Чому ми любимо "погане" кіно? Незважаючи на сумнівну акторську гру, абсурдні сюжети та діалоги, що викликають самі запитання, ці фільми часто захоплюють глядачів так, як не можуть відшліфовані блокбастери.
Погані фільми спонукають глядачів сміятися, жахатися і навіть зближуватися з іншими людьми, а також слугують нагадуванням про те, що не весь кінематографічний досвід має бути серйозним чи критично визнаним.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає про причини прихильності глядачів до так званих поганих фільмів"і як вони відображають спільну любов до химерного боку кінематографу.
(Не) погане кіно: від "Оскара" до "Золотої малини" та що визначає якість фільму
Для початку варто розібратися, що взагалі потрапляє під визначення "погане кіно"? Зазвичай так характеризують фільми, які не можуть знайти відгук в аудиторії та емоційному або інтелектуальному рівнях.
Кіно, як і будь-яке мистецтво, є суб'єктивним. Те, що сподобалося одному глядачу, може викликати відторгнення в іншого. Проте саме "поганими" фільмами зазвичай називають ті стрічки, які отримують переважно негативні відгуки від глядачів та критиків.
Ці відгуки можуть бути пов'язані з різними аспектами фільму. Наприклад, слабким сценарієм, який містить нереалістичні діалоги або відсутність послідовних сюжетних ліній. Або ж поганою грою акторів, яка видається непереконливою або надмірно перебільшеною.
Відсутність оригінальності та надмірна кількість кліше і передбачуваних сюжетних поворотів також часто стають об'єктами критики. А з розвитком технологій погані візуальні ефекти також стали ахіллесовою п'ятою багатьох стрічок.
Навіть з урахуванням усіх цих факторів, оцінка фільму як "поганого" все ще є явищем суб'єктивним. Не існує єдиної системи чи шкали вимірювання, яка давала б чітко визначити — ось цей фільм є "хорошим", а ось цей "поганим". Навіть такі престижні нагороди як "Оскар" не є істиною в останній інстанції.
Наприклад, у США також існує премія "Золота малина"Американська сатирична кінопремія, антинагорода, якою щороку відзначають найгірші популярні та дорогі кінострічки, їхніх акторів, режисерів і сценаристів, саундтреки до стрічок тощо. , яку ще називають антиподом "Оскара". Хоча "Золота малина" була заснована майже на 60 років пізніше за "Оскар", за спільні роки свого існування обидві кінопремії нерідко номінували ті самі фільми на свої найвищі нагороди.
Наприклад, у 1992 році фільм "Основний інстинкт" змагався за "Оскар" у категоріях "Найкращий монтаж" та "Найкращий музичний супровід". Водночас "Золота малина" номінувала головних акторів фільму — Майкла Дугласа, Шерон Стоун та Жанну Тріпплгорн — на свою премію як найгірших акторів.
Схожеим чином фільм "Маска" 1994 року отримав номінацію на "Оскар" за спецефекти, при цьому Джим Керрі був номінований на "Золоту малину" як "Найгірша висхідна зірка". У 2019 році "Джокер" отримав 11 номінацій на "Оскар" і одну на "Золоту малину" за "Найгіршу зневагу до людського життя та громадського майна". І це лише поодинокі приклади.
Тож якщо й намагатися говорити про "погане кіно" узагальнено, найкраще спиратися на приклади тих фільмів, які отримали низькі оцінки стосовно акторської гри, сюжету, спецефектів та загальної якості виробництва. Проте "погане" не означає "те, що не може подобатися".
"Кімната": коли фільм шанують за його низьку якість
У матеріалі "Спокуса низькопробності: Чому ми любимо погане кіно" журналістка Анеша Джордж зазначає:
"Ці фільми нічого не вимагають від глядача, навіть повної уваги. І все ж вони пропонують сміх, драму, напружену інтригу, джампскериТехніка лякання, яка використовується в засобах масової інформації, зокрема у таких фільмах, як жахи. Призначена для того, щоб налякати глядачів різкою зміною зображення чи події, яка зазвичай відбувається одночасно з гучним звуком. і те, що стає дедалі рідкіснішим: новизну. Вони схожі на атракціон для розуму. Є деякі якості та чесноти, які є у найгіршого варіанту, і яких немає у найкращого".
Фільм "Кімната" (2003) вважається одним з найгірших в історії. Стрічка режисера і виконавця головної ролі Томмі Вайзо вирізняється незв'язним наративом, незграбними діалогами, химерною поведінкою персонажів і численними технічними помилками.
