25 грудня 2024 року стало відомо, що Міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький доручив Музею Революції Гідності законсервувати проєктування і будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні.
Про це рішення, способи пам'ятування Революції Гідності та справи Майдану Суспільне Культура поспілкувалося з директором Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності Ігорем Пошивайлом.
Рішення про консервацію Меморіалу Героїв Небесної Сотні
У кінці грудня стало відомо, що будівництво Меморіалу Героїв Небесної Сотні законсервують до завершення воєнного стану. Чи було це очікуваним рішенням і як ви його оцінюєте?
Так, наказ Міністерства культури про консервацію спорудження меморіалу Героїв Небесної Сотні – це очікуваний для нас результат. Він не є позитивний для нас, але він очікуваний. Чому? Бо принаймні він визначає статус об'єкту.
Ситуація з меморіалом склалася так, що готовність до його будівництва майже стовідсоткова, але неможливо розпочати будівництво через арешт земельних ділянок.
І уряд, який ініціював цей проєкт, затверджував результати, організовував саму процедуру, мав би забезпечити його будівництво — а для цього були закуплені матеріали, обрано генпроектувальника і генпідрядника.
З нашого боку — уперше в історії української культури наш музей був визначений як замовник будівництва, раніше такого не було.
Це особливий новий досвід, який має свої ризики, бо замовниками будівництва зазвичай є будівельні компанії або організації, створені державні підприємства, які спеціалізуються на будівництві. Але для забезпечення прозорості цих процесів, проєкту, який був би під наглядом суспільства, було прийняте таке рішення.
І тому проєкт меморіалу можна було або реалізовувати в життя, або скасовувати. Реалізовувати в життя неможливо через арешт територій, невинесення судових вироків, вимогу Офісу Генпрокурора залишати територію, на якій би мав бути споруджений меморіал, недоторканою.
А з іншого боку, уряд не може скасувати меморіал. І тому консервація — це дипломатичне рішення на сьогодні, принаймні воно відтерміновує долю самого меморіалу.
З іншого боку, воно вирішує ті питання, на яких спекулювали свого часу, зокрема, проросійські політики в Україні, про нібито вкрадені кошти на меморіал. Цим вони намагалися дискредитувати й ідею Революції Гідності, і нашу інституцію. Вони використовували таку тезу — на меморіал виділено 112 мільйонів, меморіал не побудовано, висновок — гроші вкрадено.
Тому ця ситуація допоможе музею прийняти на баланс матеріали, провести взаєморозрахунки з генпідрядником та прояснити ситуацію для широкого загалу.
Консервація — це не ідеальний крок, але це, принаймні, динаміка, рух вперед із ситуації, яка знаходиться в стагнації. Адже з 2019 року до грудня минулого року вона не вирішувалася зовсім.
Чи правильно я розумію, що Музей Революції гідності продовжує роботу?
Музей Революції Гідності — це інституція, яка охоплює багато складових, а Меморіал Героїв Небесної Сотні — лише одна, комеморативна складова нашої інституції. Ми маємо перспективу і сподівання на будівництво музею, іншого проєкту, який не прив'язаний до арешту території. Але він залежить від фінансування й воєнного стану в Україні, тому він теж відтермінований.
Наша інституція працює майже повноцінно, навіть в умовах відсутності власних майданчиків, адже на тій території, де мав би бути споруджений меморіал, все одно залишається меморіальний простір. Це пам'ятка історії, яка має статус пам'ятки місцевого значення. Ми робимо все можливе, аби надати і статус національної.
Ми доглядаємо три гектари землі в центрі Києва, де відбувалися історичні події, ми дбаємо за територією, прибираємо, встановлюємо інформаційні стенди. Кілька років тому з'явилися стенди з доповненою реальністю. Тобто в межах тих обмежень, які накладені арештом суду за поданням прокуратури, ми намагаємося впроваджувати якісь елементи, які роблять цей простір доступним для відвідувачів.
