18 грудня у студії UA Культура відбулась презентація нової книжки Сергія Жадана та Павла Макова ”Постійне місце проживання”, що є спробою переглянути власну присутність у Харкові крізь оптику власних творів. Телеверсію презентації глядачі побачать у п’ятницю, 25 грудня, на телеканалі UA: КУЛЬТУРА та на сайті у розділі "Онлайн". Суспільне розповідає про артбук письменника та художника, та як він готувався до друку.
Якщо Сергій Жадан — один із найбільш відомих письменників України, то Павло Маков — один із головних художників у галузі візуального мистецтва. Обидва вони переїхали кілька десятків років тому у Харків — місто, що стало для них постійним місцем проживання. Вони досить давно знають одне одного, і часом їх розмови заходили про те, щоб зробити спільний проєкт.
Але що ним могло би бути? Вочевидь, вони міркували про книжку як діалог між текстом та зображенням. Їх спільний артбук, виданий у листопаді 2020 року, свідчить, що ця розмова відбулася. І склалася вона про досвід перебування в одному місці упродовж останніх 27 років.
Зазвичай ми впізнаємо художників за їхніми роботами чи виставками у галереях та музеях. Однак деякі з авторів паралельно провадять ще одну творчу лінію, можливо, більш камерну — вони створюють авторські книги або артбуки (artists’ book). Такі видання є продовженням художнього мислення та альтернативним способом розповсюдження його результатів. Цей медіум дозволяє автору вільно публікувати те, що йому заманеться, не прив’язуючи себе до стін галерей.
Твори мистецтва чи обмежені наклади, наприклад, графічних відбитків ексклюзивні, натомість книга як така передбачає тиражування та охоплення ширшої аудиторії. Крім цього, виробництво книжки хоч і є досить витратним процесом, проте цей бюджет не порівняти із витратами на створення оригінальних робіт для виставки та її організації.
Важливим аспектом у визначенні статусу видання “Постійне місце проживання” є те, що це саме артбук. Представлені роботи Макова у книзі не є ілюстраціями, як часто буває з поетичними збірками, де ілюстрація має допоміжну другорядну роль. У випадку з “ПМЖ” на першій сторінці зазначено: “Жоден із віршів не пояснює жодного з малюнків, жоден з малюнків не ілюструє жодного з віршів”. Два сюжети — візуальний та текстовий — незалежні одне від одного, хоч і органічно співіснують у рамках розворотів.
Павло зізнається, що у книзі йому простіше співпрацювати з іншими авторами, ніж в інших видах мистецтва. Але і це дається не дуже просто, адже певний час йде на прийняття їх текстів. Сергій Жадан та Павло Маков — автори, яким було недостатньо підготувати лише тексти та зображення для майбутньої книги та здати їх видавцю та дизайнерам на «доопрацювання». Активна робота відбувалась напряму зі студією графічного дизайну 3Z з Харкова, з якими Павло працюв над усіма своїми попередніми артбуками.
Рішення видавати книжку було прийняте навесні 2020 року, якраз тоді, коли в Україні набрала обертів пандемія і стався локдаун. Редакція видавництва IST Publishing, що це саме той момент, коли діалог між двома митцями має бути зафіксовано. На що чекати у майбутньому, було невідомо. Прийшов час встановлювати опорні точки, і однією з них було звернення до спільноти. На той час було досить ризиковано запускати такий масштабний проєкт, але чекати на кращі часи було годі. Бо часи завжди непрості. Відтак IST запустили краудфандингову кампанію на Спільнокошті. За перші 22 години була зібрана необхідна сума у 80 000 грн, а ще до кінця кампанії зібрано майже ще стільки ж. Це дозволило збільшити наклад удвічі.
Про невизначеність, вразливість людини у часи, коли майже неможливо планувати та передбачати розвиток подій, Павло Маков у контексті артбуку говорить так: “Ця книга — просто крихкий досвід двох людей, які в змозі хоч якось цей досвід донести, принаймні для себе. Крихкість, на мій погляд, чи не найбільш суттєва складова будь-якого мистецтва, бо воно нічого не змінює, але подекуди допомагає пережити життя, що саме собою крихке, крихкіше за будь-яке мистецтво”.
Книжка зрештою вийшла без обкладинки. У неї відкритий корінець, вона надрукована на тонкому тактильному папері. Один із читачів поділився враженнями після прочитання, сказавши, що книжка така тендітна, а зміст такий щемкий, що під кінець прочитання остання сторінка у його руках стала навіть трохи вологою. Так влучно обраний формат працює на створення настрою та цілісного художнього образу. Як каже Маков: “Фоліанти не на часі, бо нема валіз возити їх за собою”. Втім лишаються прогулянки містом чи виїзди до схилів Дніпра чи гори, і у ці подорожі важливо взяти таку книжечку, що вміститься у кишеню.
Артбук має зворотну хронологію від 2020 року аж до 1993-го. Відтак на сторінках можна віднайти знайомі поезії Жадана, а також архівні матеріали, графіку, фотодокументацію інсталяцій, що були представлені на різних виставках Макова. Можна було б припустити, що ця книжка може розказати щось про Харків, але навряд чи там знайдеться якась точна інформація про місто та життя у ньому.
Натомість артбук пропонує емоцію, що виникає у процесі розмотування часового клубка. Під час цього розмотування приходить розуміння, що 27 років в одній книзі — це дбайливо відібрані спогади, що перетворюються на мереживо із почуттів, призабутих облич та незафіксованих дат. Жадан порівнює цю книжку радше із приватним щоденником.
Зрештою, навіть історики, досліджуючи щоденники, завжди піддають сумніву їх правдивість, бо щось-таки розуміють про мотиви та особливості їх написання. “З усього цього не витворилося об’єктивного підручника, проте цілком можливо, що виник щоденник — з усією його фрагментарністю, суб’єктивністю, але також і відвертістю, безпосереднім свідченням про найважливіше, себто про найнеобов’язковіше”, — пише Жадан наприкінці книжки у своїй Післямові.
Слід зазначити, що артбук якраз має можливість розгортання у часі. Перегортаючи лише одну сторінку, можна опинитись в іншому часовому вимірі, роком раніше чи пізніше. Подібні прогулянки між минулим та майбутнім — це один із тих цінних досвідів, що дає книга як така.
Наостанок неможливо не відмітити дизайнерське рішення розмістити імена усіх донаторів на останній сторінці книжки, яка слугує зворотною частиною “обкладинки”. Цей список імен нагадує монументальну стіну, яка підтримала тоді, коли це було необхідно.
Виходить, що книжка насправді не безшкірна, як могло б спершу здатися. За нею стоїться ціла спільнота людей, яку можна уявити архіпелагом. Це спільнота, що здатна свідчити на користь часу, який вартий того, щоб перетворювати метафору про крихкість часу на цілком реальну книжку, яку довго не хочеться випускати з рук.
Читайте також
Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів
Куди зникла любов? Три артбуки про сучасні романтичні стосунки, Tinder та щирість
Світ фейкового мистецтва. Як митцеві стати мільйонером завдяки підробкам