Бізнес у Харкові, подорожчання книжок і вплив війни: інтерв'ю з директоркою видавництва Vivat Юлією Орловою

Ексклюзивно
Директорка видавництва Vivat Юлія Орлова. Суспільне Культура/Колаж: Ніка Назаренко

Українській галузі книговидавництва зараз доводиться функціонувати за вкрай турбулентних обставин: війна ускладнює виробництво як на економічному рівні, так і через безпосередні бойові дії.

Зокрема, 23 травня росіяни обстріляли харківську типографію "Фактор-друк" — одну з найбільших у Європі. Внаслідок цього загинули семеро працівників друкарні, ще двадцять двоє зазнали поранень. Згоріло 50 тисяч книжок. Найбільших фінансових збитків через це зазнало видавництво Vivat, яке належить до того ж холдингу, що й постраждала друкарня.

Після цього читачі та партнери згуртувалися, щоб підтримати Vivat і "Фактор-друк". Так кількість замовлень на сайті видавництва зросла в 4,5 рази, а "Нова пошта" зголосилася до 30 червня доставляти їх власним коштом.

Суспільне Культура поспілкувалося з директоркою видавництва Vivat Юлією Орловою — про трагедію на типографії, критичну роль Харкова для українського книговидавництва, перспективи підвищення цін на книжки та участь у "Книжковому арсеналі".

Про обстріл типографії "Фактор-друк"

Пані Юліє, 23 травня росіяни завдали ракетного удару по типографії "Фактор-друк", у якій, зокрема, друкували й книжки Vivat. Якими були ваші перші дії та реакція, коли ви дізналися про це?

У нас, як завжди, тривала нарада. Тоді був масовий обстріл Харкова — і ми, на жаль, навіть чули ці вибухи. Щойно дізналися про влучання, припинили нараду й кинулися дізнаватися, що сталося: власник друкарні, Політучий Сергій Якович, відразу поїхав туди. Ми вже тоді розуміли, наскільки будуть жахливі наслідки, адже наша типографія — одна з найбільших у країні. Ми виготовляли на ній понад 80 % наших книжок.

До того ж, живучи в Харкові, ми на власні очі бачили наслідки ракетних ударів, тому усвідомлювали, що будуть втрати. Це звичайний робочий день, на верстатах працювали люди, тож єдине, про що ми думали — це щоб було якомога менше загиблих. На зміні було приблизно п'ятдесят людей: семеро загинули, четверо з них буквально розірвало на шматки; дев'ятеро людей зараз ще в лікарні: хтось у тяжкому стані, хтось втратив зір чи слух. Ще двадцять дві людини уникнули госпіталізації, але теж отримали поранення. Тобто, на жаль, постраждала половина з усіх присутніх працівників.

А які зараз моральні настрої, психологічний стан працівників?

Дехто настільки переляканий, що в нас звільнилися три людини: вони більше не можуть приходити на друкарню, не можуть дивитися на це місце. Ми дуже цінуємо свій колектив, деякі колеги працюють з нами понад 15 років. Дуже боляче втрачати людей, нових таких працівників знайти складно. Але я їх розумію.

Розкажіть про підтримку, яку отримали видавництво Vivat та "Фактор-друк" після цієї трагічної події.

Хочу прояснити один момент: видавництво Vivat та типографія "Фактор-друк" належать до одної групи компаній "Фактор". У нас різні юридичні особи, ми працюємо як окремі підприємства. Це окремі бізнеси, але в нас єдиний власник. Тобто Vivat може друкувати книжки як на "Факторі", так і деінде; а типографія виготовляє поліграфічні продукти не лише для нас, а й для багатьох інших українських видавництв. Після ракетного удару, зрозуміло, більше уваги було саме до видавництва, бо ми відоміші й працюємо B2C, для клієнта, а друкарня — B2B, у неї вужча аудиторія.

Ми навіть не очікували настільки потужної підтримки від наших читачів. Розуміли, що маємо цільову аудиторію, яка нас знає і любить, але не усвідомлювали, що вона аж така велика. Нам "знесли" сайт, надходило по 7 замовлень за хвилину. Так, ми не встигаємо миттєво і водночас надіслати всі-всі книжки, але обов'язково зробимо це до кінця місяця.

Окрім цього, ми відкрили грошовий збір. Кошти розприділимо у два канали: підтримка сімей загиблих та поранених і відновлення роботи друкарні, тобто закупівля верстатів та іншого обладнання.

Чи допомагає держава?

Хотілося б отримати якісь гранти, але поки цього не сталося. Насправді від держави й не може бути допомоги, адже немає механізму грошової підтримки приватних підприємств.

