Утома від людей у сонячній виставі за творами Коцюбинського: про прем'єру Intermezzo в театрі Франка

Вистава Intermezzo. Театр Франка/Юлія Вебер

28 й 29 травня в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем'єра вистави Intermezzo за новелами Михайла Коцюбинського. Режисеркою стала Вероніка Літкевич.

У двох акторських складах постанови грають Павло Шпегун і Рєнат Сєттаров (Оповідач), Арсеній Тимошенко й Віктор Жданов (Чоловік), Наталія Ярошенко й Наталія Корпан (Жінка), Дана Кузь і Тетяна Кришталь (Баба), Анастасія Рула (Незнайомка).

Вистава поєднує чотири новели Михайла Коцюбинського: "Що записано в книгу життя", "Сон", "Цвіт яблуні" та Intermezzo.

Сучасники називали імпресіоніста Коцюбинського сонцепоклонником. У листах митець писав: "Я весь серед своїх героїв, живу їх життям, поділяю їх горе і радощі, говорю їх мовою і відданий їх інтересам".

Як театру Франка вдалося втілити імпресіонізм на театральній сцені, передавши чуттєвість новел і "втому від людей" — читайте в матеріалі Софії Коваленко.

Театр Франка/Юлія Вебер

Оповідачем Intermezzo режисерка Вероніка Літкевич обрала космонавта (актор Павло Шпегун): "Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину". Основа вистави — новела Intermezzo: вона об'єднує й створює канву для решти історій.

Оповідач утомився від людей, його втомило людське горе. Герой через свою емпатичність проймається долею кожного. Людське горе тривожить, болить і втомлює. У виставі це, зокрема, проілюстровано у сцені, коли космонавт начебто змінює касети, поки на екрані транслюються відеоуривки людських зізнань і болів.

Першою глядачам оповідають новелу "Що записано в книгу життя". Баба (акторка Дана Кузь) втомилася жити: "І чудно, і страшно, що так трудно вмерти". Здається, смерть забула про неї. Бабуся шукає спокою й тиші. Вона просить сина (актор Арсеній Тимошенко), щоб той вивіз її в поле — там стара швидко замерзне. Невістка (акторка Наталія Ярошенко) омиває бабу й одягає її в найліпше, що має. Вони готують її до зустрічі зі смертю. Голод спонукає до жорстоких думок і рішень. Старе мусить умерти, щоби молоде жило. Синові доводиться зробити вибір, змиритися із сумнівами й докорами сумління.

Зізнаюся: була вражена від того, як бабусю втілила Дана Кузь. Людина, змучена життям, утомлена від голоду й холоду. Вона обирає смерть, чекає на зустріч із нею, щоб полегшити життя собі та сину й не бути зайвим ротом у родині. Акторка перевтілилася в оголену душу, що в ній пульсує життя. Пульсує, попри бажання смерти, адже останньою волею називає, щоб син не різав зозулястої курки, в яку має переродитися бабина душа.

Наступна новела — "Сон". У ній реальність засмоктує, а одноманітність руйнує мрії. Чоловіка Антіна (актор Арсеній Тимошенко) та його дружину Марту (акторка Наталія Ярошенко) поглинула тяжка буденність. Він шукає кохання, легкости й свободи, навіть якщо це можливо лиш уві сні. Її щодня хвилюють ті самі шаблонні питання: де краще солити огірки, які дитячі куртки придбати й скільки буряків потрібно закупити цьогоріч.

Звичне, дещо остогидле повсякдення руйнується, коли Антінові привидівся сон. Він надто інтимний і дружині його не хочеться розповідати… чи ні? Приємні марення й фантазії захоплюють чоловіка, під їхнім впливом він розповідає дружині, що зустрічає у снах золотоволосу й білолику незнайомку (акторка Анастасія Рула). Марта бачить чоловіка таким уперше. Невже за всі роки сімейного життя вона так і не пізнала його справжнім?

Ця фантазія перекреслює реальність, змінює її, пропонує інші сценарії та емоції. Сон та марення дарують надію щось відчути наново. Надію, що людині дозволено за найменшого бажання зняти з себе загрубілу шкіру й багатолітні кожухи зачерствілої душі.

Мені як глядачці сильно до вподоби щемливість і чуйність, з якою актори Арсеній Тимошенко й Наталія Ярошенко розіграли цю історію. Герої наважуються шукати нове, щоб колишні почуття продовжували жити. Що потрібно людині, аби душа знову відчула себе молодою?

Далі публіці оповідають новелу "Цвіт яблуні". Напевно, найболючіша для мене… Клубок у горлі, тремтячі жижки й спітнілі долоні від перших слів героя: "Я щільно причинив двері од свого кабінету. Я не можу… я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина".

Саме в цій новелі звуковий лейтмотив постанови є найбільш напруженим, тому що пройнятий разючим болем. Свист виривається з грудей дитини, яка помирає. Чути крик матері. Важливо, що це не конкретно задані звуки, скажімо, хрипоти чи галасу. Це звуки, на які накладається людське слово й сенси — і вони ніби забарвлюються у відчуття болю, туги, страждання, зневіри, надії та примирення.

Театр Франка/Юлія Вебер

Режисерка Вероніка Літкевич у виставі працює зі звуками. Створений у постанові оповідач-космонавт збирає їх, так само як і ліричний герой імпресіоністського твору Михайла Коцюбинського. У його скриньках, чи то валізах, зберігаються звуки плачу немовляти, свисту дитини, що вмирає, крику матері тощо.

Наприкінці оповідач Intermezzo позбувається образу космонавта. Він відмовляється від суспільних обмежень і зобов'язань, віднаходячи себе в безлюдді, серед шуму трави в полі й співів зозулі. Він хоче записувати ці звуки, а потім приносити їх додому в складках одягу.

Оповідач шукає свободи, спокою й чистоти в собі та природі: "Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!". Сьогодні інколи так хочеться тиші, сховатися від люду й побути наодинці з собою. Хочеться не бачити, не чути, не знати нічого й — головне — не докоряти собі за це бажання.

Переглядаючи Intermezzo, я мала відчуття, нібито команда театру допомагає в пошуках виходу з кайданів суспільства, його меж, законів і норм. Мене проводять шляхом внутрішньої вольности й відпочинку:

"Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі".

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media