24 серпня — День відновленої незалежності України. Саме цього дня було проголошено Акт незалежності Української держави та закладено шлях до демократичного розвитку нашої країни.
Протягом цих років українці не раз показували своє прагнення свободи та демократії. Протести та заклики з прав людини, а також боротьба за життя й існування своєї країни — тепер щоденна на лінії фронту.
Та що таке незалежність? Чому вона є такою важливою для українців?
Суспільне Культура звернулося з цим питанням до митців, письменників, музикантів, військових, видавців та коміків і попросило згадати подію в особистому житті, яка асоціюється з цим явищем.
Влада Ралко, мисткиня
Незалежність — це стан, який треба завойовувати постійно. Варто пам'ятати, що за кожну розслабину треба платити й жодні правильні патріотичні слова не скасують стану залежності, неволі.
Власне, вже у слові самостійність закладено сенс вертикального стояння, що стає можливим за умови прийняття на себе відповідальності не лише за свої вчинки, а й за вчинки свого народу як політичної спільноти. А у підвалинах політичної нації завжди лежить культура.
Культура визначає, як нація живе, їсть, спить, любиться, вбирається, мовить, воює. Нація, що формується культурою і культивує свій терен, може заявляти право на державну незалежність та розраховувати на солідарність. Натомість суспільство, яке вважає, що культуру можна використовувати задля певних цілей, завжди приречене на тоталітаризм або залежність, і зрештою на зникнення.
В одному з особистих моментів, пов'язаних із відчуттям незалежності, я не оригінальна. Втім, його цінність якраз у тому, що цей акт був спільним, коли в час Майдану на заклик "Київ, вставай!" уночі на вулиці вийшли дуже різні люди. Усвідомлення, що є дещо вище за страх і важливіше за безпеку, робить людину вільною.
Миколай Сєрга, військовослужбовець, очільник "Культурного десанту", музикант
День Незалежності зараз є найголовнішим святом в нашій країні. І це свято з присмаком крові. Це свято з болем у серці. Це свято з надією крізь сльози. Це найсвятіше свято зараз для нашої країни. Помпезне святкування з зірками першого ешелону на Майдані, п’янками та парадами зараз, звісно, не на часі, і я сподіваюсь, на часі більше не буде.
Я вважаю, що передусім це свято має починатися великою вдячністю тим, ціною чиїх життів ми маємо цю Незалежність.
Це має бути свято спогадів, свято вдячності тим, кого вже немає з нами. Подяка їм найкраще відчувається, коли ми фізично дякуємо їхнім дітям, їхнім родинам. Далі — це вдячність тим воїнам, які зараз на фронті та захищають нашу країну. А це насамперед донати і слова захоплення, слова подяки за нашу Незалежність.
Це день рефлексії: "А що я зробив за цей рік для Незалежності моєї країни?". Об'єктивно, з собою наодинці. Аналіз цього і аналіз того, що можна зробити більше.
Це як день народження українця в календарі кожного з нас.
Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва Vivat
Щороку у День Незалежності я оглядаюся назад і намагаюся зафіксувати зміни, які пройшла наша країна і я. Для мене Незалежність міцно повʼязана з рідним Харковом.
Моє становлення і моя індивідуальна незалежність формувалася у цьому місті. За 33 роки Харків перетворився на бізнес-осередок із неймовірними парками, з чудовими людьми, які щодня все більше і більше говорять рідною мовою. За ці роки я отримала в Харкові освіту, зустріла кохану людину і вийшла заміж, народила чудову донечку. Моя країна формувалася і ставала міцною та успішною, коли я робила те саме.
Я відчуваю, що моє життя, кар'єра і майбутнє міцно пов'язане з Україною, з Харковом. І я відчуваю, що це місто зараз дихає свободою та неймовірною силою. Воно вселяє у мене віру, що кожен наступний День Незалежності буде ще кращим, ще більш цінним і щасливим.
