Перейти до основного змісту

Мистецтво, створене для Інтернету та з Інтернету: що ми знаємо про нет-арт

.

В одному із попередніх текстів Суспільне робило огляд ситуації з культурними інституціями та зміною сприйняття мистецтва в онлайн-просторі. Виставки, не призначені для віртуального формату, не справляють того враження, яке могли би справити у фізичному просторі. Тож якщо дивитись твори традиційного мистецтва з екрана та “блукати” музейними кімнатами онлайн видається не надто захопливою справою, можна знайти відраду у спеціально створеному для Інтернету виді мистецтва – нет-арті.

Мережеве мистецтво, або online-based art, почало набирати обертів з 1990-х років, коли художники активно винаходили шляхи для репрезентації своїх ідей поза стінами галерей. Нет-мистецтво використовує Інтернет як матеріал і засіб. Тобто тканина мережі стає основою для мистецького твору, а власне Інтернет – експозиційним простором.

Спочатку нет-арт видавався не дуже перспективним напрямком в сучасному мистецтві. Втім, що активніше розвивалася цифрова культура, а відстань між художником та глядачем змінювалася разом з уявленням про те, чим є твір мистецтва, тим дедалі більше нет-арт укріплював свої позиції. Наприклад, ґрунтовну добірку зі 100 творів, реалізованих у період з 1980-х до 2010-х, сьогодні заархівовано та збережено в цифровій “Net Art Anthology”. Подібні проєкти вибудовують історію нет-арту, намагаючись заповнити прогалини та представити програмні твори.

Для своїх робіт художники використовують веббраузери, коди, пошукові системи та різноманітні інтернет-інструменти. Мистецькі твори можуть бути представлені у різних форматах: від онлайн-трансляцій до інтерактивних ігор, а також мати фізичні компоненти. Наприклад, вебсайт може працювати водночас автономно й у взаємодії з об’єктами у реальному світі.

Одна із цікавих сучасних практик належить німецькому художнику Себастьяну Шмігу. Він робить інтервенції у знайомі сформовані системи та обігрує їх. Наприклад, одна з його робіт “Gallery.Delivery” дозволяє замовити на спеціально створеному вебсайті собі додому твори мистецтва у вигляді виставки на одну годину, наче ми замовляємо продукти через “Glovo”. За 49 євро можна самостійно вибирати дату та час доставки. Кур’єр приїздить на велосипеді, дістає з рюкзака під назвою “Білий куб” твори мистецтва та робить експозицію у домівці замовника. Подібні проєкти існують на межі реального та віртуального просторів, а в контексті практики Себастьяна Шміга досліджують "приховані та абсурдні реалії" в наших кіберсуспільствах.

"Gallery.Delivery".

Втім, у художника є проєкти, які існують виключно в Інтернет-просторі. До них належить “Decision Space”, у межах якого відвідувачам потрібно класифікувати фотографії за чотирма категоріями: Проблема, Рішення, Минуле та Майбутнє. Завдяки багатьом тисячам кліків було створено новий набір даних, що навчав комп'ютер розуміти зображення цих чотирьох категорій.

“Decision Space”.

Ще один сайт Шміга “How To Appear Offline Forever” працює з темою нашої присутності в Інтернеті та соціальних мережах, порушуючи питання колоніальності та Інтернету як спільного та відчуженого простору. Робота збирає особисті історії із Замбії, Шрі-Ланки та Кремнієвої долини, що накладаються на амбіції “Facebook” та “Google” щодо розширення своїх можливостей і територій. Водночас “How To Appear Offline Forever” складається з послідовних та зазвичай іронічних питань, пов’язаних із видимістю у цифровому просторі, як-от: “Чи можна бути офлайн у месенджері та все ще бачити повідомлення?” або “Чи можна зайти у WhatsApp-групу так, щоб тебе не побачили інші учасники?”. Подібні проєкти порушують актуальні питання щодо Big Data, штучного інтелекту та прихованої праці.

“How To Appear Offline Forever”.

Одним із щемких прикладів нет-арту є робота “Get Well Soon” американського художника Сема Лавіна та австралійської художниці Теги Брайн. Твір було створено у 2020 році у відповідь на пандемію. Це електронна листівка, що складається з більш ніж 200 000 коментарів з вебсайту gofundme.com для краудфандингу, “лідера зі збору коштів на медичну допомогу в Інтернеті”.