Ми доглядаємо за існуючими пам'ятками, це дерев'яний хрест, капличка, де відбуваються комеморативні заходи. Тобто меморіальний простір живе, навіть в тих умовах, які склалися.
Наша діяльність багатоманітна, ми маємо не лише меморіальну складову.
Наша концептуальна ідея, що музей Майдану — це музей свободи, музей, який має відштовхуватися від важливих історичних подій, якими були наші українські майдани, і спрямовувати свій вектор в майбутнє, в розвиток України, як незалежної, демократичної держави, а також соціального, громадянського, активного, відповідального за долю країни, суспільства.
Цьому присвячений окремий підрозділ, складова нашої трикомпонентної інституції — у нас є Меморіал Героїв Небесної Сотні, Музей Майдану і Дім Свободи. Дім Свободи — це наші освітні заходи, тренінги, конференції, робота з дітьми, методичні матеріали, освітньо-патріотичні заходи.
Музей не зупиняється. Навпаки, ми маємо досить потужну виставкову діяльність, зокрема, мандрівні виставки. Не маючи власного приміщення, ми працюємо на партнерських майданчиках не лише в Україні, а й за кордоном.
Одна з наших виставок “Знищені храми України” про війну в Україні, наших героїв, спротив українського суспільства й про атаку на нашу ідентичність і свободи зараз мандрує Канадою, також вона показувалася в Норвегії.
Звісно, ці прикрі ситуації з арештами, неможливістю будувати, забирають дуже багато нашого людського, інтелектуального ресурсу. Але ми дивимося в перспективу і розуміємо, що це дуже важливо — утримати і зберегти це історичне середовище середмістя Києва, яке вже набуло нової ідентичності, перетворилося з політично-розважального головного майданчика країни на простір пам'яті.
Навіть зараз, з початком повномасштабної війни, там створюються нові острівці пам'яті, які разом створюють цілий комплекс, комеморативний простір про нашу боротьбу і ціну свободи.
Як виглядає консервація Меморіалу на практиці
Надалі в інтерв'ю хочеться детальніше поговорити про інші проєкти й ініціативи Музею Майдану, але поки що хочу повернутися до питання консервації.
Які на практиці виглядає консервація Меморіалу? Що саме буде збережено і в якому вигляді? І також питання, яке цікавить багатьох — чи є ризик, що консервація може затягнутися після завершення воєнного стану?
Процес консервації передбачає збереження всіх наявних ресурсів, конструкцій, які вже існують, для можливості відновлення спорудження.
Станом на зараз у нас є важливі і чутливі матеріали, до прикладу, сто лип, які є частиною проєкту Меморіалу, авторами його є молоді українські архітекторки, випускниці Львівської політехніки, які на сьогодні працюють в дизайнерському бюро Нідерландів і Сполучених Штатів. Ці липи унікальні за своїм типом, розміром та урбаністичним призначенням, вони спеціально відбиралися для цього меморіалу. Вони з 2018 року знаходяться в розпліднику, не висаджені, а підсаджені. За ними доглядають, але вони все одно потребують нормального висаджування в ґрунт, створення відповідної інфраструктури і умов подальшого розвитку і зростання. Тож ці дерева знаходяться в зоні ризику, це дуже чутливий біоматеріал.
Ці дерева — одна зі складових, які потребують швидкого рішення, ми не можемо затягувати його на випадок консервації об'єкту ще на кілька років. Ми про це писали вже давно, на різних рівнях, пропонували навіть віднайти якесь інше комеморативне, меморіальне місце для використання цих дерев.
Зокрема, були пропозиції створити алею Героїв Небесної Сотні на Національному військовому кладовищі, оскільки герої Небесної Сотні — це перші герої російсько-української війни. Саме їхній громадянський подвиг надихнув майданівців, які пішли з Майдану на схід України захищати державність навесні 2014 року. Тому було б досить логічно і врятувати дерева, і створити такий комеморативний простір в межах Національного військового кладовища. Це лише одна з ідей.