Незалежність для мене — це право бути собою. Це можливість вільно обирати свій шлях, своє майбутнє, свій спосіб життя. Я відчула, як це бути незалежною і відчуваю це щодня.
Але найголовніше у Незалежності — це відповідальність. Бути незалежним означає не лише мати свободу, але й відповідати за свої дії, за своє суспільство, за своїх близьких. Незалежність, як і свобода, не дається просто так. Її виборюють, її захищають, її тримають міцно в руках, щоб вона не зникла у вирі політичних інтриг та зовнішнього тиску.
Я дякую всім, хто захищає нашу Незалежність. Ми ніколи не маємо забути, якою ціною вартувало її зберегти і захистити від ворога.
Антон Тимошенко, комік, резидент проєкту "Підпільний Стендап"
Незалежність для мене — це свобода, можливість обирати і впевнено казати ні, коли хтось хоче зробити вибір за вас.
Яка подія з особистого життя асоціюється з незалежністю? Мабуть, коли я вступив у Київ в університет. Батьки казали вступати в Дніпро, бо так легше буде, а в Києві треба 10 тисяч доларів заплатить. Звідки ця цифра у голові батьків взялася, мені досі невідомо. Я спочатку погодився, та потім сказав собі: "Ні, я спробую Київ". Забрав документи з Дніпра, подав у КНУ, вступив на бюджет. З тих пір я впевненіше роблю щось сам, незважаючи на скептицизм інших.
Катерина Носко, співзасновниця видавництва Ist Publishing
Незалежність — це почуватися та діяти вільно. Як це виглядає на практиці? З моєї перспективи, це створення умов та встановлення зв'язків з іншими, де основні інтереси всіх проявлені, а цінностіпочуті та враховані. Так з'являється простір, з якого можна зростати.
Для мене незалежність заснована на оптимальній конфігурації, як не дивно, взаємозалежностей. Бо гуртування попри усі складнощі взаємодії має свою очевидну еволюційну перевагу. Діючи разом, буквально та метафорично на спільному ґрунті, більша ймовірність дістатися результатів, пройти шлях до кінця.
Моя персональна подія про незалежність нашої країни сягає часів моєї молодшої школи. Тоді всіх дітей, хто мав хоч якийсь хист співати у хорі, повели на стадіон співати "Україну" Тараса Петриненка. Був сонячний весняний день і я тоді не на жарт перейнялася рядками:
Бо ми кохаєм до нестями
І ще не скоро наш кінець
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець.
До того ж сотні різних голосів та масштаби величезного стадіону мене так вразили, що я чітко усвідомила себе частиною чогось більшого — України. Зараз для мене це виглядає дещо наївно, і я відстежую вплив на цей процес патріотичного виховання. Але хай там як — у мене досі є ноти цієї пісні, я знаю всі ці слова напам'ять та співаю їх за першої нагоди, щойно сідаю на інструмент. Мені пощастило, що усвідомлення незалежності прийшло до мене саме так: через відчуття єднання, сенси та культуру.
Едуард Андрющенко, історик, редактор Was.media, автор книги "Архіви КГБ. Невигадані історії"
Я щодня працюю з розсекреченими документами радянських спецслужб. І бачу сотні, тисячі прикладів відвертої, однозначної, кричущої несправедливості щодо українців — цілком конкретних людей, відомих та невідомих, різних професій та поглядів. Несправедливості, яку вони не могли побороти ані словом, ані зброєю. Просто тому, що в них не було власної держави.
І щоразу, коли читаю про ці історії, приходить та сама банальна думка: як добре, що українці в 1991-му з того вирвалися! Теоретично все могло скластися по-іншому: cовок міг у якийсь момент модернізуватися економічно, набувши більшої стійкості, але лишаючись тюрмою (як той самий Китай). Нас, зрештою, могли затягнути в "оновлений", "демократичний" союз, обіцяючи, що цього разу все точно буде по-чесному та з реальним "рівноправ'ям республік".
Тому незалежність — це не те, що впало з неба, як кажуть деякі, це треба цінувати й дякувати всім, хто був причетний до цього раніше і хто відстоює незалежність сьогодні.
