"Хіросіма" чи "Хірошіма", "сусі" чи "суші", "моті" чи "мочі" — як правильно? Такі питання хвилюють більшість людей, які вперше знайомляться з японською мовою.
Саме тому в українській японістиці уже довгий час триває дискусія, якої саме системи варто дотримуватися для перекладу японських текстів українською.
Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського у вересні 2024 року провів науковий семінар, де обговорювали потребу ухвалення уніфікованої практичної транскрипції японської мови. Розробити проєкт доручили перекладачу Андрію Накорчевському.
Однак це викликало занепокоєння, навіть обурення — зокрема серед представників українських видавництв, які публікують японську літературу. Вони висловили протест, зазначаючи, що Накорчевський послуговується системою, яка спирається на систему російського філолога Поліванова.
У чому причина такої палкої дискусії — спробувало розібратися Суспільне Культура.
Як перекладають з японської
Ще у 1917 році російський мовознавець Євген Поліванов розробив систему транскрипції японської мови, яку нині називають "поліванівка". Ця система була розрахована виключно на російську мову, підлаштована під її фонетичні особливості, наприклад неможливість вимовляти "і" після шиплячих перетворила "ші" на "сі" ("сусі", "гейся"). Однак, на думку окремих мовознавців, поліванівка цілком викривлює деякі японські звуки, а надто коли застосувати її в українській мові.
Спочатку цю систему використовували і в Україні, але після проголошення незалежності виникла потреба транскрибувати японську лексику українськими літерами і, відповідно, розробити власну систему.
У 1999 році український мовознавець Іван Бондаренко розробив свій варіант транслітерації на основі російської "поліванівки". Але вже у 2014 році, з урахуванням досліджень молодих науковців (2008 року — Івахненка та Шпігунова, 2012-го — Комарницької та Комісарова і Коваленка) було створено "систему Ґоджюон", куди додали пом'якшені шиплячі. Тепер середньоязикові звуки [ɕ],[ t͡ɕ], [d͡ʑ] стали записувати українськими буквами "ш", "ч", "дж", на відміну від попередніх "с", "т" і "дз".
Однак значна кількість видавництв, які друкують переклади з японської, послуговуються системою Олександра Коваленка, яка, на їхню думку, максимально враховує особливості української і японської фонетики, базуючись на порівняльному аналізі фонематичних та фонетичних систем японської та української мов.
Коваленко пішов шляхом більшого уподібнення японській вимові, використавши відмінність української мови від російської, яка полягає у наявності, наприклад, м'якого приголосного [ш’] у вимові складу "ші". Згідно з нею правильними є "суші", "Хірошіма", "шьоґун" і подібні слова.
Дискусія між японістами
На думку перекладача Андрія Накорчевського, система практичної транскрипції, якою користувалися й продовжують користуватися багато фахівців, найбільш обгрунтована і валідна, а всі "ідеологічні" закиди щодо її начебто російськості, "окрім усмішки", нічого не викликають.
У коментарі для Суспільне Культура він додав, що цю транскрипцію використовують від 70-х років і саме нею перекладена українською "вся японська література".
За словами Накорчевського, сам Бондаренко у своїх наукових роботах нібито доводить те, що російська система транслітерації за Полівановим, із якою "багато в чому збігається" українська практична транскрипція, є абсолютно адекватною.
"І тоді виникає питання такого методологічного плану: якщо ви вводите щось нове, воно повинно щось покращувати, правильно? А якщо воно не покращує, ми вводимо інше написання японських слів, але все одно воно не відповідає за визначенням. Хоч пишіть так, хоч пишіть сяк, воно не відповідає японській вимові", — зауважує Накорчевський.
Також він критикує і самого Івана Бондаренка, який "через незрозумілі причини змінив свою думку", й інших мовознавців та перекладачів, які не погоджуються використовувати стару систему.
Накорчевський розповідає, що "ця нова транскрипція, яку ви пропонуєте, порушує правила української орфоепії".
