Національний центр "Український дім" представляє виставку "Матерія Matters. Український арттекстиль", яка є репрезентацією практики українських художників — від традиційного гобелена до експериментальних робіт із використанням текстильних матеріалів.
"Матерія Matters" — це закоханий погляд трьох кураторок (Тетяни Волошиної, Аліси Гришанової та Каті Лісової) на текстильні практики в українському мистецтві. Часові межі охоплюють сто років: від творів Василя Кричевського та бойчукістів до робіт сучасних митців, створених спеціально для цієї виставки. Проєкт представляє більш ніж 70 митців та мисткинь, понад 200 творів.
Співкураторка Тетяна Волошина розповідає про 5 сучасних творів та запрошує ознайомитися з рештою у просторі "Українського дому".
Іван-Валентин Задорожний
Ескіз гобелена "Сім'я", 1987
Монументальний ескіз-картон шістдесятника Івана-Валентина Задорожного до гобелена "Сім'я" (1987) люб'язно надала для виставки родина митця. Спеціально для проєкту в "Українському домі" тендітний твір відреставрували. Цей повнорозмірний картон був своєрідним шаблоном, за яким майстри та майстрині Решетилівської фабрики виткали гобелен для палацу культури села Рогізка Вінницької області.
Нині мистецький витвір зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї. Цікаво, що прообразами персонажів у центральній частині гобелена стали члени родини українського філософа, етнографа, культуролога, поета Володимира Данилейка, з яким Іван-Валентин Задорожний близько товаришував.
Володимира Ганкевич
Без назви, 2007–2016. Конопля, льон, авторська техніка
Володимира Ганкевич — львівська майстриня художнього ткацтва, яка працює в царині класичного гладкого ткацтва та нетрадиційного текстилю, зокрема об'єктів і просторових інсталяцій. Учасниця та співорганізаторка текстильних бієнале й фестивалів "Гобелен", "Текстильний шал" і щорічного експозиційного проєкту "Текстиліzm".
У своїй творчості Ганкевич прагне вийти за межі традиційного розуміння текстилю, залишаючи інтерпретацію робіт глядачам. Її твори асоціюються з теплом, захистом і спогадами про минуле та належать до напряму fiber art — мистецтва волокна. Володимира глибоко розуміє матеріал, з яким працює, і створює більшість робіт із непряденої нитки.
Творчий шлях майстрині є яскравим прикладом того, як традиційні ремесла можуть бути інтерпретовані й переосмислені в сучасному контексті, зберігаючи при цьому зв'язок з минулим і традиціями.
Богдан Локатир
"Молитва", 2024. Віск, авторська техніка
Богдан Локатир
"Плащаниця", 2024. Тканина, оксиди металів
Інсталяція Богдана Локатира складається з кількох елементів, виконаних у різних техніках. Особливу увагу привертає восковий меч під назвою "Молитва".
За словами художника, це візуальний образ колективної молитви за перемогу України в нинішній війні. Цей меч у 2023 році використали в театральній виставі "Правила гри", де куратором візуальної частини був художник Костянтин Зоркін (його роботи також представлені на виставці). Металева частина інсталяції була створена з мечів, які використовували на виставі як реквізит.
Робота на тканині "Плащаниця" є результатом експериментів Богдана Локатира з натуральним фарбуванням тканин та оксидами металів.
Для виконання цієї роботи металевий меч використано як підставку. Окрім того, що це продовження теми колективної молитви про перемогу, захист і безпеку, "Плащаниця" — це візуальна метафора, яка ілюструє процес створення нових святинь і святих у сучасному українському контексті.
Оля Федорова
"Я повертаю…" із серії "Знамена для повсякденних битв", 2023. Гуаш, рукопис на вживаних вовняних ковдрах
Твори Олі Федорової є зразком того, як у текстильних творах сучасних мисткинь стверджується феміністичний дискурс, підкреслюючи важливість жіночого голосу в сучасному суспільстві.
Цю серію творів художниця створила зі старих ковдр, які отримала від бабусі й мами на початку самостійного життя.
Художниця коментує свої твори: "Предмети домашнього текстилю з давніх-давен ставали традиційним посагом, який молода жінка отримувала від старших жінок своєї родини, покидаючи дім (найчастіше для заміжжя). Як правило, такий текстиль асоціювався з патріархальним розумінням «жіночності» — а отже, з чимось «вторинним», «приземленим» і не вартим серйозного сприйняття. Протягом останніх десятиліть багато митців та активістів, які міркують над темою гендерної рівності та насильства за ознакою статі, деконструювали цей стереотип у своїх роботах.
Дотримуючись і розвиваючи їхні методи, я перевела свій домашній текстиль зі звичної й «притаманної» їм ролі чогось, що приносить затишок, тепло і домашню атмосферу, у сферу військової та протестної символіки".
Тереза Барабаш
Проєкт "Межа", 2016–2024. Авторська техніка
Тереза Барабаш розробляє проєкт "Межа" з 2016 року і видозмінює залежно від локації виставки. Для "Українського дому" мисткиня створила цілком новий "гобелен" із паперу та ниток. У її мультимедійному проєкті поєднано фізичні твори, відео та звук.
Відео нашаровується на текстильний твір, а сам твір виступає за межі стіни виставкового простору, звук роботи верстата поширюється залою. Твір існує на рубежах різних медіумів і заохочує замислитися, де проходять "межі" у мистецтві.
"Експериментувати у поєднанні текстильної техніки з відео — це балансувати на межі реального й видимого, створюючи непевність у тому, що видно насправді, й руйнуючи досить крихкий баланс між об'єктами матеріального світу (текстильною площиною) й нематеріального (промінь світла, звук)", — зауважує художниця.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media