Попри повномасштабне російське вторгнення, в Києві відкривається чимало нових книгарень, які приваблюють читачів різноманітними подіями, кавою та сучасними інтер'єрами.
Утім, столиця може похизуватися й старими книгарнями, які пам'ятають перші читання тих, кого ми зараз називаємо класиками української літератури. Розповідаємо про те, чим живуть три легендарні книгарні, про які ви могли не чути.
Нещодавно стало відомо, що одне з найстраших українських видавництв "Наукова думка" припиняє існування. З ним були пов'язані кілька київських книгарень, зокрема "Академкнига" та "Наукова думка".
Суспільне Культура побувало в них, а також у ще одній старій київській книгарні — "Сяйві книги".
"Наукова думка"
Адреса: вулиця Михайла Грушевського, 4
Одна з найстаріших київських книгарень — "Наукова думка", книгарня наукового профілю, яка відкрилася в 1950 році. Вона пов'язана з однойменним видавництвом і спеціалізується на випуску важливих наукових монографій і творів. Поява ж самого видавництва пов'язана з наміром зберегти друкарню Києво-Печерської лаври від більшовицької окупаційної влади. Чимало монографій і збірників мають обмежену кількість примірників, їх можна придбати лише тут.
Суспільне Культура поспілкувалося з директоркою книгарні "Наукова думка" Оксаною Мельничук. Вона розповідає, що книгарня має своє коло постійних відвідувачів — "науковці, які працюють в Інституті гуманітарних наук, всі викладають у різних університетах і своїх студентів завжди направляють до нас у книгарню".
Оксана Мельничук стверджує, що ні Книгарня "Є", ні "Буква", ні "Сенс" не є конкурентами "Науковій думці", адже в них зовсім інша література: "Тієї літератури, яка є в нас, вони не мають".
"От, наприклад, Юрій Радченко нещодавно видав монографію — скільки в нас про неї питали! Раніше він був нашим покупцем, тепер це наш автор. Ми колись у податкової спеціально брали дозвіл, щоб могти брати на реалізацію літературу саме від авторів. Автори видають по 30–50 примірників, не більше, тож це вважається раритетною літературою".
Утім, великим мінусом є те, що нині більшість академічних інституцій працює в онлайні.
На питання про те, чи залишилася в асортименті книгарні російськомовна література, директорка відповідає, що книг російською "Наукова думка" ніколи не продавала.
"Наша книгарня була єдиною, яка це завжди декларувала. До 1990 року ми продавали літературу виключно видавництва «Наукова думка». Вони в той час випускали тільки наукову літературу, і це були наші всі науково-дослідні інститути.
І ми розповсюджували. Чому наша книгарня займала повністю перший поверх Академії наук? Тому що тут дуже великий відділ був «книга поштою». До прикладу, виходила якась монографія, нехай з гірничої справи, або з історії. Вона розповсюджувалася по всіх наукові бібліотеках Радянського Союзу, і тому ми тоді отримували великі тиражі, по 100, 200, 300 примірників отримували, щоб розповсюджувати цю літературу, а не так, як тепер, по дві-три книжки".
Після 1990 року, розповідає Оксана Мельничук, книгарня почала шукати своїх покупц ів і партнерів.
"Тоді відбувалися перші книжкові виставки у Львові, не було ж інтернету, комп'ютерів, і на цих виставках ми шукали своїх постачальників, які нам підходили. Ми брали переважно краєзнавчу, патріотичну літературу, тому ми в книгарні ніколи не продавали книжки російських видавництв, ніхто ніколи не бачив у нас цієї літератури".
Директорка згадує, що в "Науковій думці" був найкращий асортимент краєзнавчої та патріотичної літератури і книгарня кілька років поспіль отримувала звання найкращої книгарні України.
"Нашими покупцями були всі відомі журналісти, наприклад Портніков — це наш автор, і скільки він презентацій провів у нас! А які в нас були презентації — Оксана Забужко, коли вона ще працювала в Інституті філософії, і Андрій Курков!"
Оксана Мельничук розповідає, що в 1950 році книгарня вважалися структурним підрозділом Академії наук, так само як Інститут історії або літератури й тому не сплачувала оренди за приміщення. Утім, у 2019 році Академія наук передала три академічні книгарні — на Львівській площі, на Богдана Хмельницького і "Наукову думку" — до Держмайна. Після цього книгарня переживає фінансові труднощі:
"Тепер ми повинні платити. 25 тисяч гривень нам треба заплатити за оренду, 3 тисячі за світло, ще за обслуговування каси — загалом 40 тисяч. Вони, мабуть, вже чекають, коли ми будем банкрутом, і виставлять нас."