У межах наукового семінару в Інстиуті сходознавства він зазначав, що усі заміни, запропоновані у нових варіантах транслітерацій, суперечать українському правопису, зокрема "правилу девʼятки""Правило дев'ятки" — правило, за яким після приголосних звуків д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р в іншомовних словах слід писати и., тобто написання "Хірошіма", "Фуджісан" цю норму порушуютьЗа чинним правописом (параграф 129, пункт I) правило дев'ятки не поширюється на власні назви, географічні зокрема, тому правопис не суперечить написанню "Хірошіма".Також правило дев'ятки не поширюється на випадки, коли і стоїть після приголосної в кінці слова: як приклад у правописі наведено слово "суші".. Ба більше — написання географічних назв закріплене традицією, тому не варто вносити зміни.
Та й загалом — і вимову, і написання можна відобразити в транскрипції лише до певної міри, тому будь-яка система є умовною. А претензії, що одна з них нібито краще передає українською звуки іноземної мови, видаються "безпідставними".
На думку Накорчевського, у виборі системи транскрипції слід враховувати норми орфографії та орфоепії української мови.
"Особливо зважаючи, що пересічний український мовець зі знанням орфоепічних правил навіть при написанні Хірошіма, Фуджісан, Чіба, вимовлятиме Хірошима, Фуджисан, Чиба, що не наближає, а лише віддаляє від питомо японської вимови, у фонетичній системі якої голосний звук «и» відсутній".
Суспільне Культура поговорило також і з перекладачкою та викладачкою японської мови Іриною Максимець.
Вона говорить, що система Поліванова зовсім не підходить для української мови, щобільше — ця система застаріла, оскільки створювалася 107 років тому і відтоді не зазнавала ніяких змін.
"Думаю, ви погодитеся, мова — це річ, яка постійно міняється. Це не є набір якихось сталих правил, які ми сповідуємо, яких ми дотримуємося вже довгий час і які є залізобетонними, незмінними", — стверджує Максимець.
"Власне, проблема з дискурсом, який виник у Інституті сходознавства з Накорчевським і Дубінським — це те, що вони намагаються подати мову виключно як набір цих сталих правил і якихось змін в принципі не розглядають".
Вона додає, що через нав'язування радянською владою "поліванівки", а потім засилля похідних від неї систем у мові закріпилися слова "ніндзя" чи "міцубісі". І хоча японісти намагаються це змінити, навіть вікіпедія відмовляється вносити будь-які зміни, апелюючи до того, що у Поліванова і його системи беззаперечний академічний авторитет а всі інші українські вчені його не мають.
"І насправді це дуже сумно, оскільки більшість людей звертається за перевіркою назв або імен саме до вікіпедії", — додає Максимець.
Вона вказує, що вчені "старої школи" найчастіше обирають систему Бондаренка, яка фактично повністю відповідає "поліванівці", заперечуючи цей факт.
За їхніми словами, система Бондаренка — "найбільш валідна", бо нібито має найбільше академічного підґрунтя. Максимець каже: "Це доволі сумнівно, оскільки це підґрунтя, авторитет академічний базується виключно на тому, що вона найдовший час протрималася, але це завдяки радянській владі, а не тому, що вона хороша".
Тому перекладачка рекомендує використовувати саме систему Олександра Коваленка, оскільки та максимально враховує всі особливості української та японської фонетики.
"Рушій науки — це прогрес, це якісь зміни, а ворог науки — це стагнація", — додає Максимець.
Критика від видавництв
Після публікації результатів наукового семінару українські видавництва запустили своєрідний флешмоб, у якому висловлюють протест проти поліванівської системи транскрипції японської мови.
Зокрема, свої позиції опублікували:
- Видавництво "Видавництво": "Спроба офіційно затвердити радянську систему передачі японської мови — не просто помилка, а послідовне штучне утримання українського японознавства в колоніяльних лабетах".
- Nasha idea: "Ми вважаємо, що просувати радянщину з російським корінням у сучасній українській японістиці, нехтуючи українською фонетикою, непрофесійно й обурливо".
- "Мальопус": "Ми не хочемо допустити русифікації на офіційному рівні, тож закликаємо вчену раду Інституту сходознавства переглянути своє рішення".
- Molfar
- "Сафран": "На семінарі не були присутні науковці-філологи, які б представили альтернативні сучасніші напрацювання з цього питання. Відповідно, висновки вищезазначеного семінару не можуть розглядатися як об'єктивні. Питання транскрипції дуже важливе в культурній площині".