Тут насамперед хотілося б розуміння від влади, що потрібен великий і сучасний державний комлекс друкарень з високою продуктивністю, де будуть виготовляти, зокрема, підручники. І він, вочевидь, не мав би розташовуватися в Харкові — хай як мені болить серце за моє рідне місто. Але я розумію, що це дуже дорогий проєкт, а зараз усі кошти спрямовані на війну.

До речі, про гроші. Яких фінансових збитків зазнав Vivat через цю подію? І чи плануєте ви перевидавати втрачені тиражі?

У нас було замовлень на друці десь на 20 мільйонів гривень. Але не всі книжки втрачені, зараз ще триває інвентаризація, ми чекаємо висновки від торгово-промислової палати. Деякі видання вдалося врятували: наприклад, 200 примірників "Мисливців за щастям" Валерія Пузіка; 1500 примірників "Ізмарагду княгині Несвіцької" Олександра Ірванця тощо. Отже, сказати точно не можу, але йдеться про десятки мільйонів збитків.

Так, звісно, плануємо перевидавати втрачені тиражі, а також публікувати новинки. Щомісяця ми видаємо 25–30 нових тайтлів (включно з дешевими виданнями для діточок). Ми достатньо великі й спроможні — хотілося б не зупинятися, але зараз, через брак грошей, доведеться трохи сповільнитися.

Буквально кілька місяців тому ви ще казали, що Vivat продовжить свою діяльність вдома, у Харкові. Чи задумались ви про релокацію видавництва після загострення ситуації в місті й обстрілу друкарні?

Ми постійно обдумуємо це. У нас на важелях — дуже ціннісні речі. По-перше, видавництво — це люди, і не всі вони хочуть їхати з Харкова. З об'єктивних причин: щоб перебратися в інше місто, потрібно винаймати там житло, а це зараз досить дорого. Окрім цього, зазвичай переїжджають цілі сім'ї, тобто треба знайти нову роботу партнерам та змінити школу дітям. Організувати переїзд для стількох людей достатньо важко, і ми не можемо до цього примушувати.

По-друге, мені хотілося б, щоб Харків жив. А це можливо, тільки якщо там буде виробництво, економіка, гроші. Фінанси — це як кров для організму, без них місто помре. А зараз бізнеси в Харкові не витримують, один за одним закриваються, бо меншає людей. Мені дуже боляче бачити, як поступово згасає моє улюблене місто, яке було настільки чистим і спокійним до війни. Я сподіваюсь: як тільки стане легше, люди повернуться — і в Харкові знову буде чутно дитячий сміх.

Харків — це ще й осередок українського книговидавництва: у місті створюють до 80 % українських книжок. Кажуть, що іншої альтернативи для галузі наразі не існує, адже саме в Харкові є потужності, яких більше не має жодна друкарня в Україні, а релокувати такі високотехнологічні підприємства практично неможливо. Поділіться своїм поглядом зсередини галузі: якщо безпекова ситуація в Харкові не покращиться або стане ще критичнішою, якщо повторяться атаки по друкарнях, то чи зможе українське книговидавництво вистояти? На вашу думку, чи є все-таки альтернатива Харкову?

Релокувати дійсно неможливо. Нас постійно питають, чому навіть якщо ми отримаємо кошти від фонду Говарда Баффета, то знову будемо відновлювати виробництво в Харкові. Відповідаю. Друкарня — це комплекс обладнань, які послідовно стоять одне за одним; чотири-п'ять масштабних цехів, величезна кількість верстатів та процесів.

Зараз на "Фактор-друці" порушена певна ланка виробництва. Наприклад, збереглися верстати, на яких ми можемо друкувати книжки, але потім їх ще потрібно зшити, сфальцювати, вкласти в обкладинку і так далі — а ця частина обладнання вже знищена.

Перевезти ці верстати коштуватиме так само, як купити нові. Це дуже великі гроші — мільйони євро. І, на жаль, таких коштів ми не маємо.

Тому я й наголошую, що абсолютно єдина альтернатива, щоб наша галузь вистояла, — це організація державної великої друкарні.

Про актуальні проблеми галузі

В одному з інтерв'ю ви казали, що від початку великої війни книжки подорожчали приблизно на 70 %. На "Книжковому арсеналі" видавці почали говорити вже й про те, що у 2025 році ціни на книжки можуть зрости ще на 50 % — тобто сягнути середньої позначки у 700–800 гривень. Якою буде ситуація з книжками Vivat?

Я не поділяю думку, що книжки можуть подорожчати ще на 50 %: не бачу, чому б це сталося. Так, ми дуже залежимо від курсу валюти. У зв'язку з волатильністю цього курсу дорожчає папір (а це від 50 до 70 % вартості книжки), а також електроенергія та інші потрібні для виробництва ресурси. Зростання ціни буде, але поступове.

