скільки смертей пережити вщерть, щоб змірять людськую смерть? Лиш вітер тобі на це відповість. Лиш вітер тобі відповість.
(з англійської переклав Микола Байдюк)
У 2005 році, через рік після виходу Chronicles, Ділан дав перше за 20 років велике інтерв'ю для документального фільму No Direction Home: Bob Dylan, який зняв режисер Мартін Скорсезе. Ця стрічка розповідає про ранні роки та шлях до слави артиста.
Останній фільм, що вийшов у прокат, — це біографічна стрічка "Боб Ділан: Цілковитий незнайомець" (2024). Режисером став Джеймс Менголд, а над сценарієм працював Джей Коксом. У цій картині, присвяченій становленню Ділана як музиканта у 1960-х роках, головну роль виконав актор Тімоті Шаламе.
Крім фільмів, життя Ділана описане у численних біографіях, серед яких Bob Dylan: Behind the Shades (1991) та оновлене видання 2001 року, написане Клінтоном Гейліном, Down the Highway: The Life of Bob Dylan (2001) Говарда Саунса, а також Dylan Goes Electric! (2015) Елайджі Вальда. Саме остання книга стала основою для сценарію "Цілковитого незнайомця".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media