Незважаючи на серйозний тон, фільм став відомим завдяки своїй ненавмисній комедійності. Його широко критикували кінокритики та глядачі, але з часом стрічка стала культовою під гаслом "Настільки погано, що аж добре".
Для матеріалу Vox журналіст Дін Пітерсон провів розмову з Томом Бісселлом — співавтором книги про зйомки "Кімнати" під назвою "Горе-творець" і бачив фільм понад 100 разів. Говорячи про феномен популярності "Кмінати" Бісселл сказав:
"Захопливо спостерігати за тим, як хтось, хто повністю вірить у себе і не має явного таланту до справи, якою фанатично займається, кидається у вир з такою ж силою, ентузіазмом і безмежною вірою в себе, як це робить Томмі у цьому фільмі".
За словами Бісселла, "Кімната" черпає свою "химерну силу" від того, що це "фільм, знятий кимось, хто, можливо, бачив якісь фільми, але не дуже розумів, як вони мають працювати".
Саме ненавмисна абсурдність і химерна кінематографія "Кімнати" стали несподіваним джерелом любові фанатів. Незграбна гра акторів, безглузді діалоги та технічні помилки створюють унікальний розважальний досвід, який багато хто з глядачів згодом вважає чарівним у своїй щирості.
Прагнення фільму бути серйозною драмою, незважаючи на численні недоліки, перетворило його на культову класику. Це остаточно підтвердилося у 2017 році, коли Джеймс Франко зрежисував та зіграв головну роль у фільмі "Горе-творець", який розповідає про створення "Кімнати". Стрічка показала глядачам комедійний і щирий закулісний погляд на дружбу між Томмі Вайзо та Ґреґом Сестеро, висвітлюючи ексцентричний процес зйомок.
Фільм показує хаотичне виробництво, нетрадиційні методи Вайзо та виклики, з якими він стикається під час зйомок. Вловивши пристрасть і абсурдність "Кімнати", "Горе-творець" допоміг закріпити її статус як культової класики, ще більше завоювавши глядачів і продемонструвавши, як навіть "погані" фільми можуть викликати резонанс завдяки своїй щирості та оригінальності.
Люблю тебе ненавидіти: коли погана якість фільму об'єднує
У 2022 році письменник Метью Штроль випустив книгу під назвою "Чому це нормально — любити погані фільми". Пояснюючи одну з причин любові людей до неякісних стрічок, Штроль посилався на теорію жартів філософа Теда Коена. Коен вважав, що жарти залежать від спільного контексту між тим, хто їх розповідає, і аудиторією, що створює відчуття інтимності:
"А що таке ця близькість? Це спільне відчуття тих, хто перебуває у спільноті. Члени спільноти знають, що вони є в цій спільноті, і вони знають, що вони об'єднані в ній один з одним. Коли спільнота зосереджена на жарті, близькість має дві складові. Перша складова — це спільний набір переконань, схильностей, упереджень, уподобань тощо — спільний погляд на світ, або принаймні частина погляду. Друга складова — це спільне почуття, спільна реакція на щось. Першу складову можна культивувати і реалізовувати без жартів. Так само і другу складову, але з жартами друга складова посилюється першою, і це дуже цікавий та чудовий факт про жарти".
Використовуючи цю теорію у своїй книзі, Штроль мав на увазі, що глядачі мають схожі відчуття під час перегляду "поганих" фільмів. Тому що під час перегляду фільму людина реагує не тільки на свої відчуття, а й на почуття інших.
"Отже, насолода від перегляду поганих фільмів у соціальному середовищі не лише посилюється завдяки вже наявній близькості між глядачами; ця діяльність також посилює цю саму близькість", — пише журналіст Сем Вульф у своєму огляді на книгу Штроля.
Схожу думку поділяє Міна Чікара — асистентка професора психології в Гарварді, яка є авторкою досліджень про те, як люди відчувають зловтіху. Її цитата була висвітлена у тематичному матеріалі "Психологічна привабливість по-справжньому поганих фільмів":
"Частково ідея полягає в тому, що присутність інших людей може посилити емоційний досвід. Оскільки зловтіха все ще приносить задоволення, незважаючи на те, що вона зловмисна, одна з можливостей полягає в тому, що вона посилює це задоволення, переживаючи його разом з іншими людьми. З іншого боку, вона підтверджує вашу точку зору. Якщо я ненавиджу щось і ви ненавидите, то я знаю, що ви бачите світ так само, як і я. Це може бути дуже приємним досвідом".
Отже, "погані" фільми стали культовими не через свою якість, а завдяки тому, як глядачі колективно насолоджуються висміюванням. Ця спільна насолода створює відчуття єдності та піднесення недосконалості.