Зараз книжка в середньому коштує 360 гривень. У нашому видавництві ми формуємо ціну частково коштом нашого прибутку. Якщо відразу поставимо вартість, яка в нас виходить у підсумку калькуляції, то просто перелякаємо своїх читачів і вони перестануть купляти наші книжки.

Ще один момент: ми продаємо книжки, зокрема, через роздрібну мережу книгарень Vivat по різних містах України, не лише в Києві. Потрібно враховувати, що за межами столиці менше грошей — отже, нижча купівельна спроможність. Для людей 360 гривень — це дійсно витрата, яку вони обдумують. Думаю, з часом середня ціна таки сягне 400 гривень, але мені б хотілося, щоб не більше.

У нас дійсно є книжки по 700–800 гривень, але це великі подарункові видання, зазвичай на крейдованому папері. І це точно не про звичайну чорно-білу книжку середньої кількості сторінок.

Якраз задля того щоб читачі "не лякалися" і ваші книжки залишалися доступними для них, видавництво Vivat почало друкувати пейпербеки. Наскільки популярними є книжки в м'якій обкладинці серед вашої аудиторії?

Залежить від жанру та самого тайтлу. Наприклад, ми випустили вже другий чи третій наклад "Моєї темної Ванесси" Кейт Елізабет Расселл у м'якій обкладинці. Попит є, адже в нас досить великі тиражі, як для України — 5–7 тисяч примірників.

Я вважаю, ми повинні колись стати на цей шлях. Я б хотіла, щоб українські читачі звикали до пейпербеків. За кордоном це абсолютна база. Палітурки здебільшого роблять для першого накладу, потім — м'яка обкладинка: такі книжки дешевші й швидше робляться. Їх читають, залишають у транспорті чи в готелях, я постійно бачу в Європі буккросинги тощо.

Просто в Україні дуже поширена ця культура колекціонування книжок: читачам важливо, щоб вони красиво стояли на поличках.

Мені здається, що цей менталітет потрібно трошки змінювати, зважаючи на економічні обставини. Перефокусовуватися на інший тренд — легкість до речей. Ми вже простіше ставимося до речей з "важкого люксу", оренди житла чи авто — і це правильно, потрібно жити заради життя, а не заради речей.

Пані Юліє, минув уже майже рік звідтоді, як президент підписав закон № 2309-ІХ щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції з Росії, Білорусі та окупованих територій України. У березні 2024-го ви ще казали, що "закон не працює", бо "не всі гравці книжкової сфери дотримуються його". Кого саме ви мали на увазі і чи, на вашу думку, змінилася ситуація хоч трохи за останні три місяці?

Для того щоб реалізовувався будь-який закон, виконавча влада має стежити за його дотриманням. Це аксіома. На мою думку, якщо вже президент підписав цей закон, то держава повинна піклуватися про його виконання. Це справа СБУ, а не видавців — ми можемо тільки підтримати цю ініціативу.

Якщо ж ми з вами підемо на книжковий ринок на Почайні, то побачимо 80 % літератури російською мовою. Не знаю, як вона сюди потрапляє. Також дуже багато російськомовних та піратських книжок продається в інтернеті. Це мільйонні збитки для галузі та держави, адже з цих продажів не надходять податки. І, на жаль, у жодного українського видавництва немає ресурсу, щоб цьому протистояти.

Яких заходів слід було би вжити, щоб належно реалізувати цей закон?

Потрібно встановити кримінальну відповідальність, бо це справжнє шахрайство. До речі, видавництво Vivat подало заявку в СБУ з вимогою певних кроків у цій темі. Надали навіть нотаріально завірені скриншоти піратських версій наших книжок. Також ми купили багато "піраток": ми можемо довести, що це книжка Vivat, бо маємо авторське право на відтворення її в паперовому та цифровому форматі. Будемо боротися.

Про діяльність видавництва Vivat

У списку десяти найбільш продаваних книжок Vivat на "Книжковому арсеналі", вісім — українських авторів, зокрема дві книжки з "класичної" серії ("Майстер корабля" Юрія Яновського та "Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка). З цього можна зробити висновок, що люди зараз як ніколи зацікавлені саме в українській літературі, дослідженні наших класиків та сучасників. У відсотковому співвідношенні, скільки Vivat видає української літератури проти перекладної?

70 % — перекладної, 30 % — української.

Як ви відбираєте українські книжки? Спочатку з'являється ідея, під яку знаходите автора, чи частіше автори самі надсилають рукописи? Якими критеріями керується Vivat у виборі книжок? На які жанри й тематику ймовірніше звертаєте увагу?

І перекладні, і українські книжки ми відбираємо на редраді. Там понад 10 людей: головний редактор, маркетологи, люди з продажів, паблішери, які пропонують тайтли. Це так звана фокус-група, яка обговорює ідеї. Наприклад, нам надсилають рукопис: ось синопсис, ось сюжет, ось зворотна реакція від бета-рідера. І ми всі разом ухвалюємо рішення: брати книжку у видавничий план чи ні.

