Мистецтво не зникає: Олег Дімов про роботи з виставки "Слова ледь голосніші за ніч", що триває в "Українському домі"

Олег Дімов, "Один з моїх портретів", із серії "Документ стану", 2024 р. Надано художником

В "Українському домі" відбувається виставка проєкту "Слова ледь голосніші за ніч" Олега Дімова.

Олег Дімов — український художник та фотограф. Народився 1986 року в Балті, Україна. Закінчив ОХУ ім. М. Б. Грекова. Працює в напрямах концептуальної та мінімалістичної фотографії. Він — лауреат спеціальної премії "Молодих Українських Художників-/-ць 2017". Роботи митця представлені в колекціях Одеського національного художнього музею та Музею сучасного мистецтва Одеси, живе і працює він також у цьому місті.

Роботи Олега Дімова із серій "Інший краєвид", "Ніч", "Ранок", "Час, коли мене немає вдома" та інші, вибрані для проєкту "Слова ледь голосніші за ніч", характеризуються тонкою виразністю та глибоким змістом, особливо в розумінні нашого середовища сьогодні.

Основним елементом у творах художника є використання прийомів, за допомогою яких він отримує можливість підкреслити й означити головне, наприклад ізоляцію і покинутість предметів, будівель та людей на чистих відкритих поверхнях ґрунту на тлі далекого чи, навпаки, занадто наближеного обрію. Ці сцени породжують складні відчуття, що межують із самотністю, відчуженням і екзистенційними шуканнями у сучасних міських умовах під час війни.

Інтерв'ю для Суспільне Культура записала кураторка проєкту Марина Щербенко.

Галина Ключковська

Олеже, серію робіт "Інший краєвид" ти розпочав іще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У цих роботах я зчитую як передчуття війни, так і тиск неминучості плину історії. Світлини передають глибоку, задушливу тишу, яка ніби волає про близьку небезпеку. Тобі вдалося передати стан, який спричинює сильні відчуття напруги і тривоги. Розкажи, будь ласка, більше про ці фото.

Перед початком роботи над серією я мав бажання повернутися до колишньої лаконічності та строгостi зображення, з яким працював багато років тому, але з привнесенням до нього нової складності. У такий спосіб я намагався перезавантажитися після періоду роботи над серіями з тканинами, які допомогали "закривати" від глядача те, що мені було необхідно.

У певному сенсі такі бар'єри з'явилися й у серії "Інший краєвид", де я почав вилучати вибрані фрагменти, наприклад небо, натомість заливати ці зони чистим кольором. Так пейзаж набував іншої естетики, не пов'язаної з реальністю. Виходила така надмірна колажність. Саме ця декоративність стала моїм основним лексиконом у роботі над серією.

Найперші дві фотографії з'явилися у 2021 році, але на початку повномасштабного вторгнення я зупинився, оскільки над кожною світлиною цього циклу мені доводилося довго працювати. Звичайно, далі такий спосіб роботи я не міг собі дозволити, тож повернувся до свого найпершого методу праці — швидкої фотофіксації оточення та оперативного оброблення відзнятого матеріалу. Лише напередодні весни 2022 року стали з'являтися наступні роботи серії "Інший краєвид".

Надано художником

Як виникла назва "Інший краєвид"?

Спочатку серія мала російську назву "Другой пейзаж", але після вторгнення, коли я повернувся до роботи над серією, почав шукати альтернативу цій назві. "Інший пейзаж" як один із перекладів мене не задовольняв. Слово "пейзаж" звучало гостро. Наче росіянізм. Сьогодні, відповідаючи на твоє запитання, я розумію, що можна було б обирати серед таких синонімів, як "обрій", "небосхил", "краєвид". Тоді ж я обрав останній варіант.

Слово "краєвид" відсилає до образів, пов'язаних з актуальними питаннями. Край, лінія, кордон. Ці поняття сьогодні набули додаткової змістовності. Нині вони мають прямий зв'язок зі станами очікування, страху, небезпеки тощо.

Ця напруга зростає і завдяки інтуїтивно вилученому морю. Чи не в кожному пейзажі я стер його як простір, якого не існує. Тож можна вважати, що лінія зіткнення наблизила нас до ворога.