За словами директорки, навіть великі європейські книгарні мають дотації держави. "А в нас, навпаки, ставлять нам таку оренду в цей час, коли війна, коли в інституті майже нікого ніколи немає, і в нас така оренда. Хіба ми можемо вижити в цей час? Ясно, що ми не виживемо. Або якби дали нам якогось інвестора — деякі благодійні фонди хочуть нас підтримати. Але ж фонд Держмайна не дозволяє це зробити".
Нині на дверях книгарні табличка "ремонт". Директорка сміється, що йдеться не зовсім про ремонт —"ремонт у нас ніхто не буде робити".
Як пояснює Оксана Мельничук, Інститут історії віддав більшу половину торгового залу "Наукової думки" приватному університету "Київ".
"Тож вони просто поставили стіну, робили її три місяці, хоч обіцяли за три дні". Але, за її словами, це не означає закриття книгарні. "До першого грудня ми відкриємося, заходьте", — запрошує вона.
"Академкнига"
Адреса: вулиця Богдана Хмельницького, 42
Книгарню "Академкнига" вважають найстарішою в Києві — вона була заснована 4 жовтня 1940 року. Заклад унікальний тим, що тут приймають і продають старі видання від букіністів.
До початку 1990-х ця книгарня разом із двома іншими, "Науковою думкою" та "Академкнигою № 7", підпорядковувалися утвореній у 1938-му книготорговій організації "Академкнига", яка займалася розповсюдженням літератури, випущеної видавництвом АН СРСР. Після відновлення незалежності книгарні продовжили працювати.
Суспільне Культура поспілкувалося з виконувачем обов'язків директора книгарні "Академкнига" Юрієм Буряком. Він розповідає, що книгарня є історичною культурною пам'яткою, тому вона "мусила б мати якийсь статус, який би зобов'язував державу охороняти її як культурну спадщину столиці й держави".
Книгарню заснувала Академія наук України, і, за словами в. о. директора, це лише уламок від тієї мережі, яка існувала свого часу.
"Ці уламки, розкидані по Києву, пізнішого похоження, але так само належали Академії наук України. Це книгарня на Європейській і на Львівській площах, вони також академічного спрямування".
За словами Юрія Буряка, утримує книгарню колектив — "забезпечує її новітньою літературою, контактуючи з багатьма видавцями і з провідними українськими видавництвами". Тому, за його словами, асортимент книгарні розрахований на будь-яких читачів, від учнів молодших класів до академіків Академії наук України.
На питання про те, хто заходить у книгарню і чи часто бувають відвідувачі, Юрій Буряк відповідає, що якихось бумів на певні видання або попиту на певну літературу не спостерігає. Він припускає, що, можливо, це тому, що зараз у Києві засновано багато книгарень "десь такого ж рівня, але зі значно кращими і потужнішими економічними чинниками, що дозволяє залучати людей через влаштування в книгарнях кав'ярень, ще якихось закладів. Це, звичайно, приваблює більше людей, ніж просто умоглядне ознайомлення з нехай найпрекраснішою літературою".
Низьке відвідування книгарні порівняно з кращими часами абсолютно зрозуміле і особливих пояснень не потребує, говорить в. о. директора: постійні повітряні тривоги, а перед цим пандемія, коли книгарня не працювала декілька місяців.
Юрій Буряк називає книгарню "намоленим місцем". "Є фанати, є люди, які приходять, серед них старші люди, також приходять діти відомих академіків, для яких ця книгарня була певним святилищем".
Він згадує, що колись книгарня "Академкнига" була більшою і в ній можна було зустріти відомих літературознавців, як-то Віталія Дончика, Михайла Слабошпицького або Анатолія Макарова, або письменників Юрія Яновського, Олеся Гончара, Миколи Руденка, які заходили сюди, йдучи з письменницького будинку "Роліт"Роліт — житловий будинок письменників, споруджений 1934 р. в Києві на нинішній вулиці Богдана Хмельницького, 68. У різні часи тут мешкали близько 130 літераторів, а також деякі відомі діячі мистецтв.. Також поряд жив кінорежисер Юрій Іллєнко, який постійно відвідував книгарню і купував часопис, який тоді видавав Юрій Буряк.