Щодо інших закуплених матеріалів — це білий граніт, який був закуплений для спорудження стели на колишній вулиці Інститутській. Також низка інших матеріалів — світильники, лавочки, допоміжні матеріали: різноманітні кабелі, труби і все інше. Це все може бути складоване, збережене або передане рішенням уряду на інший об'єкт, якщо з території не буде знято арешт в найближчі роки.
Щодо загрози — загроза не в самій консервації, бо консервація передбачає і розконсервацію. Загроза радше в винесенні судових вироків у справах Майдану, зокрема по 20 лютому, бо саме це є відповідно до позиції Офісу Генпрокурора основна причина для накладення арешту.
Тому загроза в тому, чи буде досягнуто справедливості — чи будуть покарані винні, чи можна буде сказати, що всі справи завершені й що територія не потребує додаткових слідчих експериментів і вона може бути змінена для гідного вшанування пам'яті героїв.
Справи Майдану
У соцмережах Музею я бачила, що ви уважно слідкуєте за справами Майдану, пишете апдейти по тому, що відбувається. Розумію, що це не компетенція Музею, але на вашу думку, чому ми досі не бачимо кінцевого правосуддя і коли цього можна очікувати? Адже цей процес триває більше 10 років.
Тут багато аспектів. Є аспект чисто політичний, є аспект судовий. Однією з вимог Майдану була реформа судової системи, а на сьогодні це незалежна гілка, на яку не впливає Генпрокуратура. Також є старі судді. А політична проблема в тому, що зберігаються певні сили, які були причетні до вчинення злочинів на Майдані. Частина з виконавців злочинних наказів, окрім добре відомих фігур, втекли й перебувають або на окупованих територіях, або поза межами України, на території РФ.
Суди також зумисне затягують вироки, про це багато говорять групи і самих майданівців, і родин Героїв Небесної Сотні, і адвокатів, які регулярно відвідують судові процеси. По багатьох з вироків уже вийшли десятирічні терміни давності. Єдине, є надія, що термінів давності по пораненнях і вбивствах в нашому кримінальному кодексі немає. Тому тут ще є надія на правосуддя.
Але назагал — очевидно, одразу не було політичної волі притягнути винних до відповідальності. З часом дуже багато відповідальних фізично уникли покарання, полишивши територію України, також і зумисно, і з плином часу було знищено багато речових доказів.
Офіс генерального прокурора звітує на своїх офіційних сторінках про стан справ. Формально там виглядає, що є певна динаміка, певний позитив. Але з притягненням винних до відповідальності тут дуже багато проблем. Вони публічні, вони відомі. То їх обмінюють на бранців Кремля, то вони зникають... Одним словом, процеси дуже складні, але висновок дуже простий — очевидно політикум України не готовий до покарання винних за справи Майдану і розкриття всієї правди про ці злочини.
Родини Героїв Небесної Сотні
Я також бачила, що Музей Майдану тримає контакт із родинами Героїв Небесної Сотні, з ними проводяться консультації. Розкажіть, наскільки родини залучені в процес роздумів над тим, як може виглядати меморіал і в процес збереження меморіалу тепер? Також якими є їхні думки стосовно рішення про консервацію?
З родинами в нас тісна співпраця із самих перших днів створення державного музею Революції Гідності в 2016 році, бо ми розуміємо, що це наші головні стейкголдери та спільнота, яка найбільш зацікавлена в темі Майдану й в питаннях гідного увічнення пам'яті героїв Небесної Сотні. І окрім меморіалу ми маємо багато різноманітних заходів, як, зокрема, День народження героя, програми вшанування Небесної Сотні до 20 лютого.