- "Бімба": "У нас вдосталь інших прикладів систем японсько-української транскрипції та транслітерації, не заснованих на мові ворога, які більш влучно й ближче до оригіналу передають звучання японських слів".
Переглянути рішення закликала Інститут сходознавства і кафедра імені професора Ярослава Дашкевича Львівського університету імені Франка.
Там зауважили, що хоча проведення такого семінару й уніфікація транслітерації японської мови — надзвичайно важливі, але відсутність представників альтернативних поглядів ставить під сумнів об'єктивність його висновків.
Тому закликали залучити до дискусії спеціалістів, зокрема японістів, які використовують різні системи: "Науковий прогрес можливий лише через конструктивну дискусію, що охоплює різноманітні точки зору".
Натомість у коментарі Суспільне Культура Андрій Накорчевський зауважив, що жодна з його тез, "яка викладена на привселюдний огляд", не спростована, тому що "її спростувати неможливо, тому що наука каже так".
Він також переконаний, що уся критика, спрямована на Інститут сходознавства та на нього, — це недобросовіна конкуренція, хейт заразди хейту і "велика гребля" розвитку української культури та перекладів, що дають "новий погляд на Схід".
"Серед авторів цих листів на адресу Інституту сходознавства і мою немає жодного авторитетного японіста, який би користувався іншою системою. Тобто ці люди, 99 відсотків, які це все пишуть, не знають взагалі японської вимови. Це просто трайб, який займається хейтом книжок, які видають інші видавництва", — зауважив він у розмові.
"Тому вони тільки заважають розвитку української культури, заважають читачу знайомитися з перекладами, які робляться зі східних мов. Така саме ситуація була з китайською мовою, просто в них немає цього фанатського клубу манґи, тому немає такого великого галасу".
Водночас Ірина Максимець коментує, що академічний бекграунд Накорчевського тісно пов'язаний саме з російською лінгвістикою — бо освіту дослідник здобував у Санкт-Петербурзі, а потім викладав російську мову в японському університеті Кейо.
"І всі його праці того періоду так чи інакше базуються на російській мові, Росії тощо. Чесно кажучи, я не вважаю, що науковець такого штибу має право якось коментувати і диктувати правила сучасної української мови", — додає вона.
Ба більше, незгодних з його позицією Накорчевський вважає "людьми примітивного складу розуму, без відповідної освіти, анімешниками, фанатами манґи". На думку ж Максимець, це щонайменше неетично. До того ж серед обурених здебільшого японісти, які мають відповідну освіту.
Вона додає, що навіть аргумент про невідповідність інших систем правилам української орфографії непереконливий, оскільки норми порушує будь-який варіант: "Просто з огляду на те, що японська — це доволі важка мова, то й передати її не так уже і легко. Але в будь-якому випадку в української є набагато більше способів передати японську точно і красиво, ніж у російської".
"Як викладач, як перекладач, я не хочу особисто бачити нічого пов'язаного з «поліванівкою». Мені боляче навіть дивитися на «моті», «сусі» і «Хіросіми». І, звичайно, як пересічний читач і споживач контенту я б не хотіла купувати книгу, яка називається «Патінко». Дуже хотілося б, щоб українські переклади були якісними і не спиралися на оці радянські засади, яких так міцно тримаються радянські науковці".
Варто зауважити, що актуальний правопис української мови фактично ніяк не регулює написання запозичень з японської мови (крім великої літери та використання "х"). Втім, жодна з перелічених систем транслітерації не пристосована до норм.
Тому кожен перекладач або перекладачка і кожне видавництво послуговуються тим варіантом, який вважають найбільш прийнятним та обґрунтованим.
Тож дискусія, що виникла довкола рішення Інституту сходознавства уніфікувати транслітерацію японської мови, викликала неабиякий ажіотаж. Адже від цього рішення залежить, як саме в офіційних документах писатимуть японські імена та назви. Саме так пересічні українці вперше знайомитимуться з поняттями, що притаманні виключно японській культурі.
10 жовтня Інститут сходознавства у Facebook відреагуав на "жвавий інтерес", що виник в українській науковій спільноті. І тому вирішив розпочати широку професійну дискусію із залученням провідних фахівців з української та японської мов.
Суспільне Культура стежитиме за дискусією та рішеннями, які зрештою будуть ухвалені.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media