Перейти до основного змісту

"Наскільки ще її стане — серце": про доброчинну виставку та (не)відомий центр сучасного мистецтва в Чернівцях

Фото з експозиції виставки Someone Prays for You, bunker. bunker/Міла Софович

Міжнародний проєкт Someone Prays for You запущено з початком повномасштабного вторгнення. Він розпочинав функціонувати як онлайн-ініціатива, а згодом частково знайшов своє втілення у виставці в галереї Bunker у Чернівцях.

19 грудня 2024 року відкрилася доброчинна виставка Someone Prays for You. 30 січня на сторінці центру відбудеться розіграш однієї з робіт Станіслава Туріни з серії "Нескінченний натюрморт".

Яна Качковська відвідала експозицію та ділиться своїми враженнями й історією простору в матеріалі для Суспільне Культура.

Мистецький центр Bunker

Центр сучасного мистецтва Bunker (ЦСМ) відкрито у 2015 році. Кілька років ЦСМ залишався основним осередком сучасного мистецького життя міста. Повномасштабне вторгнення тимчасово зупинило його діяльність, але у 2024 році центр відновив свою роботу завдяки ініціативі ентузіастів.

Цей простір на волонтерських засадах розвиває та популяризує сучасне мистецтво, даючи змогу жителям та гостям Чернівців ознайомитися з роботами як місцевих, так і іноземних митців. Хоча засновник центру, Тарас Полатайко, вже не бере активної участі у повсякденному керуванні, він є запрошеним куратором, зокрема й куратором виставки Someone Prays for You. Кураторкою та координаторкою візуальних проєктів у ЦСМ є Марія Агісян, котра є медіаторкою на цій виставці.

Someone Prays for You, Тарас Полатайко, фото серія, 2022. Суспільне Культура\Яна Качковська

Концепція виставки

Someone Prays for You — це благодійний проєкт, започаткований у 2022 році для підтримки трьох підрозділів Збройних сил України. Його ідея виникла у Тараса Полатайко, коли брати Віолетти Олійник вирушили на фронт, захищаючи Київ.

Проєкт першопочатково розпочався з серії фото Полатайка Someone Prays for You, які художник вирішив продавати, а виручені кошти спрямовувати на підтримку військових. На початку вторгнення Дженет Кардиффканадська художниця саунд-арту, яка здебільшого працює в жанрі звукової інсталяції, відома своїми "аудіопрогулянками", канадська художниця, запропонувала Полатайку серію власних колажів, які вона хотіла "задонатити".

Ця пропозиція спонукала художника переформатовувати проєкт, аби всі охочі митці та мисткині могли доєднатися до нього. Тож, Полатайко створив платформу, яка об'єднує митців із різних країн для збору коштів через продаж мистецьких робіт.

У проєкті беруть участь такі художники та художниці: Тарас Полатайко, Ярема Полатайко, Євдокія Несторяк, Ніна Фень, Вероніка Полатайко, Дженет Кардифф, Станіслав Туріна, Ангела Андорер, Дейвид Блейзеруік, Віолетта Олійник, Майкл Олгауер, Деніз Гаврисьо, Джермейн Ко, Галина Регенбоген, Джейн Профет, Антон Саєнко, Світлана Струк, Віктор Покиданець, Іван Салевич, Сергій Колісник, Марсель Онисько, Тарас Лачковський, Богдан Макаренко, Сергій Скрипіцин.

Отримані кошти з продажу робіт спрямовують на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти Олійник.

Назва проєкту запозичена з поезії Галини Крук.

мама

хтось стоїть між тобою і смертю, але, хтозна,  наскільки ще її стане — серце  опиняєшся в місці і часі, де так важливо

щоб хтось за тебе молився

хоча б подумки, хоча б своїми словами, 

не складаючи руки в молитві 

відриваючи хвостики полуниці, тільки-но з грядки, 

згадуючи, як сварила тебе малого, 

що товчешся по ягодах, не даєш їм дозріти

шепоче: смерте, він ще не дозрів, він такий ще зелений,  у його житті не було ще нічого солодшого за ту нехитру немиту полуницю

благає: не клади його, Боже, скраю,  не сип його градом, Боже,

я ж навіть не знаю, як той град виглядає, сину,  я ж навіть не можу собі тої війни уявити!..