Щодо меморіалу — члени родин були членами журі самого конкурсу, вони голосували саме за цей меморіал. Пізніше склалася ситуація, що частина родин виступала проти меморіалу, частина підтримувала його, частина була нейтральною стороною. Усі ці пристрасті навколо меморіалу часом підбурювалися політично, спекулятивно, цією темою маніпулювали й з сьогоднішньої перспективи вже очевидно, що це могло бути інспіровано з Російської Федерації. Для того, аби знівелювати значення й самої Революції Гідності, і героїв Небесної Сотні як героїв, і показати, що це нібито був державний переворот. Була певна стратегія, ми бачили чимало версій інтерпретації події Революції Гідності з боку проросійських і російських політиків і пропагандистів.
Зараз ці пристрасті більш-менш вщухли. Цілком нормально, що в демократичному суспільстві є різні погляди — і справді, неможливо всіх переконати, що та чи інша форма буде прийнятною. Це не лише наша проблема. Після оголошення результатів на Меморіал Героїв Небесної Сотні в Музеї Революції Гідності було проведено наукове дослідження щодо процесів, які тривали під час створення Меморіалу в пам’ять 11 вересня в Нью-Йорку. Виявилося, що вони мали ідентичні виклики по часу, проблемах, конфліктах з родинами й різне бачення.
Тому це нормальні процеси, я бачу, що вони зараз повторюються, зокрема, з увічненням пам'яті загиблих воїнів, зі створенням Національного військового кладовища — бачимо ці скандали, які виникають. Мені здається, що одна з причин різних поглядів і протистоянь — це природа пам'яті.
Про форми пам'яті: комунікативну й культурну
Травматична пам’ять має дві форми. Перша – комунікативна, пам'ять тих людей, які є з сучасниками подій, друга — культурна пам'ять.
Теперішня фаза — комунікативна, вона діє, умовно кажучи, упродовж п'яти поколінь. Учасники передають своїм дітям, онукам емоції, власну інтерпретацію тих подій, учасниками, яких вони були або за якими спостерігали.
А вже потім пам'ять перетворюється в культурну, коли до інтерпретації цих подій можна підходити не з точки зору суб'єкту, а нейтрально, з наукового погляду. Коли держава, влада створює власний наратив, який, можливо, не стільки відображає реальність, скільки об'єднує і консолідує суспільство. Ця культурна пам'ять фундаментальна, нейтральна.
Типовий приклад — радянська пам'ять про Другу світову війну або про “велікую отєчествєнную”. Холодний, мовчазний, нейтральний граніт, абстрактні, безіменні герої. І досі на Площу слави протокольно кладуться вінки, приходять люди, але за цим стоять або міфи, або фейки, або обезличені герої з викраденими або підміненими історіями.
На сьогодні ми живемо в цьому періоді, коли різні групи мають власні бачення. І це нормальний процес, він потребує медіації й діалогу. У нашому музеї ми з самого початку планували створення такої діалогової пам'яті.
Три роки тому ми ініціювали Коаліцію пам'яті, щоб об'єднати найголовніші майданчики, які теж мали певні проблеми й виклики — це Бабин Яр, музей Голодомору і наш музей. Для того, аби об'єднати і спільно вирішувати проблеми, які у нас виникають — зокрема, з родинами, з політиками, з молодим підростаючим поколінням, з журналістами, з закордонними аудиторіями, які часом перебувають під тиском фейків або стереотипів.
Тому зараз в нас відбувається конструктивний діалог, ми завжди залучаємо родини до створення програм. Буквально вчора у Львові я брав участь в одній з нарад львівського осередку родин Героїв Небесної Сотні. Цих організацій, які об'єднують родини, як мінімум три, ми з ними постійно є співорганізаторами різноманітних заходів. А вчора у Львові ми відкрили виставку “Земні шляхи Небесної Сотні”, де представили історії загиблих героїв, були присутні багато родин загиблих героїв Небесної Сотні, які надали багато експонатів для цієї виставки.
І це теж, мабуть, не словесний, а фактичний вияв довіри до нашої інституції. Спочатку у нас такого не було, але з часом родини розуміють, що Музей Революції Гідності і Меморіал Героїв Небесної Сотні — це основна інституція, яка зацікавлена й може зберегти і поширювати пам'ять про їхніх рідних.