На цих світлинах час, здається, завмирає, проте рух передається за допомогою тих тіней, які ти залишаєш. Через використання залитих чистим однотонним кольором вибраних зон, які контрастують із піщаними поверхнями, заповненими мʼяким світлом, з'являється ледь вловний, але дуже важливий тут ритм. Завдяки цим прийомам ти спрямовуєш наш погляд по площі зображення. Образи спонукають до екзистенційних роздумів. Наприклад, як ми можемо зберегти значення і пам'ять про своє життя в безперервному часоплині?

Вважається, що самé мистецтво особливим чином здатне залишати пам'ять про час, що минає. Адже мистецтво не зникає. Його, як історію, не перепишеш. Його хіба що можна по-різному трактувати — але наскільки цей діапазон великий?

Відчуття тривоги, очікування, страху і самотності не зникають, а тільки набувають нової форми і ще сильнішої напруги в наступній твоїй серії "Ніч". Тут багато що говорить про людське існування в міському ландшафті. Ти знімав ці світлини в Одесі. Та це може бути будь-яке українське місто сьогодні. Навіть більше, це може бути будь-яке інше місто у світі. У цих роботах помітна дуже сильна тривожність. Люди на відкритому просторі ніби застигли в очікуванні.

Коли я починав фотографувати перші будинки, то одним із меседжів, які хотів донести, була можлива неминучість. Також, як я вже не раз зауважував, ця серія справді про тривогу, що живе всередині. Про мовчання. Про вимушену мужність, образами якої є непохитність будинків, які я фотографую. Тема дому для багатьох стала дуже близькою і тривожною, а повернення — вічним і неможливим. Сьогодні питання повернення має різні відповіді. Одна з таких відповідей — втрата, а отже, повернення до колишнього та звичного життя унеможливлюється. Тому про людей ці фотографії чи про їхню відсутність — я не знаю.

Я кажу про доволі прямі й водночас узагальнювальні образи. Мені близькі способи виразності мистецтва, а саме вислів як знак або, навпаки, відсутність прямого висловлювання. Лише можливий натяк. Якщо зупинитися на останньому, то ця серія може бути і про будь-яке інше місто у світі.

Надано художником

У серії "Час, коли мене немає вдома" ти зосереджуєшся на звичайних предметах, їхній простоті й легкості існування незалежно від обставин і часу, відсутності чи присутності людини. Ти зберігаєш свій майже медитативний підхід до вибору композиції в кадрі, але, на відміну від світлин із серій "Інший краєвид" і "Ніч", тут панує відчуття спокою та зосередженості. На чому ти хотів би сфокусувати думку?

Справді, напевно, на тому, що деякі речі живуть своє життя, незважаючи на те, є ми поблизу них чи ні. Ця серія може говорити і про те, що є час, коли ми маємо бути лише там, де нам бути необхідно. Авжеж, роздуми про цей (до речі, доволі короткий) цикл пізніше стали ширшими. Водночас можна сказати, що настрій, який я тут використовую, притаманний багатьом світлинам, які я зробив раніше. Цей настрій я називаю по-різному. Наприклад, стан присутності.

Водночас ці інтер'єри є наступним кутом зору, який апелює до екстер'єрних "Ночей". Можна назвати це варіативністю вислову.

Так, у багатьох твоїх роботах є стан присутності. У серії робіт із назвою "Документ стану", яку ти почав створювати ще у 2010-х, значне місце посідають пошук нових форм і прийомів, дослідження естетичних властивостей фотографії та різних можливостей нашарування сенсів. У проєкті "Слова ледь голосніші за ніч" також є кілька робіт із цього циклу. Яка їхня роль у проєкті?

З одного боку, говорити про мистецтво легко, а з іншого — важко бути однозначним. Можна виправдовувати себе тим, що мови, якими користується митець, не є вербальними, або сказати, що багато художніх висловів мають свій поріг абстрактності. Згадана тобою серія — про стани у широкому сенсі цього слова. Відповідаючи собі на запитання, якими ще енергіями повинно наповнюватися мистецтво, я сказав би, що і надприродною енергією також. Вона має бути нібито не про наш уявний та виразний досвід. Такий приклад, мабуть, тільки про відчуття.

