Шевченко як культурний герой та українська модерність: Макаров про збірку "Та невже? Книга особистих відкриттів"

Юрій Макаров. Юрій Макаров. Facebook

У видавництві "Дух і Літера" вийшла книга есеїстики "Та невже? Книга особистих відкриттів" Юрія Макарова. Ця збірка есеїв вміщує історії та роздуми про українську культуру, мову, медіа, модерність, а також розповідає про таких культурних героїв, як Тарас Шевченко.

У етері на Радіо Культура Юрій Макаров розповів про те, чого очікувати від видання.

"Дух і Літера"

Суспільне Культура публікує тези Юрія Макарова про книжку.

  • Я тут багато граюся з цим поняттям і словом "модерн"... Врешті-решт, модерн — це вперед, це — розвиток, це — відкрита система, накопичення складностей. І відсутність цього страху, який змушує тебе залишатися в мушлі. Сама собою українська культура, навіть та, яка традиційно сприймалася як провінційна, консервативна, така не дуже креативна, насправді містить цей модерний вектор і авангардний поштовх.
  • У мене не було якогось одного такого, знаєте, плану, про що я буду писати книжку. Це інтелектуальна автобіографія.
  • Був такий серіал "Горянин", в якого був маркетинговий слоган, що має залишитися тільки один. Це звучить трохи категорично та трохи агресивно. Я за нього вхопився тільки тому, що він повністю відповідає тому, як я розумію взаємодію мов.
  • Треба сказати, що я не претендую на якесь експертне знання, тому що не є фахівцем з жодної галузі, про яку я пишу. Ну, гаразд, можу говорити про мову більш фахово, бо в мене філологічна освіта. Я більш-менш такий просунутий, прокачаний дилетант. Але в журналіста є та перевага, що він може, посилаючись на чужі думки, на чужі дані, описати те, що є ознакою часу. Ця форма сполучає інтелектуальні одиниці сенсів з емоцією — це так працює. Крім того, у багатьох із нас є особистий досвід, особисте переживання. Вся ця книжка — це особисте переживання людини, яка, як тепер кажуть, "перевзулася". Я "перевзуваюся" поступово, фактично зі своєї юності. Коли я, російськомовна київська дитина, з домішками тієї мігрантської, й так само російської культури, абсолютно російськоцентрична, але керуюся певним внутрішнім відчуттям справедливості і, відповідно, якимось комплексом провини, інстинктивно приходжу до української мови.
  • Я ціную будь-які спроби людини говорити українською, навіть неправильною, навіть якоюсь недосконалою. Та в кого вона досконала? В мене вона теж недосконала. Але бажано, щоб твоя українська витримувала конкуренцію.
  • Я згадую ранні 2000-ті, коли приходив в центральну наукову бібліотеку, де була така шухлядка, яка називалась "Пушкінська полка". Там були російські видавництва, які безкоштовно надсилали академічну літературу в бібліотеку. Там були не тільки російські дослідники, але й, наприклад, французькі перекладні тексти. Вочевидь, ти йдеш в цю секцію та перевіряєш, чи там з'явився новий Барт, чи який-небудь новий томик французьких істориків. Це було цікаво. Але українських книжок не закуповували. І "Гарвардської полиці" поруч також не існувало, щоб була якось альтернатива.
  • Я довгий час не розумів щодо Чехова, допоки не прочитав книжечку Оксани Стефанівни Забужко "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса". І тоді все складається. Я також люблю згадувати лекцію одного російського письменника, який любить читати лекції про літературу й 40 хвилин пояснює, чому вишневий сад Чехова — це сюрреалістичний текст. А чому? А де ж в Росії бачили вишневі сади? То ти 40 хвилин сидиш і кричиш на YouTube, бо це не в Росії. Тож, нема ніякого сюрреалізму, бо вишневі сади — це Сумська область.
  • Мені важко мати справу сьогодні з російською культурою, з російською музикою, з російською літературою, з російським кіно, на якому я так само виріс. Я обожнював Тарковського. Він був для мене просто геній, ікона і дороговказ. Та я не уявляю, щоб я сьогодні ввімкнув "Андрія Рубльова", який був моїм улюбленим фільмом. Тому що мене просто починає крутити. Але я можу змоделювати ситуацію, в якій би ви це зробили. Коли вам треба було пояснити, як такий твір мистецтва працює на ідеї російського генія. Російська культура, попри всі наші стосунки до цього, стала територією тільки фаховою. Я на неї заходжу, коли мені треба щось пояснити.
  • Культура — це діалог. Ми весь час підхоплюємо чиєсь висловлювання, навіть якщо ми не осмислюємо, не усвідомлюємо це, ми все одно весь час із кимось комунікуємо, комусь заперечуємо, з кимось сперечаємося, або когось підхоплюємо і підіймаємо. З такою оптикою братися за Шевченка — це, безумовно, продуктивно і вдячна історія. Ти такий кайф ловиш, ні з чим ти не можеш це порівняти, бо розумієш, що воно тобі належить. Це для того щоб ти мав певний ґрунт під ногами, щоб у тебе земля не хиталася під ногами, коли ти можеш на щось спертися. Коли твої твердження і твої переконання будуть спиратися на фактичний матеріал — це зовсім інша ціна висловлювання.
  • Якби я залишався у своїй російській матриці, то, напевно, я був би зараз або кимось таким, знаєте, ображеним, нещасним, або закомплексованим, або взагалі так само людиною без ґрунту під ногами. А я отримав все це, і воно моє, і воно моє за правом. І за вибором. І через те, в цьому сенсі, не соромлюся, абсолютно щаслива людина.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media.