Про концепцію пам'яті та проєкти Музею Революції Гідності
Я бачила ваш проєкт "Пам'ять у деталях", це персоналізована пам'ять у постах Музею в соцмережах. Який підхід і концепцію використовує музей у способах пам'ятування?
Наша концепція дуже проста, ми першими в Україні стали членами Міжнародної коаліції місць сумління і пам'яті. Це неурядова мережа з понад ста учасників зі штаб-квартирою в Нью-Йорку.
Ми вивчали підходи, принципи ще в 2014 році, коли не було державного закладу, але була ініціативна група “Музей Майдану — Музей свободи”. “Музей Майдану” – це громадська волонтерська ініціатива, він виник ще на Майдані в січні 2014 року, коли Майдан лише розгортався. Ми концептували, яким має бути цей музей, яку пам'ять ми маємо зберігати.
Відповідь проста – це має бути жива, активна пам'ять. Пам'ять, яка шукає нові форми, яка надихає на продовження незавершених справ, яка відходить від попередніх радянських форм і типів пам'яті лише в меморіальних дошках, мовчазних пам'ятниках і обезличених героях.
Тому я вивчав меморіалізацію травматичної історії. У світі відбувся великий зсув десь два десятиліття тому, коли музейна інтерпретація складної травматичної історії і презентація героїв змістилася від знеособленого до життєвих історій. Історія, яка не є чорно-білою, яка виявляє різні відтінки подій. Наратив, який не створений лише для того, аби виправдати дії влади і, наприклад, масштабні втрати. Якщо ми говоримо про війну, то це історія, яка подається не лише історію технологій, техніки і статистики, а сприйняття цієї трагедії з точки зору індивідуальних поглядів, героїзму і жертовності.
У 2016 році було офіційно створено державний заклад на основі громадської ініціативи. Бо нас дивував такий вікіпедійний, в найгіршому розумінні, формат біографій героїв, він був дуже скупий, стереотипний — обмежена інформація, узагальнені фрази. А у суспільства був тоді великий попит на пізнання цих героїв, розуміння їхніх доль, мрій, життєвого досвіду. Тому ми підтримали проєкт журналістки, учасниці подій Революції Гідності й волонтерки Світлани Терейковської. Вона зустрічалася з рідними, побратимами Героїв Небесної Сотні й створила есеї, які ми видали тритомником. На сьогодні це один з таких найповніших і найрепрезентативніших публіцистичних життєписів героїв.
Ще ми створили мальопис про Майдан, це теж пошук нових форм. Як реакцію на пост київського школяра у соцмережах про те, що батьки не говорять із дітьми про Майдан, ми створили відео для молоді, де молодь говорила про Майдан зі своєї точки зору.
Ми створили також проєкт "Музей у валізі", з яким ми ходимо до шкіл. Це освітня програма, де ми розповідаємо про свободи за допомогою тих речей, які поміщаються в одну валізу. Про нашу символіку, про історію, про Майдан. Ми постійно беремо участь у фестивалі для дітей та підлітків Мистецького Арсеналу "Різні разом", в освітніх програмах на тих заходах, які там влаштовуються. Ми розробили свою настільну гру "Мандруємо Майданом", маємо чимало методичних розробок.
Ще в 2014 році було засновано низку відзнак Героїв Небесної Сотні, це теж співпраця з родинами.
Відзнака Героїв Небесної Сотні – це проєкт, який передбачає продовження справи того героя, який загинув і не завершить цю справу.
Є, наприклад, Назарій Войтович, наймолодший із Небесної Сотні. Він любив малювати, мріяв стати художником. Була створена мистецька резиденція на його честь. Ми створили відзнаку ім'я Сергія Кемського, це конкурс наукових робіт для студентів, він існує вже п'ять років поспіль. Ми проводимо його щороку, надаємо стипендії переможцям, публікуємо роботи молодих науковців. Ангажуємо їх до пізнання історії Майдану і до вияву громадянського активізму в їхньому житті. Нам приємно, що наші переможці стають видимими лідерами в своїх середовищах, зокрема, у Львівській політехніці, в інших навчальних закладах. Після завершення університету вони засновують громадські організації, стають активними громадянами України.