Відчуття простору

Увійшовши всередину ЦСМ, я відчула схожість з римськими катакомбами. Від катакомб його відрізняє хіба що протяжність. З деякими іншими характеристиками можна провести аналогії: про це місце теж знає лише невелика кількість людей, художники й художниці користуються своєю художньою мовою, а сам простір теж розташовується під землею та розділений на кілька невеликих кімнат, здебільшого з'єднаних між собою.

Згадувати людину — означає дякувати. Висловити вдячність Дженет Кардифф, куратор виставки вирішив зробивши свєрідний омаж на її роботу. Однією з найзначніших робіт Кардифф є поліфонічна вокальна композиція Spem in alium, написана англійським композитором Томасом Таллісом у 1570 році. Цей складний хоровий твір складається з 40 партитур, які виконуються 8 хорами по 5 голосів у кожному. Виконавці розташовуються у формі "підкови", що створює унікальний акустичний ефект, коли слухач знаходиться в центрі композиції.

Дженет Кардифф вдало відтворила цю концепцію, записавши 40 треків і розмістивши 40 колонок у приміщенні, що дозволяє слухачеві буквально відчути музику вживу. Однак Полатайко розумів важливість якості звуку та можливі труднощі з авторськими правами, тому вирішив не включати цю роботу до експозиції. Натомість у Бункері звучить твір Талліса, а художник згадує Кардифф, висловлюючи їй подяку за її внесок у проєкт.

Поміж іншого, ця композиція звʼязує всі роботи на виставці між собою та є завершуючою. Звукове тло виставки це молитва, що переносить нас і до назви виставки і до певних робіт, котрі присутні в експозиції. Сакральність і присутність відсутності це те, що відчувається всередині простору.

Чиї роботи можна побачити на виставці

У виставці беруть участь художники й художниці, які фізично були присутні в Чернівцях, а саме: Тарас Полатайко, Віолетта Олійник, Станіслав Туріна, Сергій Колісник, Богдан Макаренко та Іван Салевич.

Тарас Полатайко поєднує локальну традицію з фотографією. Він використовує роботи буковинських майстрів, зокрема свого батька, інтегруючи їх у природне середовище рідного краю. Художник фотографує ці твори на фоні буковинського ландшафту, створюючи власні принти, які утворюють серію Someone Prays for You.

Someone Prays for You, Тарас Полатайко, фото серія, 2022. Суспільне Культура\Яна Качковська

"Нескінченний натюрморт" Станіслава Туріни нагадує щоденник художника. Нескінченність рутини, тяглість, постійність дій. Натюрморт англійською називається still life — як на мене, це вдало римується з серією Станіслава. Якщо піти далі й погратися зі словами, що також притаманно для практики художника, можна розкласти still life на два окремих слова "все ще (досі / приглушене) життя". Нерухоме життя, життя під час війни, що радше нагадує серію однакових, інтервальних дій.

"Нескінченний натюрморт", Стас Туріна, кулькова ручка на папері. Суспільне Культура\Яна Качковська

Сергій Колісник об'єднав традиційний буковинський орнамент, техніку офорта й деталі дронів. Серія "Птахи" є рефлексією художника на реалії війни: елементи сучасного озброєння інтегруються у візерунки, які стилістично нагадують буковинські килими. Завдяки цьому яскравому декоративному забарвленню деталі озброєння втрачають свою агресивність, перетворюючись на символи, що поєднують сучасність і культурну спадщину.

"Птахи", Сергій Колісник, серія офортів, 2023. Суспільне Культура\Яна Качковська

Богдан Макаренко та Іван Салевич представили пейзажі в імпресіоністичній манері, які гармонійно поєднують традицію і сучасність. Цим роботи художників полегшують зустріч глядачів із сучасним мистецтвом. Пейзажі слугують своєрідним містком між тим мистецтвом, до якого вже звикла аудиторія і ще незвичним для Чернівців сучасним мистецтвом.

Богдан Макаренко, пейзажі, олія на полотні. Суспільне Культура\Яна Качковська

Окремої уваги заслуговує фотофіксація перформансу Віолетти Олійник під назвою "Брати", що органічно вписується в загальний концепт виставки. У цьому перформансі мисткиня плела сорочки з кропиви для своїх братів, які у перші дні повномасштабного вторгнення вступили до лав ЗСУ.