“Get Well Soon”.

Сайт існує для забезпечення фінансової допомоги у сфері медицини у США для тих, хто не може собі її дозволити. Адже сотні тисяч людей водночас захворіли на коронавірус, втративши свої робочі місця та медичне страхування. На сайті з’являється дрібний текст у кілька стовпчиків із побажаннями “З нетерпінням чекаю на твоє одужання”, “З найкращими побажаннями та тримайся!”, “З любов’ю”.

Разом ці повідомлення вражають своїм масштабом та передають колективне тепло та емпатію тих, хто допомагає на відстані. У вступному тексті автори пишуть, що це архів, який би не мав існувати. Але завдяки йому художники надають необхідну підтримку тим, хто її конче потребує у важкі часи, та допомагають розділити відчуття самотності, з яким кожен може стикнутися.

Окремої уваги заслуговує супровідний текст до цього проєкту від Йоганни Хедва. У ньому вона приділяє увагу поняттю турботи. Авторка дещо сумно зазначає, що сучасний світ побудований не для того, щоб могти вільно та надмірно піклуватися. “Зараз це намагаються робити, але подивіться, наскільки це вже чужорідна концепція і наскільки важко це здійснити”. Турбота як така вимагає, щоб люди жили вважаючи, що ми всі пов’язані одне з одним. А це суперечить сучасним уявленням про автономність особистості. Проте знайти рішення можна, якщо ми будемо мислити так: “Моя межа - це там, де ти зустрічаєшся зі мною, а твоя - там, де я зустрічаю тебе, і в цьому місці зустрічі ми пов’язані між собою, і зроблені з одного і того ж матеріалу”. Так робота, в основі якої прості та короткі побажання про одужання, отримує додатковий вимір та потужне смислове навантаження.

Експозиційне середовище "Шухляда".

В українському контексті особливої уваги заслуговує експозиційне середовище “Шухляда”, де Інтернет є єдиною формою репрезентації виставок. Як й інші нет- проєкти, “Шухляда” рухається від інституціональності до інклюзивності. Одна із виставок у цьому просторі - “Control Freak” Олексія Сая – є послідовним розгортанням різних фрагментів робіт художника з 2007 року і до сьогодні. Жоден з його творів, що у цьому проєкті формує суцільну інсталяцію, не відтворено таким, яким він був спочатку.

Натомість перед нами розгортається насичена та майже галюциногенна подорож без явного початку і кінця. Думка, яка виникає при перегляді: “Я падаю, я не знаю, чим і коли завершиться це падіння, але у самому процесі занурення є щось тривожне та загадкове”. Форма виставки позбавляє нас контролю над переглядом - ми просто летимо на дно. Але чи досягаємо його? Кураторка Ксенія Малих зазначає, що “прочитати” виставку лінійно, як книгу, неможливо. Натомість можливо отримати досвід, який нагадує космічну подорож у просторі із низькою гравітацією, наповненому щільним шаром художніх висловлювань, позбавлених хронологічної логіки”.

Підсумовуючи цей короткий огляд нет-арту, можна сміливо сказати, що він не меншою мірою, аніж традиційні види мистецтва, здатен порушувати важливі глобальні питання. Адже найважливішим у будь-якому мистецтві завжди є те, наскільки точним є художній образ. Переглядаючи роботи, можна спіймати себе на думці, що ми не просто маємо до них прямий доступ, а й самі беремо участь у їх створенні. COVID-19, здається, лише закріплює позиції мережевого мистецтва.

Художники активно створюють роботи для цифрових просторів та рефлексують на цю тему. Окремі інституції та колекціонери займаються архівуванням та поповнюють свої колекції. Певно, це відбувається тому, що цифрове мистецтво на сьогодні є чи не найбільш наближеним до нашого дедалі більш мережевого життя.

Читайте також

Катя Бучацька: “‎Налякати равлика палаючою свічкою і зібрати “слиз остраху”

Куди зникла любов? Три артбуки про сучасні романтичні стосунки, Tinder та щирість

Не виходячи з дому. Добірка онлайн-музеїв з різних частин світу

Топ дня
Вибір редакції