Також ми підтримуємо фестиваль Сашка Капіноса, хлопця, який любив народну культуру. Я знав його ще до Майдану, він любив народні танці, музику, свого часу брав участь в мовному протесті й голодуванні на підтримку української мови. Ми організовували фестиваль у нього на малій Батьківщині і тут, у Києві.
Тож ми шукаємо живі форми пам'яті, які якраз допоможуть не просто формально говорити, що “Герої не вмирають”, що ми їх пам'ятаємо, або формально підтримувати гасло “Ніколи знову”. Ми бачимо, що це гасло не працює. Воно вже піддається критиці не лише в Україні, а й в багатьох інших країнах. Це гасло виникло через Голокост, але воно актуальне зараз і для нас, щоб агресія й акти геноциду з боку ядерних держав не повторювалися.
Ми привезли унікальну виставку, яка мандрувала Німеччиною, Швейцарією, Австрією, яка називається “Архітектура протестів. Барикади, намети, Україна і світ”. В цьому контексті теж розглядалася роль громадянського суспільства в протестному середовищі, вплив простору на досягнення результатів.
Окрім цього в нас є дуже багато інших проєктів, ми надзвичайно активні і відкриті до співпраці. Ми зараз активно працюємо з ветеранським середовищем, у нас ціла низка мандрівних виставок. Також буквально сьогодні ми відкриваємо на Дарниці виставку присвячену Іловайській битві.
Я також читала про екскурсії, які організовує Музей Революції Гідності. Розкажіть, чи користується популярністю цей ваш проєкт?
Так, ми розробили кілька тематичних екскурсій у середмісті Києва, які тривають від 40 хвилин до кількох годин. Ще в 2016 році ми розробили інформаційну навігаційну систему, 10 великих стендів і низка менших. Їх можна побачити на так званій Території гідності. Це територія, де відбувалися протести часів Революції Гідності включно з верхнім майданчиком над ТЦ “Глобус”, де можна побачити на наших фотографіях, як виглядав Майдан в найдраматичніші дні 2014 року взимку.
Пізніше, півтора роки тому, ми замінили ці стенди з 2016 року на нові, оновили їх і додали туди доповнену реальність в межах проєкту Terra Dignitas AR: музеєфікація пам’яток Майдану. Дякуючи спеціальній програмі Українського культурного фонду, програмісти розробили доповнену реальність на основі нашого архіву.
Ми маємо велику медіатеку, де зберігаємо матеріали “Вавилона-13” та багатьох громадських ініціатив. Це, з одного боку, джерельна база для нас, з іншого — резервне місце зберігання важливих матеріалів. Ми також ведемо перемовини з різними телевізійними каналами про передачу нам файлів, зокрема з “П'ятим”. Також “Радіо Свобода” свого часу передавали нам багато матеріалів.
І от завдяки цим матеріалам ми розробили віртуальну реальність, імерсивний проєкт, де можна побачити документальні барикади, ту саму ялинку, намети, найголовніші місця Революції Гідності — і навіть сфотографуватися на їхньому тлі. У наших екскурсіях ми використовуємо ці локації, залучаємо і дітей, і молодь, для іноземців ведемо кількома мовами. Вони дуже популярні коли наближаються пам’ятні дні 21 листопада, 20 лютого, великий попит на подібні екскурсії у ці дні для міжнародних делегацій.
Два дні тому на нашій території ми проводили екскурсію для міністра закордонних справ Естонії й міжнародної делегації. 20 лютого і 21 листопада до нас приходять регулярно понад 20 послів і представників дипломатичних місій Європейського Союзу.
