Перейти до основного змісту

Мінімалізм та меланхолія. У чому феномен скандинавського кіно? Розбираємо на прикладі "Заломлення світла"

"Заломлення світла". The Party Film Sales

В український прокат 23 січня виходить ісландська драма Рунара Рунарссона "Заломлення світла" (When the light breaks). Її прем’єра відбулася у програмі Каннського кінофестивалю "Особливий погляд" — другої за важливістю після конкурсу. На Rotten Tomatoes стрічка утримує рейтинг 96 % із 24 рецензіями. І це вже достатній привід поговорити про неї.

Але про "Заломлення світла" варто згадати й у контексті скандинавського кіно, яке прочинив світу Інгмар Бергман, розширив Ларс фон Трієр і врешті-решт розкрив на повну Рубен Естлунд.

Юрій Самусенко для Суспільне Культура розбирається, що споріднює кіно Рунарссона зі Скандинавією, а що, навпаки, відрізняє.

Кадр із фільму "Заломлення світла". The Party Film Sales

Про що фільм "Заломлення світла"

Дівчина Уна прогулюється набережною океану з хлопцем Діді й нагадує йому, що варто кинути свою дівчину, щоб врешті-решт вільно зустрічатися з нею. Вони обоє зачаровано дивляться на сонце, що заходить за горизонт. Наступного ранку Уна дізнається про жахливу аварію в ісландському тунелі. Десятки загиблих і серед них — той самий хлопець, з яким вона проводила попередній вечір. Решту літнього дня дівчина проведе і на самоті, і в компанії друзів, і навіть разом з дівчиною Діді Кларою, щоб емоційно прожити втрату на повну.

«Заломлення світла» — це фестивальне кіно, але досить просте та зрозуміле для глядачів в усьому світі. Напевно тому воно має і попит, і, зрештою, успіх в аудиторії. Режисер та сценарист Рунар Рунарссон набив руку на драмах "Вулкан" і "Горобці", які досліджували природу людської самотності та дорослішання. Цього разу Рунар зайшов в особисте і спробував показати свою втрату очима молодої ісландки. На фоні розкішних пейзажів, залитих світлом, він зображує внутрішній конфлікт Уни не лише через сльози, але й через розмови з друзями.

Один із промовистих епізодів — це зустріч з батьком, який критикує Уну за куріння цигарок, а вона вивалює на нього свою агресію, мовляв, як можна питати за цигарки, коли помер її хлопець. Через трагедію в країні оголошують траур і тому Уні ще важче прийняти смерть Діді й до кінця прожити літній день з високо піднятою головою.

Чому цей фільм 100 % скандинавський (тематично)?

"Заломлення світла" — це копродукція між Ісландією, Хорватією, Францією та Нідерландами. Втім, коли ми говоримо про Скандинавію, то маємо на увазі Данію, Норвегію та Швецію. Іноді також сюди додають Фінляндію, Аландські та Фарерські острови — і, зрештою, Ісландію. Ісландський кінематограф завжди стояв трохи осторонь решти більших країн, бо і населення невелике та й клімат не дозволяє знімати багато і довго.

Рунар Рунарссон, здається, одним із небагатьох авторів, кому вдалося вирватися у кінофестивальний світ. І, ймовірно, це трапилося, тому що він знімає на зрозумілі теми та із меседжами, близькими ширшому колу глядачів.

Композитором "Заломлення світла" став Йоган Йоганссон — ісландець, який написав музику до "Полонянок", "Сікаріо" та "Прибуття" Дені Вільнева, а також попрацював з Дарреном Аронофські над «Мамою!». Тож у фільмі відчувається масовість духових інструментів та відчуття нескінченної туги, яку не можуть обійняти ісландські простори.

Рунарссон користується мінімалістичними способами у зображенні дійсності і, крім спалаху в тунелі, тут ніщо не може травмувати глядачів масштабом. Режисер досить детально та прискіпливо рухається з камерою за Уною, документуючи кожен її крок, емоцію, вираз на обличчі. Часом здається, що замість ігрового кіно дивишся документальне. І це теж сильний прийом саме з документального кіно, яке у випадку "Заломлення світла" досягається зернистістю 16-міліметрової плівки.

Кадр із фільму "Заломлення світла". The Party Film Sales

Крім мінімалізму, Рунарссон заохочує пізнати світ фільму через дослідження екзистенційних тем життя та смерті, що часто притаманні скандинавському кіно. Але робить це не вербально. Його герої мало розмовляють, тісно взаємодіють з природою, а також багато спілкуються на відверті теми. Зокрема, через діалоги глядачі швидко довідаються, що Уна — пансексуалка, але через чутки її вважали лесбійкою.

У "Заломленні світла" режисер працює саме із жіночим переживанням і додає в сюжет дівчину Діді Клару, але не для того, щоб відбивати емоції горя та страждань головної героїні. Клара теж переживає смерть Діді по-своєму й у втраті спільного (якщо не коханця, то) друга вони знаходять прощення в досить неочевидний спосіб. Але утримаємось тут без спойлерів до фіналу.

А що робить це кіно не скандинавським?

Все ж таки належність фільму до конкретної території або навіть сукупності країн робить його хоч і універсальнішим, але менш національним. Попри зв’язок героїв з природою, їхню самотність та мінімалізм, які говорять про те, що це скандинавське кіно, "Заломлення світла" можна розглядати й в іншому контексті.

Кадр із фільму "Заломлення світла". The Party Film Sales

Наприклад, порівняти його з фільмами про втрату "Манчестер біля моря" з Кейсі Аффлеком або "Блакитним Валентином" із Раяном Гослінгом. Ці стрічки досліджують загибель близької людини через емоційні гойдалки головних героїв, але водночас показують втрату як кінематографічне досягнення, що не встигло спаскудитися під банальністю серійних мелодрам. Рунарссон теж намагається балансувати, щоб не піти у вульгарність, і повільним темпом нарощує відчуття втрати не лише в героях, але й в глядачах. У нього ще й задача із зірочкою, адже аудиторія бачила Діді буквально кілька хвилин на початку фільму, і в таких випадках важко законектитися з персонажем. Та все ж вдається, і не в останню чергу тому що ми в Україні знаємо про втрати.

Скандинавське кіно великою мірою зачіпає національний фольклор, тему депресії в ізольованому світі та навіть заходить на територію нуару, адже прохолодний клімат цьому сприяє. Але "Заломлення світла" — це більше про відчуття захопленості життям, його багатоманітністю, що все ж таки не схоже на скандинавів. У трагедії головні герої знаходять власний сенс буття, заново відкривають свій потенціал, можна навіть додати, що закохуються. Тому таке кіно суперпотрібне українцям, які переживають втрату за втратою щодня. Зрештою, потрібно знаходити в собі сили жити далі — навіть коли світло заходить за горизонт.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media

Топ дня
Вибір редакції