Живучи в добу найбільшої сексуальної свободи, люди, зокрема й молодь, все менше займаються сексом (і схоже, це й загальносвітова, й українська тенденція). Цей парадокс можна пояснювати швидким доступом до порно, хронічним стресом або ж тим, що людям цікавіше шукати інші способи зближення, коли секс перестав бути табу.
"Головним слоганом сексуальної революції є гасло «Секс без близькості!» Головним слоганом антисексуальної контрреволюції мав би стати вислів «Близькість без сексу!», але так і не став, адже обидва слогани нещирі. За ними криється споконвічне людське прагнення здобути близькість через секс, а секс через близькість", — пише український філософ Вахтанг Кебуладзе в книзі "Чарунки долі".
Крім того, як свідчить нещодавнє опитування Каліфорнійського університету, молодь хоче бачити менше сексу й у кіно чи на телебаченні. Більше половини опитаних сказали, що натомість хотіли би бачити більше контенту, що зображує дружбу й платонічні стосунки.
Певно, з літературою це працює так само: найкращі описи сексу виходять у книжках, де секс — зовсім не головна тема. У літературі, як і в житті, повно парадоксів. Наприклад, автор роману "Коханець леді Чаттерлей" Девід Герберт Лоуренс має репутацію руйнівника суспільної моралі, але насправді був адептом вірності: "Інстинкт вірності є, можливо, найглибшим інстинктом у великому комплексі, який ми називаємо сексом", — цитує Лоуренса український філософ Володимир Єрмоленко в книзі "Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі" (на яку ми часто будемо посилатися).
Звертаючись до книг українських філософів, Суспільне Культура розповідає, на які твори із описами сексу варто звернути увагу. В цьому тексті ми наведемо кілька прикладів із іноземної літератури, а в наступному — із української.
Як не варто писати і що не варто читати про секс
Читач навряд чи буде замислюватися над цим питанням, але це можуть зробити критики. Наприклад, до 2022 року за найгірший опис сексу в літературі в Україні "вручали" відзнаку "Золотий хрін". Таку "нагороду" можна було отримати за недоречні, брутальні та позбавлені смаку описи сексу в прозі, поезії й драмі. Наприклад, у 2021 році лауреатом "премії" став письменник Андрій Любка, який порівняв проникнення із бюлетенем, який кидають у виборчу скриньку.
В Україні "Золотий хрін" почали вручати з 2017 року, але лауреатів немає вже кілька років – бо "компетентні експерти не бачать гідних кандидатів і кандидаток в сучукрліті". Українська премія з’явилася, шукаючи натхнення у британській Bad Sex Award – її започаткував літературний часопис The Literary Review у 1993 році. Британську премію також припинили присуджувати з початком пандемії, посилаючись на те, що в світі й так повно поганих речей, крім невдалих описів сексу.
Втім, залишилися лауреати антипремії попередніх років: у 2019 році перемогу розділили французький письменник Дідьє Декуен і британський письменник Джон Гарві. Перший порівнює статеві органи героя із "маленьким мавпеням, що скручувало лапки", а другий зіставляє настання оргазму із наближенням до екватора. Переможець 2017 року, американський письменник Крістофер Боллен, порівнював чоловічі геніталії із більярдним трикутником. Лауреатами премії у різні роки встигли стати відомий американський автор жахів Стівен Кінг і навіть колишній британський прем’єр Тоні Блер.
Загалом для того, щоби відрізнити умовно гарний опис сексу від поганого, можна просто звернутися до вже хрестоматійного прикладу — "П’ятдесят відтінків сірого" британської письменниці Е.Л. Джеймс (та й до однойменного фільму також). До слова, остання частина трилогії стала книгою, яку найчастіше забувають у готелях.
Над еротичним романом 2011 року вже встигли зіронізувати інші письменники, зокрема й українські. Наприклад, героїні Ірен Роздобудько ("Жіночий роман") та Лариси Денисенко ("Танці на скелях") кажуть про клішованість і надмірну драматизацію сюжету "П’ятдесяти відтінків сірого".