Дарина Гладун, українська письменниця, перекладачка, одна з перших дослідниць феномену поетичного перформансу в Україні
Для мене поняття незалежності тісно пов'язане з Революцією Гідності. Я народилася, коли Україна вже була незалежною і все, що було до того, видавалося дуже абстрактним. Образ совєцької України у спогадах моєї мами, дідуся і бабусі, виховательок і вчителів та вчительок був дуже суперечливим. Виховательки розказували про дешевий продуктовий кошик, вчительки — про предмети, які зникли зі шкільної програми після проголошення незалежності, а дідусь із бабусею — про трудодні. Але найбільше совєцьке минуле було про мовчання.
Мій дідусь, наприклад, зберігав свій хрестик у коробці з цвяхами. Він мав цей хрестик усе життя. Однак не міг його вдягти в люди і ніколи не говорив про те, що хрещений. Він прожив життя у страху викриття і втрати засобів до існування. І він мовчав, щоб бути зручним, прийнятним і не зазнати переслідувань.
Тому для мене незалежність — це про право на непокору, протест, право бути інакшим, про те, що українська громада — строката, і в цьому її сила.
Ми — немовлята, діти, підлітки, молодь, люди середнього віку, літні люди, ми — люди будь-якого гендеру і ми агендерні, ми на сході, на заході, на півночі-півдні-в центрі, ми на підконтрольній і непідконтрольній Україні територіях, ми за кордоном, тицьни пальцем у мапу світу — а ми вже там, розмовляємо іноземними мовами, підтримуємо українську справу, промотуємо українську культуру. Ми вільні обирати віру, ми вільні бути атеїстами, ми не боїмося відрізнятися, бути незручними, ми не соромимося нашого минулого, але більше там не живемо. І нас не змусять мовчати.
І ми переможемо.
Ольга Гончар, культурологиня, директорка меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору" у Львові, засновниця і координаторка ініціативи "Музейний кризовий центр"
Для мене незалежність — це можливість професійно реалізуватись, працювати і жити в Україні.
У мене є багато роботи в різних регіонах нашої країни: в Києві, у Львові, у Вінниці, на Донеччині, у Луганщині і в багатьох інших містах, де я працювала, реалізувала різні проєкти і ініціативи. І в мене завжди було розуміння, що я на своєму місці, я роблю щось важливе. Тобто це для мене найважливішим є.
Друге — в нас є багато прав і свобод. В Україні, в принципі, ти можеш бути ким захочеш. Різноманітні правила, соціальні ліфти, все що захочеш. Також я усвідомила, наскільки багато в нас є прав у час подорожей. Я останні роки багато подорожую і український паспорт дійсно дає багато можливостей відкривати різні кордони. І у зв'язку з повномасштабним вторгненням, коли ти за кордоном — то відчуваєш, наскільки цей паспорт тебе деколи захищає, скільки дверей він відкриває, можливостей дає.
Ти усвідомлюєш, скільки за цим стоїть історичної боротьби різних поколінь українців, які в різні періоди не здавалися, а продовжували боротися і зберегли мову, зберегли культуру. І дійсно, наскільки би не була страшна наша історія — є країни, народи, які постраждали, на жаль, набагато більше і до цих пір не мають прав, які маємо ми. Тому про це також треба пам'ятати, цінувати і вже радіти нашим здобуткам, які ми маємо, їх нас є чимало.
Якщо ми говоримо про події: в нашій родині це завжди купання картоплі, яке відбувалося на День Незалежності. І це завжди чомусь був такий момент, коли всі їхали в село і купали картоплю. Думаю, для багатьох українців так само є ця традиція, хоча цікаво, що там було в різних регіонах, але на Чернігівщині було саме так.
З культурних подій: мабуть, це Форум видавців, який вже багато років проходить попри всі перипетії, які відбуваються в нашій країні, і порушує дуже багато питань, які важливі для нашої незалежності.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media