Фільми режисера Еда Вуда, якого називають "найгіршим режисером усіх часів", часто потрапляють саме в цю категорію. Як влучно зауважили у виданні Movieweb, кожен фільм, якого торкався Вуд, ставав "золотом ненавмисної комедії".
Пристрасть Вуда до кінематографу була очевидною, незважаючи на брак ресурсів і навичок. Глядачі "люблять ненавидіти" його роботи за ненавмисний гумор, погані спецефекти та дивну оповідь.
Фільм Вуда "План 9 з відкритого космосу" (1959) часто називають найгіршим в історії кіно (посунься, "Кімнато" Вайзо). Переважно через численні виробничі недоліки, зокрема погано зроблені спецефекти, видимі помилки (як-от бум-мікрофони та картонні декорації) та безглуздий сюжет про прибульців, які оживляють мертвих. Незважаючи на ці нюанси, фільм став культовим завдяки ненавмисному гумору та щирим амбіціям режисера.
Спадщина Вуда також була висвітлена у однойменному фільмі Тіма Бертона 1994 року з Джонні Деппом у головній ролі. Як і у випадку з "Горе-творцем", стрічка про Вуда підкреслює сюжет, який любить багато глядачів — історія про андердога, тобто персонажа, який вірить у себе та досягає мети, незважаючи на зовнішні обставини, що діють проти нього.
Незважаючи на постійні відмови, бюджетні обмеження та погане сприйняття критиків, в основі "Еда Вуда" лежить невгамовний оптимізм і пристрасть Вуда до кіномистецтва. Його стійкість перед обличчям негараздів і рішучість реалізовувати своє творче бачення, незалежно від результату, роблять його наснажливим персонажем, яким глядач не може не захоплюватися і чию пристрасть не може не шанувати.
Гріховне задоволення: любов до "поганих" фільмів попри все
В англійській мові існує термін "guilty pleasure", що дослівно перекладається як "гріховне задоволення". Це словосполучення використовується у випадку, коли людина насолоджується чимось, що вважається у суспільстві низькопробним чи сороміцьким. Наприклад, перегляд реаліті-шоу, романтичних комедій або серіалів, які не отримали схвалення критиків, але все одно подобаються людині.
"Погані" фільми часто можуть слугувати тим самим "гріховним задоволенням". Але чому люди звертаються до перегляду неякісного кіно, замість чогось більш культурно-визнаного? Видання MoviePit наводить декілька причин:
- Ескапізм
Перегляд "поганого" кіно може слугувати своєрідною формою ескапізму та легкої розваги. Такі фільми дають можливість вимкнути критичне мислення і зануритися у світ, де сенс та реалізм відходять на другий план. Натомість абсурд і відсутність логічного зв'язку можуть стати необхідним відпочинком від складнощів реальності.
- Ностальгія
Люди часто мають приємні спогади про перегляд певних "поганих" фільмів у дитинстві чи підлітковому віці. Ці стрічки мають сентиментальну цінність, викликають почуття ностальгії, що робить їх приємними для перегляду, навіть якщо вони об'єктивно жахливі. Наприклад, фільм 1997 року "Бетмен і Робін" може бути дорогим для глядача через ностальгічний зв'язок з юністю, незважаючи на його репутацію провального з точки зору критики і комерції.
- Комфорт у передбачуваності
"Погані" фільми часто мають передбачуваний і шаблонний сюжет. Хоча ця передбачуваність може бути недоліком якісного кіно, вона може слугувати втішним елементом у фільмах для глядачів, які прагнуть відпочити. Глядачі точно знають, чого очікувати — гіперболізованих лиходіїв, неправдоподібних героїв і неймовірних поворотів. Ця передбачуваність може бути заспокійливою у світі, де панує хаос і невизначеність. Франшиза "Форсаж" відома своїм шаблонним підходом до розповіді історії, проте вона продовжує приваблювати відданих фанатів.
Любов багатьох людей до "поганих" фільмів походить з унікального поєднання ностальгії, гумору та спільного досвіду.
Такі стрічки часто забезпечують чудову втечу від реальності, даруючи глядачам можливість насолоджуватися їхньою абсурдністю та недоліками. Чи то радість від реплік, які можна цитувати, нелогічних сюжетних поворотів, чи то просто розважальна цінність спостереження за чимось, що кидає виклик умовностям, але "погані" фільми нагадують людям, що задоволення часто можна знайти в несподіванках.
Прийняття кінематографічних помилок дає глядацтву відсвяткувати розмаїття кінематографу і зміцнює уявлення про те, що, зрештою, любов до кіно перевершує будь-які упереджені уявлення про якість.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media