Якщо коротко, найкращі описи сексу — це не про "відвертий блуд" й механічне та детальне змалювання деталей статевого акту. "Порнографічність — це маніакальна зосередженість на деталях", — пише філософ Вахтанг Кебуладзе.
Тож найбільш вдалі, на нашу думку, описи сексу — це не про сам процес, а, найімовірніше, про близькість, зв’язок, магнетизм, ніжність (продовжіть), результатом яких може стати секс. Тобто зосереджуються не на самому сексі, а на його сприйнятті й ставленні до нього.
"Венера в хутрі" Леопольда фон Захера-Мазоха
Український філософ Володимир Єрмоленко в "Еросі і Психеї…" досліджує, зокрема, Байронів образ Мазепи як того, хто прагне політичної і сексуальної свободи, "еротичну еволюцію" у Гете й еротику насильства у "Буремному перевалі" Емілі Бронте (хоча у творах 18 і 19 століття не можна знайти безпосередньо сцен сексу, хіба що натяки на сексуальність).
Одним із найвідоміших письменників 19 століття був і австрієць Леопольд фон Захер-Мазох, який народився у Львові (Лемберзі). Його ім’я часто згадують поряд із іменем маркіза де Сада, об’єднуючи їхні імена в поняття "садомазохізм". Це історична несправедливість, бо ці двоє надто різні, каже Володимир Єрмоленко.
Термін виник у австрійсько-німецького психіатра Ріхарда фон Крафта-Ебінга, який досліджував сексуальну патологію і шукав назви для хвороб, із якими стикався на практиці. Тих, хто прагне завдавати болю в ліжку, він назвав на честь маркіза часів Французької революції, твори якого таємно читали попри заборону. А ті, хто, навпаки, хоче відчувати біль у ліжку, отримали назву на честь Леопольда фон Захера-Мазоха: австрійський автор, на відміну від Маркіза де Сада, не писав порнографічних творів і не був заборонений, але його ім’я тоді знали й могли легко запам’ятати.
Захера-Мазоха якраз і запам’ятали як того, хто яскраво описує сексуальні девіації, стосунки домінування та підкорення. Але йшлося також про психологічну гру, емоційну напругу, еротичний підтекст та навіть жіночу емансипацію.
"Жінка, за своєю природою чи вихована сучасним чоловіком, є його ворогом і може бути лише рабинею або повелителькою але ніколи — товаришкою і супутницею в житті. Товаришкою чоловіка жінка може стати лише тоді, коли цілком буде зрівняна з ним у правах, в освіті та праці", — пише Леопольд фон Захер-Мазох в романі "Венера в хутрі". В українському перекладі книгу можна знайти у видавництвах "Книголав", "Фоліо" чи "Видавництві Старого Лева".
"Хіба усвідомлення того, що до тебе я належала іншим чи, що після тебе мною теж володітимуть інші, окрадає твою радість? Чи меншою стане твоя насолода, якщо інший чоловік утішатиметься щастям водночас з тобою? Я вважаю, щоб навіки утримати біля себе чоловіка, треба йому зраджувати", — вважає героїня роману Ванда фон Дунаєв.
За сюжетом, із молодою вдовою Вандою підписує договір дворянин Северин фон Куземський, і, за умовами, вона стає господинею, а він — рабом. Лейтмотив творів Леопольда фон Захера-Мазоха — кохання "західного" чоловіка до "східної" жінки, у якому "східна" жінка дозволяє собі бути деспотичною й жорстокою, але це лише підсилює кохання, вважає Єрмоленко. На його думку, Захер-Мазох письменник навіть до певної міри повертає образ Роксолани.
Утім, образ femme fatale міг бути лише дзеркальним відображенням садизму чоловіків щодо жінок в цю епоху, припускає філософ: "...чоловіків, які в думках були готові себе приносити в жертву, але в діях продовжували жертвувати жінками. Навіть тоді, коли перетворювали їх на муз".