В. о. директора розповідає, що книгарня зберегла свій найперший інтер'єр, але приміщення потребує ремонту. Утім, таких можливостей зараз немає.
"З огляду на таке становище, хотілося б цивілізовано все владнати, щоб не підіймати особливого шуму і не влаштовувати мегафонно-транспарантних маніфістацій... Але я думаю, що люди іншого темпераменту і інших фізичних можливостей могли б вдатися і до цього, і це б не було чимось антиморальним. Тому що деякі моменти здавалося б, мусили б мати якусь активнішу реакцію. Я маю на увазі звернення до тих осередків і джерел, від яких могла б залежати доля цієї книгарні", — говорить Юрій Буряк.
У книгарні "Академкнига" можна помітити книги російською. На питання про це Юрій Буряк відповідає, що це книги попередніх років видання київського видавництва — "цю літературу вони ще не переклали".
Одна з працівниць книгарні додає: "Московських видань у нас немає. Є [видання] Києва, Харкова, залишки літератури… Деякі видання російською видавали, але це переклади німецьких, англійських, американських авторів, зокрема психологія, філософія. Але це видання попередніх років, я хочу підкреслити, 2012–13 рік. Це залишки, тому так, на поличках десь ще трапляються такі книги".
Юрій Буряк продовжує:
"Щодо російської мови — зараз і перекладачів не так багато нормальних. Дуже багато неякісних українських перекладів, і не лише з російської. І навіть не на смисловому рівні, а на загальному, на рівні стильових, правописних моментів.
Я нещодавно з величезним захопленням побачив книгу Альбера Камю «Щоденник», декілька видань [українською]. Те, що перекладали в радянські часи, зокрема перекладач Анатоль Перепадя, загалом перекладачі тих часів, було чимало гарних перекладачів — там переклад супер'якісний. А в «Щоденниках» Альбера Камю [українською], я, як редактор, на кожній сторінці по двадцять разів, не перебільшуючи, зупинявся. Я зробив би це інакше. І це не смакові речі, це правопис, елементарні редакторські знання, яких бракує багатьом людям, які почали цим займатися. Я думаю, з часом усе це устаткується, але спостерігаються такі моменти.
Як на мене, я б краще якісь речі, які мене цікавлять, читав би російською мовою. Я нещодавно для порівняння взяв український переклад романів Марселя Пруста. Мова не винна — переклад російський просто геніальний. Український не поганий, але також не кожного разу погоджуєшся з тим, що пропонує перекладач".
На уточнювальне питання про те, яка все-таки позиція книгарні щодо російськомовної літератури, Юрій Буряк відповідає, що "позиція книгарні така, як і позиція держави — українська книга поступово витісняє російську книгу. Це закономірне і позитивне явище, так мусить бути".
"Сяйво книги"
Адреса: вулиця Велика Васильківська, 6
Ще одна з найстаріших книгарень Києва — "Сяйво книги". Вона відкрилася в 1944 році на вулиці Володимирській, 44, після звільнення Києва від німецької окупації і спочатку називалася "Сяйво". У 1961 році книгарню перенесли на нову адресу, де вона існує й донині — на Велику Васильківську.
Тут проводили літературні вечори письменники Остап Вишня, Павло Тичина й Максим Рильський, а зараз цю традицію продовжують.
Після скандалу довкола рейдерського захоплення й приватизації книгарні у 2009–2010 роках вона стала муніципальною і з 2011 року підпорядковується КП "Міський магазин".
Як розповідає команда "Сяйва книги", книгарня прагне об'єднати творчу українську інтелігенцію. Саме тому простір привітно ставиться до проведення лекцій, дозволяє безплатну зйомку — наприклад, для студентських робіт або фестивального кіно.
У 2020 році в книгарні відкрили кав'ярню, щоб створити європейський формат книгарні-кав'ярні. Заклад має мінібібліотеку для людей похилого віку, також при "Сяйві книги" діє мовний клуб, де можна вивчати українську.
У книгарні регулярно проводять виставки та благодійні акції, у кав'ярні можна "підвісити" каву для військових.
У 2022 році "Сяйво книги" ініціювало збір російськомовних книжок на переробку, який триває. Усім, хто принесе та здасть видання російською мовою, надають знижку 10 % на купівлю книг. За кошти з російських книжок, які кияни здали на макулатуру, придбали авто для Збройних сил України — автівку назвали "Сяйвомобіль" і передали на передову на Херсонщині.
Книгарня має сайт та Instagram-сторінку.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media