В український прокат 16 січня виходить стрічка "Смерть путіна" польського режисера Патрика Веги. В Україні фільм вперше було продемонстровано у межах спецпоказу на кінофестивалі "Молодість".
Сюжет охоплює життя Володимира Путіна від десятирічного віку і до його вигаданої смерті у 2026 році. Однією з головних ознак фільму стало використання штучного інтелекту для відтворення обличчя Путіна на тілі іншого актора. Вперше в історії кінематографу такий підхід використано для головного персонажа у фільмі.
У цій рецензії для Суспільне Культура кінокритикиня Альона Шилова розбирається, як "Смерть путіна" зображує російського президента і яке послання несе стрічка.
У рецензії є спойлери до фільму.
"Смерть путіна" відкривається гротескною сценою, в якій російський президент лежить у лікарняній палаті у власних фекаліях. Допоки довкола нього крутяться медсестри та генерал, що переповідає фейкові новини у стилі "Захід нас боїться" та "усе йде за планом", режисер Патрик Вега смакує кожен кадр страждань Путіна. Ось вам ще ракурс збоку, ось знизу, ось із кутка кімнати — усе, щоб глядачі могли насолодитися видовищем недодиктатора у власних екскрементах. Здавалось би, на цьому моменті, я, як патріотична українка, яка щиро бажає усіх найгірших страждань Путіну, маю тішитися. Але натомість сцена викликає переважно відчуття огиди та бажання відвернутися. І не тільки через випорожнення, які смачно розмазують по простирадлах, а й через операторську роботу, та, власне, саме обличчя Путіна.
Дивитися на російського президента загалом задоволення сумнівне, і використання ефекту deep fake у "Смерті путіна" цьому досвіду не сприяє. З перших кадрів неозброєним оком видно, що обличчя Путіна — це спецефекти, до того ж зроблені криво. У порівнянні з фрагментами фільму, частина дипфейкових відео в інтернеті з Путіним виглядають значно якісніше. Камера постійно трясеться і літає по кімнаті — можливо, це була спроба створити "глибше занурення" для глядачів, проте коли перші ж сцени фільму викликають відчуття нудоти — спроба, вочевидь, невдала.
Проте ця сцена також стає чудовою ілюстрацією усього подальшого дійства на екрані. Відчуття нудоти, хаотичності, нерозуміння, що взагалі відбувається та з якою метою, буде переслідувати глядачів до кінця фільму.
Надалі уся стрічка складається з трипу життям Путіна, що має висвітлити більшість злочинів російського президента та його прихід до влади. От тільки методи для досягнення цих цілей у фільму сумнівні.
Глядачів перекидають у 1960-ті роки дитинства маленького Вови. Усе знято у сіро-коричневих тонах, щоб глядачі точно розуміли — юні роки у нього були важкі. Вітчим за столом істерично кричить, діти голодують, а мати згодом пхає міні-Путіна у потяг, тим самим відмовляючись від сина. На прощання матері хлопчик каже: "Пробач, що я не хрещений". Тема з хрещенням і загалом загравання з релігією будуть ще неодноразово з'являтися у фільмі, от тільки навіщо — відповіді глядачі ніколи не дізнаються.
Після цього часові стрибки у фільмі крутяться зі швидкістю барабана револьвера у російській рулетці. Глядачів переносять то у 1996 рік — коли молодий Путін знайомиться з Єльциним, то знову в його дитинство, де малого Путіна б'ють інші діти, то у 1994 рік — початок першої Чеченської війни. Усе це ніби має дати глядачам розуміння шляху Путіна і чому він став жорстоким та закомплексованим лідером своєї країни. Проте в підсумку виходить хаотичний набір подій, у яких ніяк не простежуються ані причино-наслідкові зв'язки, ані мотивація Путіна чи його вплив на більшість подій.