"Коханець леді Чаттерлей" Девіда Герберта Лоуренса
Це твір у 1929 році у Великій Британії затаврували як порнографічний, але його важко оминути увагою не лише з цієї причини. Українське видання "Коханця…"— від "Видавництва Старого Лева" та з ілюстраціями творчої майстерні "Аґрафка" (Романа Романишин та Андрій Лесів).
Головна героїня, Конні (Констанс), розмірковує над тим, що всі великі слова ніби скасовано для її покоління — кохання, радість, щастя, дім, мати, батько, муж (тобто чоловік). Цікаво, що секс вона називає "останнім із великих слів" та описує його як "просто якусь мішанину — захоплення, що на мить підносить, а потім покидає тебе ще зов’ялішим, ніж завжди, просто зношеним". Конні почувала себе "займаною попри те, що її ніхто не торкнувся, спаплюженою мертвими словами та ідеалами, доведеної до одержимості".
На початку роману чи не найчастіше відчуття Конні — відстороненість. Вона думає про те, що "поштовхи чоловічих сідниць вищою мірою смішні, чоловік надзвичайно смішний у цій позі й під час цього акту" або про те, що її перший коханець, "як і більшість сучасних чоловіків, закінчував ще до того, як починав".
У розмові із паралізованим чоловіком вона розмірковує про те, що означають випадкові сексуальні зв’язки й доходить до висновку, що "це все одно, що спаровування птахів". Що справді має значення, так це прожити поряд день за днем, а не переспати раз чи двічі, каже Конні: звичка істотніша за будь-яку насолоду, а неспішне й сповнене терпіння спільне життя важливіше за випадковий оргазм. Тож секрет шлюбу, підсумовує Конні, в особливій злагодженості, якої двоє людей досягають день за днем, тонко реагуючи одне на одного, а зовсім не у сексі. І якщо ця злагодженість таки вдасться, то "справи сексу можна організувати, як організовують похід до дантиста".
Такі погляди, вірогідно, мав і сам письменник.
"Я думаю, коли хтось кохає, то його сексуальна пристрасть (sex passion) стає спокійною, стає постійною силою, а не штормом. Пристрасть, яка майже зводить з розуму, далека від справжнього кохання", — пише Лоуренс свої третій дружині Фріді (це цитата з її автобіографії Not I But the Wind ( "Не я, а вітер "), яку наводить Володимир Єрмоленко в книзі "Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі".
До кінця роману Констанс відкриває власну тілесність. Чого тільки вартий опис першого оргазму, якого Конні досягнула із лісником Меллорсом. У описі фігурують "хвилі, які накочуються", "язички теплого вогню", "пір’їни" та утроба, схожа на "морський анемон у хвилях припливу".
Ця пристрасть допомагає головній героїні не лише відкрити жіночу сексуальність, але й певною мірою стирає класові кордони: "Мужчини страшенно добре ставилися до Констанс чи до леді Чаттерлей, але зовсім не до її утроби. А він не звертав жодної уваги на Констанс або на леді Чаттерлей, він просто лагідно погладив її стегна та груди". Але перед тим, як знайти справжній зв’язок, героям доведеться "вистрибнути в абсолютну самотність", зауважує філософ.
У своєму романі Лоуренс прагне заземлити кохання, отілеснити його, і водночас зробити тілесність красивою і навіть сакральною, підсумовує Єрмоленко:
"У Лоуренса немає демонічності, яка часто наповнює літературу про сексуальність — і до, і після «Коханця». Секс для нього не є бунтом проти релігії, не є трансгресією, тобто злочином і переступанням межі (як у де Сада чи Батая), не наближає до царства мертвих (як в історії про Дон Жуана)... Його еротика сонячна, а не темна; пантеїстична, а не демонічна. У ній немає бунту чи заперечення — у ній є ствердження".