Це не завжди залежить від якості твору. Буває, що ми відкидаємо хороші книжки, які просто не наш формат. Зокрема, Vivat практично не видає поезію: в нас немає сформованої аудиторії для такого жанру. Але ми дуже сильні в ромкомах, фентезі, детективах, дитячій та історичній літературі. Це — будь ласка, до нас.

Також якщо ми робимо нонфікшн, то дуже прискіпливо перевіряємо експертність автора. Наше видавництво не женеться за трендовою темою, важливіша коректність інформації.

Серія класики від Vivat, як на мене, одна з найгарніших, які зараз пропонують українські видавництва. Цей тренд на перевидання класики дуже активно підхопили й ваші колеги. Що робить Vivat, щоб вирізнятися на їхньому фоні? У чому полягає концепція саме вашої серії, за яким принципом відбираєте до неї твори?

Ми хотіли, щоб вона вирізнялася, бо немає сенсу робити одне й те саме. По-перше, цією серією опікується Ярина Цимбал. Вона — амбасадорка й кураторка, яка дуже професійно підбирає туди твори.

По-друге, ми вирішили видавати книжки, які здебільшого не належать до шкільної програми, бо їх і так всі знають, та й можуть почитати в інших видавництв, де це все теж якісно зроблено. Хочеться показати, що поза рамкою шкільного підручника є велике-велике, цікаве життя.

По-третє, в кожній книжці є велика передмова фахівця, який розуміється саме на цьому авторі чи творі.

По-четверте, ми видаємо повний текст без купюр — щоправда, відредагований відповідно до сучасного українського правопису. Зокрема, нещодавно вийшла розширена версія інтелектуального роману Віктора Домонтовича "Доктор Серафікус".

По-п'яте, в нас на кожній книжці є напівсуперДодаткова поверхня палітурки, що закриває лише її частину. із QR-кодом, за яким можна перейти й послухати, як актор Молодого театру в Києві начитує фрагмент цього твору.

Як на мене, для просування цієї серії зроблено дуже багато, тому успіх та унікальність полягають не лише у візуальному оформленні.

Серія української класики від видавництва Vivat. Vivat

Про "Книжковий арсенал"

Нещодавно в Києві відбувся ХІІ "Книжковий арсенал", у якому Vivat, попри всі труднощі, взяв участь. У 2023-му книжки представляли тільки книгарні, а зараз видавництва повернулися з власними стендами. За вашою оцінкою, наскільки успішним був цьогорічний фестиваль? Які були переваги та недоліки: в організації, програмі, концепції, загальній атмосфері?

Мені важко порівняти цей "Книжковий арсенал" із попереднім, бо цього року до нас було прикуто більше уваги зі зрозумілих причин. Я чула від багатьох, що читачам не дуже сподобалося розташування нашого стенду.

Втім, для нас будь-яка виставка — це можливість поспілкуватися з аудиторією, запропонувати їм наші новинки, познайомити з авторами. Це промоція книжок, яка не завжди про торгівлю. Ми продаємо книжки і в офлайн-книгарнях, і в інтернеті. На фестивалях же набагато важливішою є можливість проговорити якісь важливі меседжі й влаштувати свято книжки.

Окрім звичного асортименту, ви представили на фестивалі ще й стенд з обгорілими книжками, залишками ракет та типографських верстатів після удару по "Фактор-друку". Бачити це було, направду, дуже щемко. Як у вас виникла така ідея?

Це сталося якось абсолютно раптово. Ми з директоркою "Книжкового арсеналу" Юлією Козловець спілкувалися по телефону й вирішили показати, як виглядають наслідки удару. Знаєте, найбільше вражав навіть не вигляд, а жахливий запах цих книжок. Спочатку ми хотіли загорнули ці крихкі видання в плівку, але, гадаю, було правильним рішенням виставити їх, як є. Люди могли подивитися, погортати знищені томи й відчути запах горя та війни. Це було дуже влучно й перегукувалося з концепцією фестивалю — "Життя на межі".

Також у коментарях під вашими дописами в соцмережах люди цікавились, чи можна придбати таку книжку. Ще бачила, що був запит на те, щоб купити цілий перелік постраждалих книжок для виставки за кордоном. Чи буде реалізована ця ідея?

Так. Наші знищені книжки поїдуть у бібліотеку Конгресу США, також ми надсилаємо їх до музеїв. Але це дуже тонкий лід в етичній площині: ми б не хотіли продавати їх, як комерцію. Це швидше будуть розіграші за донати на ЗСУ або відновлення друкарні. Іноді заробляти соромно — і це, на мою думку, саме така історія.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media