Важко сказати, що "Смерть путіна" намагається якось олюднити свого головного героя чи розкрити його характер (яким би він не був у баченні творців стрічки). Насправді складається враження, що автори фільму просто не знають, що робити з Путіним. Він існує у фільмі суто в ролі манекена — ось він на одній локації, ось на іншій, ось він щось говорить, але це майже не має впливу на сюжет фільму. Втім, "Смерті путіна" є чим здивувати. Бо за концепцією стрічки виявляється, що весь цей час до жахливих злочинів Путіна закликав злий дух дитини.
За сюжетом фільму Путіна переслідують два духи: маленький хлопчик у будьонівці, якого карикатурно-драматично розстріляли ще у 60-х, та загадкова жінка у шапці з червоною зіркою, яка називає себе Легіон. Що через цих персонажів хотіли сказати автори фільму — незрозуміло. Але вони з'являються у більшості сцен стрічки й прямо пов'язані з усіма злочинами Путіна. Зрештою складається враження, що саме ці герої є головним злом, а Путін просто став жертвою їхнього впливу. Чому, як і навіщо — усі ці питання підуть в небуття, як і будь-які надії побачити якісну кінострічку.
На цьому моменті постає логічне запитання: для кого знята "Смерть путіна" і що стрічка намагається прокомунікувати своїм глядачам?
В офіційних описах фільму зазначають, що за жанровим наповненням це байопік, кримінал та бойовик. Жоден із перелічених жанрів у стрічці не відображається. Місцями виникає відчуття, що це мала бути чорна комедія на кшталт "Смерті Сталіна", але фільм використовує пафос заради пафосу, в ньому немає гумору, іронії чи сатири. Є тільки намагання у серйозність та псевдодраму, яка виглядає натужною та недолугою.
Фільм явно був орієнтований на широку міжнародну аудиторію, а не на українців. Хоча, за іронією долі, саме українці зможуть зрозуміти хоч якісь частини стрічки. Головна проблема "Смерті путіна" полягає у тому, що цей фільм не дає контексту. Не рятують навіть численні плашки з текстом, на яких значаться локації, дати, а іноді й короткі описи подій. Кожні декілька хвилин глядачів закидають у нові часові періоди та умови, не даючи достатньо бекграунду для їхнього розуміння. Виходить, що більшість іноземних глядачів, які не знають історії СРСР і не мають хоча б приблизного уявлення про біографію Путіна — зрозуміють з фільму рівно нічого.
Послання "Смерті путіна" теж є сумнівним. Судячи з офіційних описів до стрічки, фільм нібито ставив собі за мету розповісти про сходження Путіна до влади. Але вийшло вкрай криво. Абсолютно незрозумілим є художній прийом із використанням двох привидів, які начебто змушують Путіна робити більшість злочинів. Частково це виглядає як спроба перекласти відповідальність, а частково — як намагання додати високохудожності там, де вона недоречна.
З візуального погляду фільм також зроблений слабо. З бюджетом у 15 мільйонів доларів (понад 600 мільйонів гривень) "Смерть путіна" виглядає, як поганенький бюджетний серіал для телеканалу, і аж ніяк не як робота за декілька сотень мільйонів. Для порівняння: найдорожчий український фільм "Довбуш" коштував 120 мільйонів гривень! Можливо, більшість грошей пішла на спецефект "маски Путіна", але цих грошей не видно — у різних сценах з одного ракурсу обличчя Путіна виглядає по-різному. Локації, костюми, декорації — усе здається штучним та картонним.
Для мене єдиним поясненням існування такого кіно може слугувати тільки слово "актуальність". Бо з початком повномасштабного вторгнення Росія та російські постаті все більше цікавлять міжнародних кінематографістів. Бо війна Росії з Україною — це "хороша можливість" створити "актуальний" продукт і тим самим розрекламувати свою персону. Бо для того, щоб захопити увагу глядачів, достатньо придумати лише кричущу назву — хто ж не захоче подивитися на смерть Путіна? А якісний сценарій чи історія — то вже справа вторинна.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media