У період, коли починалася ця серія, я більше жив у своєму внутрішньому стані, який був пов'язаний з деякими особистими моментами. Тоді я проживав складні емоції. Попри те, що той період видався для мене нелегким, час від часу дуже сумую за ним, і цей сум має різні причини. Одна з них — я став більш черствим.

Повертаючись до проєкту в "Українському домі", скажу, що ми бачимо кілька робіт, які я пов'язав би з циклом "Документ стану". Наприклад, роботи з деревами чи люстрами, але вони зроблені не у 2010-х, а сьогодні. Я часто споглядаю свою творчість загалом, і мені цікаво робити вибірку різних періодів чи різних світлин, які мають чіткі композиційні або змістовні поєднання. Ми бачимо тканину освітленої лампи, ми бачимо поверхню зрізаного дерева і темну тінь, яка накриває його стовбур. Ці світлини про одне й те саме, у них є схожий стан, хоча вони створені начебто окремо. Такі поєднання можна називати тяглістю — і саме завдяки простору "Українського дому" цю тяглість можна розкривати, оприявнюючи зв'язки, так би мовити, особистої спадковості.

Працюючи з подібними поєднаннями, я постійно запитую себе: чи потрібно художникові мати своє обличчя? Чи має він повне право бути, як, наприклад, Гергард Ріхтер, майстром перевтілень? Якщо так, то на яке саме видозмінення можна розраховувати? Але, говорячи про свободу, ти маєш пам'ятати, що далеко від себе не втечеш. Митця це може і бентежити, і заспокоювати.

Надано художником

Війна змінила твоє ставлення до власної практики політичного висловлювання в мистецтві. Як ти означиш свою мистецьку творчість зараз? Чи твоя практика також є виявом політичної свідомості?

Загалом роздуми та діяльність людини під час великих трагедій не можуть бути відстороненими. Навпаки, вони повинні мати спільний напрям боротьби, яку ти можеш поділяти. Інакше це будуть прояви несвідомості. Характеризуючи свої роботи останніх двох років, зазначу, що вони стали більш акцентованними та жорсткими. Вони перестали бути суто суб'єктивними. Сьогодні я не маю права на відсторонений погляд.

Важлива твоя думка: як формується усвідомлення політичної відповідальності художника? Чи консолідувала війна в Україні нашу артспільноту?

2013 рік консолідував людей загалом, і самоорганізація стала однією з визначальних рис українського суспільства. Повномасштабне ж вторгнення Росії на територію України ще більше увиразнило таку єдність. Це не могло оминути і мистецьку спільноту. Завдяки тому, що українська проблематика на початку "великої війни" схвилювала весь світ, на українське мистецьке висловлення стало більше попиту. Тому наша артспільнота мала можливість консолідуватися і робити багато закордонних проєктів.

Стосовно того, що відбувається всередині нашої країни, то, на мою думку, тихо було на початку, але з кожним перезавантаженням відбувається активізація виставкової діяльності. Мене це тішить. Відповідаючи на запитання про те, як формується усвідомлення політичної відповідальності художника, я не відокремлював би художника від людей інших професій. Ти, як і інші, повинен мати чітку громадянську позицію та розуміти наслідки своїх учинків.

Ти зазначив, що війна вплинула на згуртування митців, галеристів, кураторів та інших учасників артсцени України для спільних зусиль та підтримки одне одного в умовах виникнення нових викликів і небезпеки знищення. А як ти розумієш позицію художника? Ти віриш, що мистецтво впливає на формування свідомості в людей? Адже в кожного своє життя. Усі кудись поспішають… І навіть якщо до нас на виставку приходить велика кількість відвідувачів — чи можемо ми дотягнутися до їхніх сердець і думок так, щоб вони зупинились і заглибилися в матеріали проєкту?

Я вважаю, що до мистецтва, як і до будь-якої важливої справи, потрібно підходити з розумінням. Його треба культивувати в собі. Інакше ти не зможеш зчитувати змістовність творів. Так, мистецтво ладне надихати, але воно не є розвагою. Ще частіше мистецтво провокує на роздуми, а це, як ми знаємо, не відпочинок. Митець зазвичай присвячує життя особистiй мiфологiї, яка під впливом сили автора стає новим способом сприйняття. Новою альтернативою спільній думці. Новим надскладним змістом та обов'язково новою класикою. На останнє треба час, і цей час займе шлях глядача до твору мистецтва.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media