Цей символічний акт одразу викликає асоціації з казкою Ганса Крістіана Андерсена "Дикі лебеді", у якій головна героїня, сестра зачарованих братів, плете їм сорочки з кропиви, аби звільнити їх від прокляття. У багатьох культурах кропива має сакральне значення: вона вважається оберегом для мандрівників та воїнів. На додачу з цим, згадується давня традиція, вишивати/плести рушник чи сорочку як оберіг для чоловіків, які вирушають на війну. Ніжність і турбота про родину.

Асоціативний ланцюжок можна продовжувати бескінечно, практики створення амулетів та/чи оберегів існують ще з часів палеоліту. Традиція наділення предметів магічними чи релігійними значенями, через певний ритуал дійшла до наших часів. Здебільшого це створення рукотворної речі, яке супроводжується наспівуванням чи "заговоренням" на удачу чи захист.

Сама молитва також є оберегом. "Хто вірний у малому, той вірний і у великому, а невірний у малому, і у великому невірний", — від Луки 16:10.

Фотофіксація перформансу "Брати", Віолетта Олійник, 2022. Суспільне Культура\Яна Качковська

Волонтерство та мистецтво

Один із ключових аспектів проєкту — волонтерський. У найскладніші моменти початку повномасштабного вторгнення Bunker перетворився на волонтерський штаб, де збирали речі для військових. Одна з робіт Віолетти Олійник виникла випадково, коли мисткиня виклала слова "Слава Україні" з кровоспинних препаратів. Ця інсталяція була зафіксована Полатайком і стала частиною мистецького проєкту.

"Слава Україні", Віолетта Олійник, інсталяція з кровоспинних препаратів, 2022. Суспільне Культура\Яна Качковська

Сучасне мистецтво в Чернівцях

Сучасне мистецтво в Чернівцях поки що залишається нішевим явищем. Місту бракує школи чи інституції, яка б могла стати платформою для розвитку молодих митців. На відміну від регіонів з усталеними художніми традиціями, таких як Закарпаття, Чернівці мають лише кілька ентузіастів, які працюють над розвитком локальної мистецької спільноти.

Мистецький центр Bunker є чи не єдиним осередком, де відбуваються подібні ініціативи. Завдяки зусиллям його команди відбувається формування культурної тяглості: до проєктів залучаються як художники, що тільки починають свій шлях у сфері, так і представники Спілки художників.

Про Bunker

Bunker — центр сучасного мистецтва, який функціонує в Чернівцях із 2015 року. Засновник центру — українсько-канадський художник Тарас Полатайко. У Bunker проходили виставки, концерти, фестивалі, лекції та рейви.

Тарас Полатайко в коментарі Суспільне Культура пояснює, що ідея створити такий простір виникла через відсутність мистецького середовища в Чернівцях. Тож, за ідеєю власника, ЦСМ мав стати місцем, яке об'єднало б мистецьку спільноту міста.

За каденції тогочасного мера Чернівців Олексія Каспрука місцева влада надала приміщення на пільгових умовах. У 2015 році Тарас виграв грант від Ґьоте-інституту, на ці кошти він зробив ремонт у приміщенні. Простір привабив Полатайка розгалуженням на кілька невеликих кімнат, які надалі допомагали формувати експозиції.

У 2021 місцева влада відмовилась від пільгових умов., тож команді ЦСМ доводилося сплачувати за оренду приміщення. Згодом Bunker, знову повернули на баланс міськради.

Вибірка подій, які відбувалися в ЦСМ

  • 2015 рік — концерт німецького гурту Leo Hört Rauschen.
  • 2016 рік — польсько-українська гібридна виставка "Уява. Реальність", кураторами якої були Тарас Полатайко та Вальдемар Татарчук.
  • 2016 рік — концерт чернівецького гурту "Олово".
  • 2017 рік — ЦСМ Bunker презентував проєкт "Довіра" ужгородського художника Роберта Саллера.
  • 2018 рік — резиденція молодих польських художників. Кураторами були Тарас Полатайко та Вальдемар Татарчук.
  • 2019 рік — виставка молодої буковинської художниці Вероніки Остяк. Кураторкою була Віолетта Олійник.
  • 2020 рік — у ЦСМ Bunker проходила міжнародна резиденція "Frontera Frustrata: непроговорені ідентичності".
  • 2021 рік — перший у Чернівцях фестиваль сучасного джазу.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media

Топ дня
Вибір редакції