"Нестерпна легкість буття" Мілана Кундери
Про "ерополітику", політичне тло сексуальності, пишуть і Володимир Єрмоленко, і Вахтанг Кебуладзе. Останній часто посилається на твори Мішеля Уельбека ("Покора", "Можливість острова"), які "так чи інак говорять про втрату сексуальності". Герої письменника пересичені чуттєвими насолодами й шукають чогось іншого, пише Кебуладзе. Наприклад, неолюдина у "Можливості острова" не потребує інших неолюдей, щоби подолати смерть — вона просто клонує сама себе.
У книзі "Чарунки долі" філософ також збирає цілий "сексуальний конструктор" на прикладі роману Мілана Кундери "Нестерпна легкість буття". Головний герой, хірург Томаш, який живе в середині 20 століття в Чехії, "і в політиці, і в еротиці уникає як крайнощів, так і сталих зв’язків". Його відразу до дружини почасти зумовлюють політичні чинники, адже вона ортодоксальна комуністка, вважає Кебуладзе. Сталі й важкі стосунки Томаш замінює на "легку еротичну дружбу", водночас із жодною коханкою не може лишитися на ніч, бо спільний сон для нього інтимніший за секс.
Сексуальність героя пов'язана і з його професією, пише філософ: "Новий роман, як і огляд у кабінеті лікаря, він починав зі слова «Роздягніться!». Він не торкався, а наказував, що збуджувало жінок. Не дотик, а коротке слово. Не пестощі чи лестощі, а владний наказ. Томашів потяг до жінок — це не прагнення насолоди, а «жадоба оволодіти світом»".
Деталі конструктора Кебуладзе добирає, також досліджуючи сексуальність інших персонажів роману — Терези, Сабіни й Франца. Наприклад, погляд Сабіни "естетизує й еротизує навіть найбрутальніші прояви людської тілесності, адже вона не намагається розчинитися у власних переживаннях, розчинити душу й тіло. Вона дивиться на все з дистанції".
Прикладом є сцена, де Томаш надягає Сабіні на голову котелок, який дістався їй у спадок від діда: "Це символізує для неї чоловіче заволодіння жіночим тілом. Саме це збуджує її, адже для неї секс обов’язково містить елемент насилля. Але це ще не все. Найвищого збудження вона досягає, уявивши, що Томаш змушує її сісти на унітаз з котелком на голові і випорожнитися. Те, що для Терези було найнижчою точкою падіння, для Сабіни стало найвищою точкою збудження". Тобто для Сабіни секс — це не про пізнання світу чи метафізику єднання душі й тіла, як для Томаша чи Терези, а просто секс, "жорстокий і сентиментальний водночас".
Ще один герой — Франц, непереможний у наукових дискусіях, але здається, безнадійний у сексі. Він навіть нагадує Сабіні малюка на тілі матері, що викликає в неї огиду. Втім Франца не можна назвати слабким чи інфантильним, скоріше він тяжіє до того, щоби розчинитися в темряві, яка позбавить його тягаря власної ідентичності, ніби намагається позбутися себе в сексі, аналізує Кебуладзе.
Це точно не єдиний твір Кундери, який можна розглядати крізь призму тілесності та сексуальності (в авторки цього тексту на поличці принаймні п’ять книжок автора у виданні від "ВСЛ"). Наприклад, у "Книзі сміху й забуття" не обійдеться без невимушених розмов у туалеті, сексу втрьох та нудистського пляжу — з потворними й прекрасними тілами водночас. А у "Ідентичності" тілесність починається з кліпання ока ("Чому такі досконалі істоти потребують того, щоб омивати очне яблуко щодесять секунд?") і завершується маркетинговими згадками про рожевий туалетний папір. Звісно, натуралістичні описи стосуються і оргій, хай і уявних.
Урешті, крізь таку призму можна роздивлятися чимало творів класичних і сучасних письменників. І навпаки, можна перечитати ще раз ті самі "Сто років самотності" Габріеля Гарсіа Маркеса, фокусуючись уже не на сценах інцесту, а на історії Латинської Америки — екранізація на Netflix спонукала нас це зробити.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media