Тому екскурсійна діяльність наша активна, шукаємо нових форм, стараємося розповідати цікаво, не завжди традиційно, не втомливо. Також маємо Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану, це унікальна можливість для всіх, хто цікавиться темою, завітати туди. Простір невеличкий, але маємо там інформаційні стенди та сучасні технічні засоби, які допомагають заглибитися. До речі, до 20 лютого плануємо встановити інформаційний кіоск на алеї Героїв Небесної Сотні.
"Довести процес Революції Гідності до завершення"
Якою зараз, на вашу думку, є роль громадянського суспільства у збереженні пам'яті про Небесну Сотню? Що має робити суспільство?
Якщо ми говоримо про Небесну Сотню, а не загалом про Майдан, то дуже важливою є громадська підтримка на різних рівнях. На рівні представників, активістів громадянського суспільства і незалежних медіа саме у здійсненні акту справедливості й покарання винних за злочини, вчинені на Майдані. Мова йде не лише про поранення і загибель наших громадян, але й і про низку інших злочинів, вчинених проти громадянського суспільства, прав, свобод та незалежних медіа.
Ця роль вирішальна, бо, очевидно, суди розраховують на те, що з часом громадський інтерес спадає. А це нормальне фізичне явище, бо неможливо постійно відвідувати судові засідання. А вони так і створюються, щоб відволікти увагу і унеможливити швидкий, ефективний розгляд і винесення вироків.
З іншого боку, дуже важливо, щоб громадянське суспільство не сприймало Революцію Гідності як важливу історичну подію минулого, яка нерелевантна і неактуальна для сьогодення.
Маю на увазі для ширшого загалу, особливо для молодих активістів, які, можливо, 10 років тому ще були школярами чи дітьми. Дуже важливо зберегти тодішній досвід Майдану, ефективну самоорганізацію, вияв солідарності, взаємодовіру, здатність до самоорганізації, жертовності, а також вивчати уроки, що вдалося добре, а що ні. Бо насправді кожен український Майдан відбувався саме тому, що попередні Майдани не були завершені, не були вивчені всі історичні уроки. Громадянське суспільство повинне максимально використати досвід попередніх Майданів і пам'ять про полеглих, щоб їхня жертва не була даремна.
А також довести процес Революції Гідності до завершення. Ми чули багато думок активістів та воїнів, що Революція Гідності триває, бо не всі вимоги Майдану були виконані.
Ми вже згадали реформи, які докорінно важливі для змін українського суспільства. Це і антикорупційна реформа, судова реформа, роль і вплив громадянського суспільства на політикум.
Естафета героїв Майдану була потужно продовжена — саме активісти з Майдану пішли першими добровольцями на фронт, інші активісти створили потужні волонтерські об'єднання. Майдан із форми мирного громадянського спротиву перетворився у збройний спротив російській агресії.
Представникам громадянського суспільства дуже важливо правильно позиціонувати цю тяглість боротьби за українську свободу, незалежність. Створювати пантеон наших героїв, починаючи від Святослава Хороброго й продовжуючи героями часів Української революції 100 років тому, визвольних змагань, часів дисидентства й аж до теперішніх героїв. Це єдиний пантеон, це єдина боротьба.
Має бути чітке розуміння нашої історії й вічної загрози Російської Федерації, її імперської шовіністичної природи, розуміння, що ми ніколи не збудуємо незалежну, вільну державу і не захистимо нашу історичну пам'ять і національну культурну ідентичність, не перемігши Російську Федерацію й рішучо не зупинивши її спроби знищити Україну. І Майдан, і війна, і попередні Визвольні змагання, і вся боротьба лише заради одного, заради перемоги.
Активна, жива пам'ять дає інструмент не розбрату, не подальшої боротьби, сварок, за форму інтерпретації тієї чи іншої події. Вона дає можливість бути сильними, об'єднаними, консолідованими і врешті-решт перемогти.
Бо пам'ять – це потужна зброя. Яку, до речі, активно використовує наш ворог, Російська Федерація, не жаліючи ресурс ні на що. Тому тут Україна повинна чітко розуміти важливість пам'яті, історичної свідомості, бо це справді мобілізує і робить нас сильними.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media